Теорія «об’єктивності» в мистецтві. Особливості творчого шляху («Саламбо», «Виховання почуттів», Спокуса святого Антонія», «Три повісті»). Французький письменник. Філософські погляди сформувалися під впливом Спінози ("Ідея об'єктивного закону": і в природі, і в соціальному житті діють закономірності, які носять об'єктивний характер; нема рації втручатися в них (глибокий фаталізм Флобера). Фаталізм Флобера = особистої волі не існує (воля - фікція) + людина детермінований об'єктивним законом, ніщо неможливо змінити + негативне відношення до соціальних перетворень + ідея абсурдності й безглуздості людського існування + ідея духовної незначності людини, що не владна у своїй долі. Методологія ("теорія") листа: "теорія об'єктивного й безособового листа" (= Леконт де Лілль). Подібно де Ліллю, Флобер формулює цю теорію в полеміці з романтичною літературою (де панує сповідальність, самовираження). За Флобером, сповідальність й особисте переживання не може бути предметом зображення в літературі. Воно випадкове. СУТЬ ЦІЄЇ ТЕОРІЇ: необхідність максимально усунення автора від добутку: "ні єдиного пасажу від автора…", "звільнитися від усякого особистого інтересу...", "не вкладати в твір власного Я". У романі «Виховання почуттів» Флобер знову вертається до сучасності. І показує духовну спустошеність свого покоління. Фредерик Мор – персонаж частково автобіографічний. Також, як і колись Флобер, він учиться в Парижу на юриста й, зневажаючи революційними подіями, проводить життя осторонь, тільки споглядаючи на те, як наївний народ віддає життя на барикадах заради наказів негідників і демагогів. Головною лінією роману виступає лінія любовна. Але жоден герой роману не знайде щастя в любові. Художнє поле роману нібито йде від сяйва піднесеної любові до сутінку абсолютної індиферентності. Фредерик з піднесеного юнака перетвориться в байдужого до жіночих страждань і одночасно самотньому філософові-песимістові. А жінка, заради якої він був готовий віддати життя, залишиться зі своїм легковажним чоловіком і невдячними дітьми. «Спокуса святого Антонія» Флобер закінчила писати в 1856 р., але довго не наважувався видати цей добуток. Поки в 1872 р. И. Тургенєв не примусив його зробити це. Книгу сприйняли на рівні скандалу. М. Горький назвав її «ударом у дзенькіт скептицизму». Але автора не цікавила боротьба із церквою. Він, також, як і в романі „саламбо» намагається в першу чергу розкрити перед читачем сьогодення, а не клішована особа древнього миру. Силоміць художньої свідомості він буквально переселяється в минуле й показує його у всіх протиріччях, у переплетенні піднесеного й брудного, криваво жорстокого й наївного. «Саламбо» — це історичний роман Гюстава Флобера, який з'явився у 1862 році. В ньому переплелись реальні та вигадані події. Дія роману відбувається напередодні повстання найманців проти Карфагену у 3-му столітті до н. е. Роман мав успіх серед французьких читачів, вплинув навіть на модні тенденції в одязі.
