Іван Франко звертався до проблеми школи не лише в художніх творах а й у публіцистичних статтях: «Русини в Галичині й просвіта», «середні школи в Галичині у 1875-1883рр.», «Наші народні школи і їх потреби». В останній статті Франко досить виразно зобразив стан тогочасного навчання: «діти сидять по кілька годин в такій задусі, в такім смороді, о не то вчитися, але й дихати не можна». Іван Якович обстоював необхідність створення шкільних підручників високого наукового рівня які пройняті українським національним духом.
«Малий Мирон»
І.Франко досконало знав дитячу психологію, як митець тонко відчував дитячу душу, цікавився дитячим мовленням, полюбляв моделювати на сторінках дитячих оповідань постійно моделювати внутрішній світ. Письменник-психолог відкрив у красному письменстві таємницю п'ятирічного віку, який, за твердженням сучасних учених, є особливою віхою в житті людини.
Також в даному оповіданні особливо досконало використав інструмент «внутрішнього мовлення» або «внутрішнього діалогу» дитини, що стало яскравою відзнакою психологізму даного оповідання.
Так малий Мирон, що виявляє великий інтерес до всього навколишнього світу. Йому лише п'ять років, але він дивує читача своєю допитливістю, своїм політом думок з намаганням зазирнути в усі цікаві куточки оточуючого світу.
Загалом маємо такий основний сюжет: дитина хоче знати, яким чином люди бачать, чують, а у відповідь неосвічені батьки і сусіди тільки докоряють: хлопець – дурень, «туман вісімнадцятий», він думає не так, як люди. Малий Мирон любить зелені луки, устелені квітами, милується рибами, цікавиться їх життям. Він краще від сусідських старших хлопчиків уміє рахувати. Але «який цвіт розів'ється з того пупінка?» - з сумом запитує автор. Тобто маємо психологічний портрет дитини який не співпадає з архетипами дитячої поведінки продиктованої суспільством.
П'ятирічний герой оповідання "Малий Мирон" викликає наші симпатії допитливістю, здатністю самостійно мислити. Дитина замислюється над безліччю питань, відкриває для себе чудовий світ навколишньої природи, власним розумом доходить до невеликих, часом наївних, але важливих для неї відкриттів. Яке ж майбутнє чекає цього розумного хлопчика? Чи зможуть розвинутись його природні здібності в умовах злиднями прибитого, забобонами затурканого села? Нічого втішного не може відповісти на це питання письменник. Можливо, що стане малий Мирон таким самим забитим, темним, згорьованим селянином, як і більшість його односельчан. А якщо він здобуде освіту і присвятить своє життя допомозі бідним людям то й тоді чекає на нього безрадісна доля: "Навістить він і стіни тюремні, і всякі нори муки та насилля людей над людьми, а скінчить тим, що або загине десь у бідності, самоті та опущенні на якімсь піддашші, або з тюремних стін винесе зароди смертельної недуги, котра перед часом зажене його в могилу, або, стративши віру в святу, високу правду, почне заливати черв'яка горілкою, аж до цілковитої нестями. Бідний малий Мирон!"
« У кузні»
Для Франка найбільш «особистим» є оповідання «У кузні», тобто і найбільш інтервертним за стилем і самим близьким до серця письменника.
В ньому автор змальовує картини його раннього дитинства - майбутнього письменника, осяяного добротою батька, людини чесної, розумної, порядної, справжнього майстра своєї справи. Франко-дитина зростає між розмовами у кузні, там він знайомиться з персонажами майбутніх своїх творів, селянами, робітниками, там вбирає в своє серце сердечний біль свого народу. Оповідання Франка «У кузні»- про силу впливу дитячих вражень на все подальше життя людини, значення для її виховання родинного вогнища.
Сам Франко, говорить про це оповідання наступне: «На дні моїх споминів, десь там у найглибшій глибині, горить огонь. Невеличке огнище неблискучого, але міцного огню освічує перші контури, що виринають із темряви дитячої душі». Франко дуже яскраво описує для читачів ту важливість спогадів дитинства на власному прикладі. Як проніс він крізь життя той вогонь, який зародився в ньому в дитинстві, і далі абзац закінчується словами «Се вогонь у кузні мого батька»
Батько посіяв у душі свого сина перші зерна сердечної діяльності, прищепив любов до праці й трудівника, власним прикладом учив дбати про загальне добро. Так наприклад, це видно у таких рядках оповідання «Йшлося до коваля, як у гості, як до сусіди, а не як до ремісника, щоб зробив те, що треба тай бувай здоров, я тебе не знаю, ти мене не знаєш. Батько такси ніякої за роботу не мав, «що людьом, той мені», а нема готових, той підожде. Але любив щоб у кузні було весело, гамірно».
Тепер ми можемо прослідкувати який слід лишили по собі ті далекі дитячі враження вже у внутрішньому світі дорослого Франка, так згадуючи пізніше про батькову кузню і її відвідувачів, І. Франко скаже про себе: «Сорок літ вже минуло від тої пори, як у невеличкій кузні в нашій слободі останній раз лунав ковальський вербель, відіграний батьковою рукою молотом по ковалі. Скільки змінилося за той час! Але на дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний огонь. У ньому пролизуються сині, червоні та золото-білі промені, жевріє, мов розтоплене вугілля, і яриться в його глибині щось іще більше, промінясте. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І ще він не погас і досі»
Головний герой оповідання "Малий Мирон" – "дивна дитина", бо несмілий і непроворний, у голівці снують різні думки, а процес "мислення" доходить до комічних ситуацій (чого сонечко таке маленьке, а тато говорив, що воно велике;здавалось, що людина бачить і чує ротом, а насправді не так). Облитий кров’ю, падає Мирон на підлогу, бо учитель виявив, що він "хлопський син", не знає "як держати перо" на уроці каліграфії. А тому заслуговує покарання.
В оповіданні "У кузні" автор веде розповідь від першої особи, що підкуповує читача своєю безпосередністю. Рудоволосий хлопчина вважає найбільшим своїм щастям знайти місце в куточку кузні, щоб з насолодою спостерігати за ковальською роботою батька і послухати розмови селян, які діляться своїми господарськими турботами.
У психологічному оповіданні "Олівець" І.Франко подав реалістичну картину: товариш по парті повертає товаришеві знайденого олівця, бо не хоче, щоб той був покараний батьком і учителем.
«Грицева шкільна наука»
В оповіданні «Грицева шкільна наука» відсутній образ учителя-ката. Тут основну роль належить простому сільському хлопцю, якого віддали в науку. У даному оповіданні оригінально скомпоновані художній простір і час. Простір: Гриць на вигоні (де він є «володарем гусей») та у класі («туман»). Час: один день на толоці – урок у школі – розмова з батьком після школи – рік навчання – повернення Гриця до гусей. Тут проміжки часу є не співвідносними між собою: рік промину в швидко, а епізод на вигоні зображений докладніше це зроблено з тією метою, щоб показати що для головного героя займає дійсно пріоритетне значення. Гриць не створений для науки, а вона для нього. Це у першу чергу виявляється в тому, що весь час, описаний у творі, на Грицеві не позначився, не змінив його. Що до образу дітей у цьому творі, то тут наявні й інші школярі. Вони своїм натхненням до навчання особливо не відрізнялися від Гриця: «Один довбав пальцем у носі, другий іззаду раз у раз старався уткнути невеличке стебельце Грицеві у вухо, третій працював довгий час дуже пильно, микаючи зі свого старого кафтана латки, нитки та остроки; вже їх перед ним на спідній дошці лавки лежали ціла купа, а він усе ще микав і скуб зо вскї сили».
Усе вивчене Грицем за рік виявляється лише в трьох словах: а баба галамага. У даному оповіданні Франко не акцентує увагу на те, чому Гриць так і не зміг увійти в науку. Але читачеві зрозуміло напевно, що призначення Гриця – пасти гусей.
«Отець-гуморист»
Тему фізичного та морального насилля над дітьми втілено й в оповіданні «Отець гуморист», де зображено учнів 3-го класу. Учитель Софрон Телесницький був високим та худим, мав великий рот. Першими його словами були: «Я тут господар класу! Пам’ятайте собі. На моїх годинах маєте лиш тоді сміятися, коли я вам скажу, і тоді плакати коли я вам скажу» (т. 21, с.291). Телесницький безкарно мучив дітей не лише фізично а й морально. Він був боягузом, бо звичайно викликав тих, що мали найбільш переляканий вираз обличчя, і в кого «малювалося на лиці нечисте сумління». У цьому оповідання також присутня тростинка. Часто автор наголошує на тому, що «вдесятеро чуткіше гуляла його тростинка»
«Борис Граб»
Заслуговує на увагу й оповідання «Борис Граб». У цьому творові наявний образ учителя Міхонського, який був високоморальним та гуманним у порівнянні з іншими. Він втілює ідеал Франкового вчителя. Він викладав математику, логіку і психологію, був носієм передових педагогічних ідей. Це «вельми оригінальна й симпатична постать рідка поява між гімназіальними вчителями» (т. 18 с.88) , усебічно освічений та умілий викладач. Міхонський має добру душу та товаришує зі своїми учнями.
63
