«Полудень віку Іван Франко зустрів книгою високолетної філософської лірики “Semper tiro” (1906), у якій синтезував увесь свій поетичний і життєвий досвід». Цю збірку вважають вершиною зрілого Франка-поета, завершальним crescendo його лірики. “Semper tiro” у творчому поступі Івана Франка. Відкривають збірку три вступних вірші (“Semper tiro”, “Сонет”, “Моєму читачеві”).Книга складається з чотирьох циклів і поеми “Лісова ідилія”, але ключовими у “Semper tiro” є цикли“На старі теми” та “Із книги Кааф”, які, власне, і визначають обличчя збірки. Ідея збірки “Semper tiro” виражена її заголовком і розширена у першому (однойменному) вірші: poeta semer tiroє творчим кредо Франка.
Постійне навчання у традиції, переосмислення її, відновлення джерела давнього слова, створення простору для діалогу різних текстів становить конструктивну основу “Semper tiro”. Тут поет пробує себе у формі стансів (цикл “Буркутські станси”), звертається до жанру співомовки (“Нові співомовки”), вдається також до великої ліро-епічної форми ( поема “Лісова ідилія”). Найбільш продуктивним у зрілій поезії Франка є цикл “на старі теми”, який апробований поетом у збірці “Мій Ізмарагд”. Цикли “Semper tiro” (“На старі теми” та “Із ниги Кааф”) являють собою своєрідні феномени інтертекстуального об’єднання поезій.
Яскраво відбились революційні настрої поета у вірші збірки «Конкістадори». В образі конкістадорів Франко змальовує мужніх, безстрашних революційних борців, що йдуть на штурм старого ладу.
Іван Франко у вступі до своєї поеми «Лісова ідилія» подає «Посланіє» до М. Вороного, називаючи його «ідеалістом непоправним» і наголошуючи на недоречному відході М. Вороного від активної громадянської позиції. М. Вороний у відповідь на звернення І. Франка створив поезію «Іванові Франкові», де в художній формі задекларував принципи власної поетичної творчості: інтуїтивне, позараціональне осягнення краси, вільний політ фантазії, розкуте вираження душевних переживань.
56.
