пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Мотиви поетичної творчості Якова Щоголєва

. Зберігаючи генетичний зв’язок із народними історичними
       піснями й переказами, твори фольклорно-історичні течії українського
       романтизму не так відбивають конкретні події чи історичних осіб, як
       змальовують узагальнений образ України “козацьких часів”.
       Козацтво в романтичній поезії зображається як приклад
       ідеального стану українського життя, на перше місце висувається
       простий козак як узагальнений типовий персонаж. Збройна боротьба
       
       козаків за волю становить основний зміст в історичній темі поезії цього
       часу. У текстах звучить жаль за історичним минулим, яке усіляко
       поетизується й підноситься, протиставляється сучасності.
       Історичні твори займають вагоме місце у літературному доробку
       Якова Щоголева. Твори пройняті історичними мотивами писалися
       поетом упродовж всієї його літературної діяльності, до них належать
       написані на ранньому етапі вірші “Неволя”, “На згадування
       Климовського”, “Могила”, та значно пізніші поезії “Запорожець”,
       “Щастя”, “Воля”, “Січа”, “Хортиця” “Запорожець над конем”, “Остання
       Січа”, “Бабусина казка” та інші. М. Сумцов [4, с. 310], розподіляючи
       поетичний доробок Щоголева виділяє у нього 25 “козакофільських”
       поезій. Провідними мотивами усіх творів історичної тематики
       виступають мотив глибокого жалю за втраченим минулим, ідеалізація
       козаччини та протиставлення героїчного, вільного козацького життя
       сучасному занепадницькому існуванню українців. М. Зеров так
       характеризував історичну поезію Я. Щоголева – “все похоронні,
       панахидні настрої, ущербна, похоронна романтика” [4, с. 311].
       Різноманітні роздуми на тему минулого України пов’язані в Якова
       Щоголева з картинами природи, зокрема з описом степу. Наприклад, у
       поезії “В степу”, в гойданні високих трав і квітів, поету ввижаються
       постаті козаків, що йдуть на визвольну війну: “Степ іде за степом / І
       кінця немає; / ...Так мені й здається, / Що он-он стрілою / Козаки
       майнули / Слідом за ордою... / Б’ються, порубались; / Знову полетіли... /
       ... Вітром колихнуло, – / Марево звелося: / Ні орди, ні пліка, – / То воно
       здалося!..
       У поезії “Орлячий сон” у спогадах орла постає опис широкого
       степу, де колись козаки воювали із татарами: “…під ним степи широкі, /
       …У ярах терни й глибокі / Дишуть холодом балки; / Що без пам’яті
       татари / Мчаться в зеленях степів; / А в догін їм, наче хмари / Лави
       бравих козаків” [12, с. 142], але ті славетні часи вже минули: “Поле
       славою багате / Втихомирилось навік…” [12, с. 143].

       У цілій низці творів письменник оповідає про загибель Запорізької
       Січі, цей мотив звучить і у поезії “Хортиця”, де сам Дніпро оплакує
       козаків: “Стугонить Дніпро по скелях, / Б’ється об пороги; / Все питає:
       “де ж ви, діти? / Де мої небоги?” [12, с. 138]. У вірші “Опізнився” поет
       також шукає сліди славного минулого, але результат цих пошуків
       невтішний: “Воля Божа, воля Божа: / Гей пропало Запорожжа! / Йду та й
       бачу: степ широкий, / Стугонить Дніпро глибокий / …Материнка важко
       плаче, / „Опізнився ти, козаче!” [12, с. 144]. Остаточний присуд Січі
       бачимо у поезії “Барвінкова стінка”, яка оповідає про те, як проїжджа
       пані, знехтувавши традиціями завітала до забороненої жінкам
       запорозької церкви, і тим самим звістувала погибель Запорозькому
       Кошеві: “Було віщування, що тільки в ту церкву / Та вступе жіноцька
       нога, – / Трава почорніє по Дикому Полю / і Січу покриє туга” [12, с. 69].
       Поезія “Безрідні” оповідає про тяжку долю козаків, яких після
       смерті немає кому й оплакати: “…По нас в світі широкому / Ніхто не
       заплаче… / …Ой ляжемо від турчина / На полі, як треба, – / Одно тільки
       й побаче нас / Сонечко із неба” [12, с. 43]. Але у кінці твору, поет все ж
       таки подає надію на кращі часи: “…Туман з поля підійметься / Й сонечко
       прогляне; / Минеться негодонька / Й доленька настане” [12, с. 43].
       Представлений у поезії Якова Щоголева і погляд на козацтво
       молодшого покоління.
       віршів у доробку Щоголева – “Огирь”, у якому подано зображення коня,
       що мчить і мчить Диким Полем. Образ цей має особливий смисловий
       акцент: змальовується “огирь”, що мчить у безвість, – без вершника, все
       його розкішне знаряддя подерте та залите кров’ю. Автор ніби остаточно
       констатує повний розрив зв’язку з героїчною, козацькою епохою,
       змальовуючи образ коня в романтичній традиції: “Поводи й узда у його /
       Наче з золота ясного. / І стремена і сідло / Лиснуть карбами, як скло; /
       …Але блиск того добра / Криє негідь і кура. / Все пошарпане, побити, /
       Кров’ю чорною облите…”
       Історична, та, зокрема, козацька тема була досить поширеною
       у романтизмі взагалі й у Якова Щоголева зокрема. 

 


12.06.2015; 18:21
хиты: 129
рейтинг:0
Гуманитарные науки
литература
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь