Беранже — один із зачинателів реалістичної літератури у Франції. Поетична манера Беранже формувалася під впливом письменників XVTI ст. (Расіна, Мольєра). Продовжуючи традиції письменників-класицистів, Беранже у своїх ранніх поетичних спробах звертається до «високих» жанрів оди, епічної поеми, елегії. Ранні пісні Беранже написані переважно в період Першої імперії та бл. 1813 року. Вони поширювались у рукописних копіях. Пісенний світ раннього Беранже сповнений світла, радості та нестримних веселощів. Поет оспівує радощі кохання та дружнього застілля, замилування фривольним і дотепним жартом, красою молодості. Ліричний герой ранніх пісень Беранже — рум'яний веселун, здоровий тілом і духом гультяй («Мов яблучко, рум'яний... «), котрий проповідує насолоду земними втіхами («Моє волосся»), але водночас усвідомлює швидкоплинність життя («Весна та осінь «). Сучасним тартюфам та «похмурим умам», яким невідомі «любов та розум перемоги» («Гастрономи»), Беранже протиставляє чесних і веселих бідняків («Біднота»). Зі щирою симпатією та легкою іронією пише він про кругловиду, пишнотілу, привітну та велелюбну хазяйку шиночка («Тітка Грегуар «). Поет оспівує бідну, але самовіддану дівчину («Пустунка «), віддаючи перевагу її легкодумності лицемірству дам, які з корисливих мотивів приймають залицяння графів («Вельможний приятель «). Уже в ранній творчості Беранже з'являються елементи гострої соціальної сатири. Особливе місце в цьому плані належить поезії «Король Івето» («Le roi d' Yvetot», 1813), в якій відтворений образ скромного і веселого короля-добряги, котрий живе в солом'яному палаці і який байдужий до ратних подвигів та шанолюбних задумів. «Король Івето» — алегорична сатира на Наполеона з його безкінечними спустошливими походами і небаченими розкошами двору. Пихатому і байдужому до потреб народу Наполеону поет протиставляє улюбленого народом за добродушність і демократизм короля Івето. Особливо популярною з-поміж сатиричних пісень цього періоду була пісня «Маркіз де Каpa6a». Беранже дав своєму героєві ім'я щасливого персонажа відомої казки ПІ. Перро «Кіт у чоботях». Як у казці маркіз зобов'язаний своїм уявним титулом спритності та винахідливості Кота у чоботях, так у пісні злиденний маркіз де Караба, повернувшись з вигнання, мріє знову повернути собі свій палац та володарювання завдяки Реставрації. В міру того як маркіз поринає у свої мрії про облаштування життя в палаці, перед читачем вимальовується образ чванькуватого, недалекого і користолюбного аристократа. Беранже виступав проти Реставрації і це не залишилося непоміченими. Після виходу у світ збірки «Пісні» в 1821 р. поета звинуватили у «зневаженні релігії та моральності». Друге тюремне ув'язнення припало на 1828 р. після публікації збірки «Невидані пісні». Але наприкінці 20-х років Беранже був уже гордістю Франції, улюбленцем французького народу, який співав його пісні на вулицях. Тюремне ув'язнення поета викликало обурення громадськості, яка намагалася висловити йому свою повагу і підтримати. У тюрмі Беранже відвідали В. Гюґо, П. Меріме та Ш.О. Сент-Бев, засвідчивши тим самим свою повагу до поета. В останній період своєї творчості Беранже став свідком важливих подій ужитті Франції: Липневої революції. У своїй новій збірці «Нові та останні пісні» Беранже скеровує вістря сатири проти буржуа. Він пише про жахливі злидні народу, про його безправне і пригноблене становище («Жак», «Руда Жанна «). У пісні «Руда Жанна» Беранже оплакує важку жіночу долю. Колись молода, вродлива і кохана, Жанна втратила чоловіка, ув'язненого за браконьєрство, живе тепер у злиднях з трьома маленькими дітьми. В долі окремої людини Беранже побачив долю усього простого народу.Тематика останньої прижиттєвої збірки Беранже (1847) стає більш абстрагованою та філософською.
