Поема-казка “Лис Микита” І. Франка.

Іван Франко писав також твори і для дітей. Серед них вагоме місце посідає поема-казка “Лис Микита” - єдиний з його епічних творів, який витримав п’ять прижиттєвих видань. Факт цей дуже промовистий – він є незаперечним свідченням небувалої популярності твору. Виняткову популярність поеми дуже скоро помітила і відзначила тогочасна літературна критика. Ще А.Ю.Кримський у рецензії на друге видання твору з захопленням писав: “Вже сам той факт, що в протягу якихось там трьох літ довелося друкувати тую книжку вдруге – се, можна сказати, річ у нас нечувана! – той факт і без мене каже, що публіка вже давно дала Франковому писанню свою мовчазливу оцінку” Широкої популярності набула поема-казка Івана Франка "Лис Микита". У ній також використаний відо­мий у світовій літературі мандрівний сюжет про хитро­го лиса та його пригоди. У цьому творі письменник вис­міює вади людського суспільства. "И у нас, між хреще­ними людьми, не одно таке діється, про яке тут у казці розказано",− наголошує він у передмові.

У звірячому царстві, як і між людьми, часто панує неправда, здирство, хабарництво, багатий і сильний гнітить бідного й слабкого. В образах Лева, Ведмедя, Вовка, Лиса, Борсука уособлені панівні класи тогочас­ної Галичини − цісар, царедворці, міністри, поміщики. Найхитріший і найспритніший між ними Лис Микита, який не зупиняється ні перед якими злочинами − зра­дою, шахрайством, вбивством,− аби забезпечити собі багате, сите життя. Цар звірів Лев робить його своїм найближчим помічником, дає йому необмежену владу, бо й сам "грабує чисто, а не хоче особисто, шле Вед­медів і Вовків". Дрібним мешканцям звірячого царст­ва − зайцям, птахам − немає життя, вони безправні, їх безкарно нищать, пожирають всевладні хижаки.

У поемі-казці Іван Франко широко використав українську народну творчість − казки, байки, пісні про звірів. У ній знаходимо також ряд картин, що відтворюють народний побут, звичаї. "Я бажав не пе­рекласти, а переробити стару повість про лиса, зробити її нашим народним добром, надати їй нашу національ­ну подобу. Я, щоб так сказати, на чужий позичений ри­сунок накладав наші українські кольори",− писав Іван Франко в передмові до "Лиса Микити".

57.