Проза Франка охоплює понад 100 оповідань, новел та десять повістей і романів. Вершиною прози Франка є повість «Boa constrictor» (1878 р.) і соціальний роман «Борислав сміється» (1882 р.). У них уперше відображені початкові форми революційної боротьби робітництва та стихійне пробудження його класової свідомості. Boa constrictor можна вважати першою власне натуралiстичною повiстю в украïнськiй лiтературi. Структуру ïï визначає особливий психологiзм, заснований на елементах самоспостереження психологiчнiй сугестiï та аналiзi дрiбних, мiкроскопiчних мотивiв психологiчних. Важливою ознакою повiстi став натуралiстичний спосiб зображення, за яким людина в соцiальному процесi є жертвою, а сам процес фатальним i ворожим. Франко мiфологiзує буржуазний спосiб життя. Символом його стає змiй-полоз, уособлення золотоï гарячки, в яку втягнений новочасний буржуа Герман Гольдкремер. При цьому важливу роль вiдiграє напружена фабула, а також психофiзiологiчний аналiз свiдомостi героя. Цей аналiз засвiдчує не лише пiдпорядкування владi золотого полоза-капiталу, а й одержимiсть манiєю влади, що символiчно (й навiть фiзiологiчно) проступає у снi Германа про сексуальне оволодiння богинею щастя. Повiсть Boa constrictor вводила в украïнську лiтературу жанрову структуру, не подiбну анi до романтичного валтерскоттiвського, анi до просвiтницького роману виховання, елементи якого наявнi в повiстях Шевченка, Марка Вовчка, Нечуя-Левицького, Панаса Мирного.
1907 р. Франко створює нову редакцiю повiстi. Зображуючи характер i життєвий шлах галицького капiталiзму, вiн зупиняється, як сам зауважує, на iсторiï галицького капiталiзму взагалi. Його прогресивне суспiльно-iсторичне значення, на думку автора, полягало в створеннi ситуацiï, яка давала можливiсть вийти зi староï тiсноти та безрадностi патрiархального життя, пiзнати бiльше свiту, розвинути свою волю. Властивi раннiй творчостi Франка пошуки адекватного художнього способу зображення нового життєвого матерiалу (побуту рiпникiв, ïхньоï пролетаризацiï й моральноï деградацiï) втрачають на цей час свою гостроту й актуальнiсть. Його цiкавить трагiзм життя окремоï людини та фатальна сила випадковостi. Письменник пiдкреслює одноплановiсть характерiв, доповнюючи сюжетнi лiнiï, загострюючи ïх i навiть надаючи ïм аванюрного пiдтексту. Таке повторне звернення до вже написаного, варiювання його й переосмислення вiдбивають глибинну фiлософсько-естетичну системнiсть iндивiдуального свiтобачення письменника.
"Борислав сміється" — один із найвидатніших творів Франка, нове явище в українській літературі другої половини XIX століття. У повісті правдиво розкриваються стосунки між робітниками та капіталістами, показано нестерпне становище народу у 60-70-х роках XIX століття. Автор допомагає нам заглянути в завтрашній день, змальовує зародки революційної боротьби робітників з капіталістами. Персонажі твору поділяються на протилежні групи: робітники, які підіймаються на класову боротьбу, та капіталісти. В основі, повісті лежить подія, яка дійсно відбувалася у Бориславі.
Головний герой повісті — Бенедьо Синиця. Це робітник, який тяжко постраждав під час закладення будинку Гаммершляга. Свій родовід робітник Синиця веде ще з свого діда-прадіда, але він уже здобув деяке класове виховання. Його дуже турбують класова несправедливість, народне лихо. Він вірить, що є якийсь шлях до кращого життя. Саме горе друзів примушувало його шукати шляхи рятунку. Чому саме цей скромний та слабосилий помічник дрогобицького муляра став керівником великого народного руху? Прибувши до Борислава, Синиця вже приніс з собою образу на капіталістів, хоч саме Гаммершляг дав йому роботу після поранення: капіталісти відмовили у матеріальній допомозі. Він розумів, що поодинці, як це робили брати Баса раби, перемогти неможливо, тому шукав шляхи боротьби проти експлуататорів. Під впливом Синиці змінюється світогляд багатьох його побратимів. Поступово у нього визрівала думка, що вказувала на вихід із тяжкого становища: "А що, якби всі ті тисячі людей та змовилися разом: не будем робити, поки нам плату не прибільшать?" Це була ідея організованої боротьби. Він пропонував зібрати загальну касу, щоб були гроші під час страйку, не пускати до міста інших робітників. Пропонував одразу знайти місце, де будуть жити робітники, якщо їх виженут капіталісти зі своїх будинків.
Поступово Бенедьо Синиця перетворився із звичайного побратима на ватажка боротьби проти багачів. Але були побратими, схильні до самосуду — це брати Басараби. З ними разом або за їхніми порадами побратими вбивали дрібних капіталістів. Це був стихійний протест проти утисків та визиску. Але згодом брати Басараби примкнули до Бенедя Синиці, бо зрозуміли, що їхній шлях — за вбивство вбивством — ні до чого не приведе. Своїм стихійним бунтарством, силою ненависті до гнобителів Басараби нагадують нам Чіпку з роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"
Та як не намагався Синиця разом з побратимами врятуватися, все одно нічого не вийшло: капіталісти забрали всі гроші, роздані робітникам, плату за працю зробили ще меншою. Але навіть після такої кривди багато із побратимів не примирилися: брати Басараби вирішують підпалити, нафтарню Гаммершляга, ставши знову на свій шлях.
У своїй повісті Іван Франко розкрив глибоку красу, духовне багатство простих людей, їх непримиренність до суспільної неправди. Повість "Борислав сміється" і сьогодні служить зброєю в боротьбі за права обездолених трударів.
Роль образу Бенедя Синиці в реалізації ідейного задуму повісті І. Франка "Борислав сміється".
Найвизначнішим твором І. Франка про життя робітників є повість "Борислав сміється". За ідейно-художньою довершеністю і суспільним значенням твір посідає першорядне місце не тільки в творчості письменника, а і в усій українській літературі. 1. Франко з позицій революціонера-демократа поставив і висвітив у повісті найбільш актуальну на той час проблему боротьби праці з капіталом.
Письменник засуджує експлуататорський лад, показує, як зароджуються нові, революційні форми життя, змальовує позитивний образ кадрового робітника.
У реалістичних картинах повісті "Борислав сміється" автор показав неминучість організованого виступу робітничого класу проти експлуататорів. Іван Франко підносить ідею єдності і організованості робітничого класу, ідею революційної страйкової боротьби. Головна ідея повісті з найбільшою силою виражена в образі Бенедя Синиці. Заслуга Каменяра в тому, що він зумів передбачити появу і подальше збільшення кількості таких людей, як Бенедьо.
Скромний, слабосилий помічник дрогобицького муляра став виразником прагнень трудового Борислава, керівником першого страйку. На нафтових промислах він на досвіді переконався, яку кривду терплять трударі: "Бенедьо не раз у важких хвилях задумувався над долею робітників. Зроду утлий і хоровитий, він дуже був вразливий на всякий, хоч і чужий, біль". І тому у Бориславі, наслухавшись про голод і злидні, що мучили робітників. Бенедьо Синиця задумується над організацією боротьби проти капіталістів. Він доходить висновку: якби всі тисячі робітників та змовились разом не працювати на багатіїв, то капіталісти пішли б на значні поступки. Бенедьо вступає до побратимства, але вважає, що метод боротьби, вибраний Андрусем і Сенем Басарабами, є хибний, бо знищиш одного "кровопивцю, а на його місце другий вже давно нагострився". Не помста і індивідуальний терор потрібні робітникам, а порятунок Бенедьо переконує побратимів організувати касу взаємодопомоги для того, щоб допомогти трудящим, які перебувають у скрутному становищі. Маючи таку касу, вони можуть оголосити загальний страйк. Під впливом Синиці інші робітники починають глибше мислити. Його ідеї швидко проникають у робітничу масу, яка щораз більше задумується над своєю долею. Робітники стали менше ходити до шинків, не корилися надзорцям і касирам, загрожували їм, що не будуть більше терпіти кривди. Перша перемога окрилила трудівників. Переможний робітничий Борислав радісно сміявся. Та, використавши недосвідченість людей, капіталістам вдалося зірвати страйк. Бенедьо глибоко переживає поразку: "Кілько він перетерпів в тих двох днях! З яким болем виривав він із свого серця одну за другою золоту надію!" Та герой не впадає в розпач і не втрачає надії. Він. вдумливий і наполегливий, сподівався зібратись із силами і продовжити до кінця розпочату боротьбу. Він говорив товаришам: "Час загоїть усі рани... Ми найдемо в собі силу зачати розбите діло знов наново..."
Бенедьо не схвалював задуму братів Басарабів спалити Борислав. До його думки приєднались старі робітники Стасюра і Матій. Герой твору не пориває з побратимами, лишається з ними до кінця, сподіваючись, стати їм у пригоді, але перестає бути їх керівником.
1. Франко вміло розкриває характер Бенедя, зіставляє його з іншими персонажами, послідовно розгортає події, висуваючи на перший план найголовніші з них. Все це служить письменнику для реалізації його ідейно-тематичного завдання — показу єдності та організованості робітників у боротьбі з капіталістами.
І. Франко виявив велику симпатію до героя повісті. В українській літературі це перший образ кадрового робітника, який виростає в організатора робітничих мас. борця за інтереси робітників.
Натуралізм - це літературний напрям, що виник у Франції в 70-ті роки ХІХ ст. і поширився в Європі та США. Виник як реакція на вичерпність форм реалізму і його принцип соціальної зумовленості людського характеру.
Ознаки натуралізму:
- Тлумачення особи біологічними, спадковими рисами то соціально-моральним середовищем.
- Буття героїв у світлі досягнень науки.
Фундаментальними рисами натуралізму, детермінантами, що конституюють його метод і художню систему, є: 1) сцієнтизм, тобто орієнтація художнього мислення на наукове, власне природничо-експериментальне, тенденція наближення завдань і функцій літератури до наукових (спостереження, вивчення й «точне» відображення життя, «шматків дійсності», за висловом натуралістів); 2) об'єктивність, тобто зображення дійсності як такої, що ніби сама себе розгортає і про себе розповідає, без самовияву автора, котрий постулюється позасуб'єктивно, як свідомість епохи; 3) специфічний світоглядний монізм, що залучає людський світ у світ природи, охоплює їх єдиним поглядом і підпорядковує спільним законам і структурам, поєднання в мотиваціях зображуваного природних (біологічних, фізіологічних, психофізіологічних) і соціальних чинників; 4) принцип життєподібності, що, з одного боку, породжує тенденцію документованості розповіді, усвідомлення цінності документа, а з другого — веде до зображення життя в його повсякденно-побутовій правдоподібності, до відомої натуралістичної фактографічності. Як в окремих детермінантах натуралізму, так і в їх системі дається взнаки його гносеологічний зв'язок із позитивізмом, передусім із методологією позитивістського мислення.
Натуралізм в українській літературі: Іван Франко "Ріпник", "Борислав сміється".
62.
