Представниками псевдо інтелігенції аристократичного походження є головні герої повісті «Основи суспільності» Олімпія та Адась Торські. І. Франко, розкриваючи суть антиморальних вчинків шляхетської інтелігенції, намагався показати нам, що справжнім носієм моральних якостей є народ.
Змальовуючи образи пані Олімпії та отця Нестора письменник показав, що може статися з людиною, яка втратила духовності через кохання. Отець Нестор і пані Олімпія заповнили порожнечу в своєму серці жадобою до грошей, до збагачення.
Образ Адася Торського втілює найогидніші риси розтлінного пануючого класу, бо він є породженням гріха і результатом бездуховності своїх батьків. Символом народу, його невичерпних фізичних і духовних сил є образ коваля Гердера — втілення народної сили і життєвої мудрості.
В образі головної героїні повісті «Для домашнього огнища» Анелі Ангарович І. Франко змалював тип інтелігенції внутрішнього складу. Письменник показав, що, ставши на шлях соціального злочину, Анеля не втратила людської гідності і моральності. Не знімаючи з себе провини, вона викрила справжніх злочинців ганебного промислу, всіх тих, хто вважав себе цвітом інтелігенції.
Устами головної героїні І. Я. Франко розвінчує розтлінну шляхту, яка силою влади грошей штовхнула жінку в болото суспільного дна. Письменник викриває мерзенність основ, на яких тримається буржуазне благополуччя і зазначає, що причиною розпаду домашнього вогнища як форпосту моралі і родинного щастя, як запоруки майбутнього народу є розкішне життя і потворне виховання в отруєному повітрі шляхетсько-буржуазного суспільства.
Звертаючи нашу увагу на проблему інтелігенції, розкриваючи її суть, характеризуючи аморальні вчинки деяких героїв повістей, письменник намагався сформувати певні погляди і виробити моральні переконання щодо справжніх духовних цінностей суспільства, забезпечити глибоке розуміння молоддю, на яку покладав великі надії, моральних і етичних проблем, принципів, спрямованих на виховання цілісної особистості.
Повісті І. Я. Франка з життя інтелігенції, маючи різкий викривальний характер, били по націоналістичних теоріях польських, австрійських та українських шовіністів, возвеличували простий народ, таврували всіх експлуататорів, незалежно від їх національної приналежності. Новаторські за змістом і формою, вони ще й на сьогодні не втратили своєї художньо-пізнавальної цінності.
Його прозові твори, присвячені проблемі інтелігенції, мають велике значення і посідають належне місце в скарбниці української літератури.
Найбільш насиченим прокльонами серед різножанрових прозових творів І. Франка можна вважати роман “Основи суспільності”, де використано дев’ятнадцять текстів народних проклять:
1) А дав би Бог милосердний, щоб вас тут усіх громи вибили! [12, с. 165].
2) Щоб вас холера витерла та викришила до лаби! [12, с. 165].
3) А нехай тебе, рибонько, той чіпається, що в смолі кипить! [12, с. 165].
4) Та пропадай ти від мене в озеро! [12, с. 165].
5) Бог би їх тяжко побив! [12, с. 166].
6) Щоб їх тяжке безголов’я вкрило! [12, с. 171].
7) Тьфу, пропадь до тристенного! [12, с. 171].
8) Та йди к нечистому з твоєю правдою! [12, с. 172].
9) Щоб тобі так багато віку було! [12, с. 173].
10) Дав би тобі Бог ласку, щоб тебе на завтра осліпив, оглушив і онімив, мені на
радість! [12, с. 173].
11) А щоб тебе грім божий побив та поразив! [12, с. 173].
12) Щоб ти на місці мазею розіллявся! [12, с. 173].
13) А шкробало би тебе попід серце та по печінках! [12, с. 219].
14) А щоб тобі руки покривило! [12, с. 277].
15) Щоб тобі язик колом у роті став, скоро тілько тих крадених вишень
покоштуєш! [12, с. 277].
16) А щоб тебе раз розперло та розсадило! [12, с. 277].
17) А кололо б тебе! [12, с. 306].
18) Щоб тобі всі дохторі ради дати не могли! [12, с. 306].
19) А щоб за тебе Бог забув і всі святі! [12, с. 163].
Отже, художнє використання дев’ятнадцяти текстів фольклорних оказіоналізмів, яке майстерно ввів І. Франко у роман “Основи суспільності”, варто розглядати не лише як авторську спробу фольклоризації великого епічного полотнища задля ущільнення його полікультуремного простору чи згущення багатовимірності поетики твору, у тому числі на персонажному рівні. Воно також засвідчує глибоку і досконалу обізнаність письменника навіть з таким маргінальним, маловивченим у фольклорі, а також художньо незручним, навіть дещо аморальним для літератури жанром, яким є проклін або прокляття. Витоки такої проникливості та обізнаності Каменяра з життям народного слова можна пояснити тим, що не тільки новели, а й, очевидно, романи, зокрема й “Основи суспільності”, як писав сам І. Франко у листі до М. Драгоманова, “показують дійсних людей, котрих я колись знав, дійсні факти, на котрі я дивився або про котрі чув від свідків, малюють край-образи тих закутків нашого краю, котрі я, як-то кажуть, переміряв власними ногами…” [13, с. 172].
69.
