43.Поетична та філософська лірика Петефі («Національна пісня», «Я мад’яр», «Людина», «Суд», «Світла!»). Я мадьяр.

Я мадьяр. В п'яти частинах світу  Іншої Угорщини нема.  I числом окрас тих не злічити,  Що вона на грудях підніма.  З гір високих гострий зір сягає  До запінених каспійських вод,  Мов у пошуках земного краю  Простяглись степи за небозвод.  Я мадьяр. Поважну вдачу маю,  Ніби скрипок наших перший звук.  Усмішка моя не часто грає,  Сміх мій також не лящить навкруг.  Прийде радість і затьмарить небо:  Плачу з радості, а в горя час -  Засміюся весело, бо треба,  Бо не хочу співчуття від вас.  Я мадьяр. I погляд мій заходить  За моря давно минулих днів,  В обшир той, де ти, боєць-народе,  Скелі перемог своїх підвів.  Грали ми на європейській сцені  Не останню роль. Сіклись мечі.  Їх боялись вороги численні,  Як дитина блискавок вночі.  Я мадьяр. Та що тепер мадьяри?  Слави мертвої бліда мара  З'явиться, але судьби удари  Геть женуть, бо ще їй не пора.  Вміємо мовчати так чудово,  Що й сусід не чує боротьби.  А брати для нас готують знову  Чорний саван суму та ганьби.  Я мадьяр. I сором заливає  Очі - через те, що я мадьяр,  Через те, що в нас і не світає,  Хоч у інших вже горить пожар.  Тільки ж ні за яку мзду та славу  Не покину я серед негод  Батьківщину на одчай та збаву,  Бо й в ганьбі люблю я свій народ! Національна пісня  Встань, мадьяр, на клич вітчизни!  Встань, часи настали грізні!  Вирішиться в смертнім полі  Жить нам вільно чи в неволі?  Клянемося перед богом  I людьми,  Що рабами більш не будем  Жити ми!  Досить нам уже терпіти!  Вільних прадідів ми діти!  Дихати на повні груди  Мусимо, як вільні люди.  Клянемося перед богом  I людьми.  Що рабами більш не будем  Жити ми!  Той нікчема і ганеба,  Хто не вмре, коли це треба,  Хто не здійме в битві зброї  Для вітчизни дорогої!  Клямемося перед богом  І людьми,  Що рабами більш не будем  Жити ми!  Шабля в золоті іскриться  Ліпше, ніж кайданів криця!  В дружбі з шаблею старою  Рвіть кайдани - і до бою!  Клянемося перед богом  І людьми,  Що рабами більш не будем  Жити ми!  Знов засяє, як в заграві,  Рід наш давній в давній славі,  Змиєм кров'ю, як герої,  З себе знак ганьби старої!  Клянемося перед богом  I людьми,  Що рабами більш не будем  Жити ми!  В сяйві волі, повні сили,  Прийдуть на оці могили  Наші внуки, вільні люди,  Нас з любов'ю пом'янути.  Клянемося перед богом  I людьми,  Що рабами більш не будем  Жити ми!