Новелу Франка «На роботі» (І877) І. Денисюк називає «виробничим репортажем», але підкреслює, що «поруч із суто репортажними прийомами «літератури факту» тут використовуються прийоми літературної та фольклорної умовності»10. Крім того, дослідник відзначає у творах Франка «На роботі», «Вівчар» ще й такі «новітні форми оповіді», як «потік свідомості» або «односторонній діалог», а ці прийоми «сягають вже у вік двадцятий з характерними для нього формами викладу у Дж. Джойса і А. Камю»11. Вироблена натуралістами техніка детального копіювання «шматків життя» через перехідний імпресіоністичний етап точної фіксації вражень від «шматків життя» перетворюється у модернізмі XX століття на техніку копіювання «шматків потоку свідомості». У десяти фрагментах-етюдах новели «На роботі» копіювання «шматків життя» і «шматків потоку свідомості» поєднується, утворюючи єдиний «потік життя» головного героя - ріпника Гриня.
Л. Безуглий у статті «Спостереження над поетикою оповідання І. Франка «На роботі»» віднаходить риси натуралізму в зображенні самого процесу виснажливої, небезпечної праці під землею. Він вважає, що для творчості І. Франка періоду, коли було розпочато роботу над «Бориславськими оповіданнями», така манера є особливо характерною, оскільки «до реалістичного, правдивого зображення дійсності молодий письменник ішов через засвоєння досвіду вітчизняної та західноєвропейської літератури, зокрема творчості Е. Золя»12. Додамо, що завдяки синтезуючій здатності творчого методу Франка засвоєння досвіду натуралістичної літератури не залишилося на рівні копіювання європейських зразків, а сприяло імпровізації та комбінуванню елементів натуралізму з елементами інших літературних напрямів, пошукам власного оригінального стилю. Найвищого ступеня правдоподібності, натуралістичної об'єктивності в описі повсякденних реалій життя і праці головного героя письменник досягає завдяки використанню однієї з найсуб'єктивніших форм викладу-сповіді. Таким чином, об'єктивна дійсність у Франка розгортається не позасуб'єктивно і не є дегуманізованою; вона не ототожнюється виключно з матеріальним світом, як у творах Е. Золя, а отримує сенс тільки через усвідомлення людиною. Форма сповіді дозволяє також правдоподібно передати особливості мовної характеристики персонажа, оскільки оповідь ведеться від його імені. У творі широко застосовуються професіоналізми, діалектизми, просторіччя, редуковані слова.
Значну частину своєї творчості присвятив І. Я. Франко проблемі розвитку робітничого руху. Широко відомі читачам малі прозові твори так званого "бориславського циклу": "Ріпник", "Полуйка", "На роботі", "Навернений грішник". Франко реалістично, навіть натуралістично зображував жахливу долю ріпників. Гірка нужда та бідність зганяли тисячі галицьких селян з дідівських місць до Борислава, де на них чекала ще страшніша доля. Так, Іван, головний герой оповідання "Ріпник", втратив будь-які ознаки своєї людності. Важка робота і викликані нею пиятика та хвороби перетворили його на оглушену звірину, зомбі, робочого вола без пам'яті, почуттів, думки. Іван зрікається Фрузі, яка втекла з дому, щоб врятувати коханого від смерті. Його не турбує майбутнє батьківство, відсутність Фрузі. Душа цього ріпника, отруєна в шинку чи в шахті, вже давно сконала і похована у бориславській багнюці, на згадку про неї лишилася лише подоба людини, що рухається, їсть, спить і працює. Але спогади про колишні радощі, вервечка сцен з сільського життя оживили людину, стали тією ниткою Аріадни, яка вивела Івана з лабіринту забуття. Молодий парубок постановив собі почати нове життя, не марнувати грошей і відкупити у жида запродану батьківщину. Проте, одурений підступним жидом-касієром, Іван знаходить свою смерть в шахті. Автор не випадково так трагічно і жорстоко вбиває мрію про щасливе повернення з бориславського пекла. Образ Івана уособлює трагедію цілого покоління простих галичан, одурених і замордованих багатіями та урядовцями. Ця несправедливість найбільше хвилювала Франка, і в більшій чи в меншій мірі вона присутня у багатьох його творах.
61.
