До проблем людяності й гуманізму звертається Франко й у поемі — легенді "Смерть Каїна" (1888). в поемі осмислено ситуацію смерті Каїна в плані критики утопічної свідомості, яка ідеалізує первісний втрачений рай людства й переносить його у формі того-таки ідеалу в майбутнє. Стіна раю, вздовж якої блукає Каїн, намагаючись зазирнути у "первісну, щасливу вітчину", символізує одну з визначальних для Франкової філософії ідею поривання і смерті на межі нового світу. Здобування нового світу, пізнання нового ідеалу стає метою Каїна — ціною неймовірних зусиль він забирається на височенну гору, аби побачити країну раю.
Франко приводить свого героя на межу "гнізда утраченого щастя", до раю, аналізує майже екзистенційну тугу за втраченою батьківщиною, за Богом і водночас дискутує з приводу сенсу людського життя. Він подає легенду "Смерть Каїна" як філософський монолог, примушує свого героя аналізувати такі опозиції тогочасного світогляду, як пізнання і його роль в історичному процесі, випадковість і закон, знання й безсмертя. Одкровення Каїна подібні до езотеричного знання — він пізнає потребу християнської "братньої любові", усвідомлюючи, що життя, відділене від знання, і знання, позбавлене життя, — лише оманні ідеали, оскільки Бог у серце кожного заклав рай і джерело життя — любов.
Загалом морально-філософські шукання Каїна відлунюють проблематикою, яку вирішувала нова українська інтелігенція наприкінці XIX ст. Суб'єктивні переживання й культурний досвід покоління, яке взяло на себе місію служити сучасності й указувати шлях до майбутнього, покоління тих, що "вмирають на шляху" (міфологема, через яку Франко постійно ідентифікує себе зі своїм поколінням), відчутні в цьому гріховному прагненні Каїна заглянути в сподіваний рай, у "ту первісну, щасливу вітчизну!".
У побаченій Каїном жадобі людей зірвати плід з дерева знання іронічно відбилися раціоналістичні захоплення позитивістського віку. Франко оскаржує відірваність знання від життя, не співмірність раціональних ідей із сердечним, чуттєвим світосприйняттям і мораллю.
52.
