Традиційними для української літератури на межі століть залишаються політичні сатири, написані в Західній Україні. Чи не найкращим зразком цього жанру можна вважати оповідання Івана Франка "Свинська конституція". Ще 1883 р. І.Франко спробував розробити подібний до "Звірячого бюджету" сюжет у віршовій формі у творі "Звірячий парламент", підзаголовок якого "уривок політичної байки" вказував на схожий жанровий різновид. Твір "Звірячий парламент" так і залишився незакінченим, проте його сюжет через чотирнадцять років відродився - вже у прозовій формі - у казці "Звірячий бюджет".
У політичному оповіданні "Свинська конституція" народний оповідач Антон Ґрицуняк розкриває слухачам очі на реальну чинність законів австрійської конституції. У самому визначенні "свинська конституція", "звірячий бюджет" художні означення з яскраво негативними конотаціями видаються, на перший погляд, недоречними. Назва об'єднує в собі два несумісні поняття з абсолютно різних сфер - тваринного буття ("звірячий", "свинська") і буття власне людського, громадського, суспільного (бюджет, конституція). Ця суперечність, покликана заінтригувати читача, розв'язується у сюжетних колізіях творів. Протилежні поняття об'єднуються, створюючи сатиричну художню концепцію, у якій людське опущене до рівня звірячого, "свинського" й навіть нижче від нього. Це гірка і вбивча сатира на суспільно-політичний лад, у якому навіть свиня має більше прав на життя і свободу, ніж простий чоловік - "хлоп". Однак одна й та сама тема у подібних за назвами творах розробляється різними художніми засобами.
Жанрово близькими є невеликі за обсягом прозові твори "Казка про Добробит" та "Звірячий бюджет". Вони відзначаються багатоепізодним сюжетом і гострим соціальним конфліктом: головний герой стикається з необмеженими у своїй владі сильнішими світу цього. Так, заможний, багатий Добробит із "Казки про Добробит" (персонажем виступає, як і в казці "Опозиція", персоніфіковане абстрактне поняття), що уособлює галицького селянина, потрапляє під всевладну руку австрійського урядовця Гопмана. Нерівноправність свого соціального статусу з усесильним монархом і царем Левом та його генералами-драпіжниками усвідомлюють і болюче відчувають підпорядковані їм лісові звірі ("Звірячий бюджет"). Композиція творів набуває форми діалогу, у якому виявляється протистояння і зіткнення протилежних ідей та характерів. Така архітектоніка покликана оживити у читача спогади про добро, істину, красу, які, одначе, не завжди є домінантними у фіналі твору. Реципієнт повинен задуматися як над власною долею, так і над долею соціуму в цілому.
Твір “Острий-преострий староста” розпочинається дещо казково (“Був собі раз у Галичині староста, та й острий-преострий!” [14; т.20; с.38]), проте зображені у ньому події далеко не фантастичні й, можливо, не виправдовують сподівань, пов’язаних із цим казковим зачином. Як відомо, Іван Франко писав твір під час підготовки до виборів 1897р., але в основу сюжету поклав події виборів 1895 року. Сатиричне вістря цього твору відхиляє завісу удаваної чесності по-індичому сердито-надутих і булькотливих дрібних урядовців Австро-Угорщини, і перед читачем (до речі, єдино завдяки наявності оповідача) постає підступна й брудна закулісна політична боротьба кандидатів у “руські посли” за місце у цісарському парламенті. Адже, як дружньо ділиться досвідом сам же, як дружньо ділиться досвідом сам “острий-преострий староста” – пан Зам’ятальський – зі своїм шкільним товаришем-оповідачем, “такі річі не виходять у нас ніколи на світло. Ніщо не виходить у нас на світло. Та й пощо? Ми ж і без того знаємо, чия в тім була рука. Ти вже розумієш мене, а коли ні, ну, то тим ліпше. Решта – се урядова тайна” [14; т.20; с.56]. Ці слова характеризують внутрішнє єство галицького суспільства й політичний лад. Вони є неписаним законом, на дотримання пунктів якого і спрямована уся діяльність пана старости. Своїм “остро-преострим” “делікатним” зором він бачить проблеми навіть там, де їх нема; ще до самих порушень громадського порядку у канцелярському мізку старости вже існують докладні “реляції” про них; натомість справжні кричущо-пекучі проблеми цей державний службовець заминає, не добачаючи їхнього реального ґрунту.
66.
