Психологізм роману «Червоне та чорне»: аналітизмі зображення суспільства; психологічних деталях (відтворюють стан душі персонажів у конкретний момент); монологах героїв (особливо внутрішніх); авторських коментарях думок персонажів; авторських коментарях вчинків персонажів. Назва роману символічна і багатозначна. Ці два кольори — червоне і чорне — відбивають і ідеї роману, і соціальні проблеми суспільства, і діалектику душі героя. 1. Минуле і сьогодення — епоха Наполеона і період Реставрації. 2. Революція і реакція. Жульєн Сорель мало схожий на революціонера на початку роману. І все-таки наприкінці роману, на суді, ми бачимо вже не просто злочинця або егоїста — ми бачимо викривача. 3. Воно в душі самого героя: жага подвигу, пошук себе, мрії про гарну освіту, про любов — і надмірне марнославство, користолюбство, прагнення пробитися, не гребуючи ніякими засобами; мрії про життя — і злочин, ешафот. 4. Мундир офіцера і сутана священика; кров пані де Реналь і жалобний одяг Матильди. Любов, каяття, віра, слухняність і страх, розпач, роздратування. Стендаль не пояснив нам, який зміст уклав він у назву свого роману, і кожен вільний розуміти цей зміст по-своєму. Мадам де Реналь, дружина мера міста Вер'єра, була освіченою красунею-провінціалкою. Весь нерозтрачений запал своєї молодості, розуму, почуттів вона віддала вихованню двох дітей. Брала участь у благодійних акціях, що їх організовував її чоловік, милувалась навколишнім краєвидом, пила чай із варенням на веранді з подругою. І ось в її маєтку з'являється нова людина — гувернер її дітей, досить-таки миловидний юнак. Бажання допомогти Жульєнові матеріально, придбати книжки, які він хотів би мати, тривалі прогулянки у саду стали фоном, на якому зародилось та визріло кохання пані та гувернера. Палка, жагуча пристрасть охопила обох. З ризиком для честі пані зустрічається з Жульєном у своїй спальні, краде для нього хліб після вечері, затягує драбину, по якій він дереться до її кімнати. Забуто всі умовності світу. Панує тільки кохання — з її боку. Бо Жульєн "закохався" в пані з корисливості. Справжнє прийде потім. Друга жінка у житті Сореля — аристократка маркіза де Ла-Моль. Дівчина з багатої, гордовитої сім'ї, Матильда зневажливо ставилась до молодиків, які її оточували. Дівчина жила, в очікуванні, що з'явиться герой, схожий на улюбленця її ідеалу — Маргарити Наваррської. І ось він з'явився в особі батькового секретаря. З-поміж примружених вій роздивлялась знатна красуня незаможного юнака. І все те, що вона очікувала, на що сподівалась, Матильда знайшла в Жульєнові. Але кохання цих молодих людей більше було схожим на змагання, бо вони постійно мучили одне одного. Усьому виною було хворе честолюбство Сореля. Матильда розуміла, що, одружившись із Жульєном, вона потрапить у те суспільство, до якого ставиться з презирством. І знову ж таки — Жульєн не любить її по-справжньому, бо душею він уже з панею де Реналь. Фатальні постріли у церкві — і Жульєн потрапив до в'язниці. Пані де Реналь навідується до Сореля кожен день, і тільки перед стратою він зізнається, що ніколи не був такий щасливий. Любов пані стала для юнака найвищим щастям та лихом його життя. І — як фінал — ешафот. А що ж Матильда? Як і Маргарита Наваррська, вона поховала голову улюбленця в печері, яку Жульєн вибрав для себе сам.
