За допомогою складних психологічних конфліктів, І. Франко передав характери персонажів твору “Для домашнього огнища”, осмислив проблему морального виродження буржуазної родини, якій протистоїть здорова мораль трудової родини.
Так, у творі письменник показує джерела “прибутків”, на яких тримається добробут родини Ангаровичів. У центрі твору любляча дружина капітана австрійської армії Антона Ангаровича Анеля, яка заради добробуту “домашнього огнища” стає на злочинний шлях торгівлі “живим товаром”. Проте, ставши на шлях соціального злочину, вона не втратила почуття людської гідності, палко любила своїх дітей, добре їх виховувала, за всіх умов залишалася вірною своєму чоловікові.
В її характері бачимо легкість, дбайливість і любов: “Люблю тебе, люблю своїх дітей – наших дітей, Антосю! Люблю над життя, мало що не сказала – над спасіння душі своєї” [3, с.163]. Але, водночас, це справжня буржуазна людина, яку не цікавить життя народу і в цілому всього суспільства, вона знає лише власну персону і свою родину. Анеля використовує народ лише як об’єкт експлуатації, щоб забезпечити собі та родині розкішне життя: “Раз утративши пошану для людей, навчившися іграти їх чуттями і віруваннями і вважати їх тілько матеріалом для витискання, я пішла дальше тою дорогою. Чи тисячі не роблять так само, тілько в іншій формі?” [3, с.244].
Ставши на шлях соціального злочину, героїня все ж таки не втрачає своєї людяності, вона не виправдовується, а, навпаки, жорстоко засуджує себе за кривди, заподіяні молодим дівчатам, за те, що участю у цьому злочині вона зганьбила свого чоловіка. Анеля сама собі виносить смертний вирок. Суїцидний вчинок Анелі І. Франко трактує як спосіб звільнення не так од соціального світу зла, підозрінь, покарання, як од біологічного існування, зображаючи уявну смерть героїні трансцендентно, як “спокійний і несвідомий переплив із тихої пристані на безбережний, незглибимий супокійний океан” [3, с.210].
Митець слова створив також реалістичний образ капітана Антона Ангаровича. Повернувшись після довгої відсутності до любимої сім’ї, він зіткнувся з складними, загадковими і глибоко тривожними обставинами життя своєї дружини.
Щоб показати трагічне становище свого героя, письменник часто вдається до внутрішнього монологу: “Значить – спільне підприємство! Гарненьке помешкання, меблі…, пансіоник для дорослих панночок – і польовання на веселих пасажирів, маючи паничів, що бажають рафінованої і дистингованої розкоші” [3, с.220].
Антон Ангарович має чесну душу і не знаючи проступків своєї дружини, намагався кинути виклик всьому суспільству, щоб захистити честь своєї сім’ї: Він не може примиритися з тим, що його дружина, якій він вірить, стала супроти його моральних переконань на шлях суспільного і морального злочину.
Людина, якій не властива моральна звироднілість, не може перенести важкого тягаря ганьби, не може примиритися з неславою домашнього вогнища, і він вирішує покінчити життя самогубством: “Жінко! Сатано! Будь сто разів проклята за те, що в останніх хвилях життя ти не ощадила мені ще й сього болю!” [3, с.240].
Але не він, а дружина покінчила життя самогубством, не він, а вона не знайшла в собі сили боротися з антиморальними основами капіталістичного ладу: “Вона відважилась не се! Відважилась, на що я не відважився!” [3, с.246].
Кожний вчинок капітана психологічно вмотивований і логічно виправданий. Образи Ангаровича і Анелі автор наділяє типовими рисами. Але відмінність їх характерів і оточення по-різному позначаються на них.
Отже, змальовуючи своїх персонажів у складних ситуаціях, письменник ставить їх перед вибором. Відповідно до свого життєвого досвіду, моральних принципів та переконань, кожний з героїв твору обирає свій шлях розв’язання проблем. Майстерно створені конфліктні ситуації дають змогу реципієнту спрогнозувати поведінку того чи іншого персонажа, замислитися над морально-етичними засадами кожного з них.
71.
