Поезія. Серед письменницького доробку М. Старицького окреме місце належить поетичній спадщині, яка охоплює майже 40 років його життєвого й творчого шляху.
Щирий громадянський пафос, уболівання за долю простої людини, України, переконаність, що інтелігенція — важливий фактор соціального й національного руху, а поет — оборонець народу й речник його інтересів, є провідними мотивами всієї творчості поета («До України», «Думка», «Ізнов нудьга…» та ін.).
Михайло Старицький належить до покоління письменників, які перебували під могутнім впливом Шевченкової творчості. Чи не всі тогочасні поети наслідували художню манеру автора «Кобзаря». Іван Франко зазначав, що Старицький був першим, хто почав ламати псевдошевченківські шаблони в поезії, що це вже робили «пізній» Куліш, а потім Б. Грінченко, В. Самійленко, Леся Українка, А. Кримський «і ціла фаланга молодих».
Старицький лише іноді звертався до віршування — з певної нагоди чи дати, але протягом усього життя багато перекладав чи переспівував іноземних поетів. Непідробну мистецьку вагу й тепер мають переспівані митцем сербські народні думи й пісні.
Донині полонить українців своєю мелодикою й чарівністю поезія М. Старицького «Виклик», більше відома за її першим рядком «Ніч яка, Господи, місячна, зоряна…». Її як арію М. Лисенко використав у своїй опері «Утоплена» (за мотивами повісті М. Гоголя). У вірш уміло вплетена народнопоетична символіка, яка тонко передає романтичне світовідчуття ліричного героя.
Цей шедевр стоїть в одному ряду з такими авторськими творами, що удостоїлися стати народними піснями, як «Їхав козак за Дунай» С. Климовського, «Реве та стогне Дніпр широкий» Т. Шевченка, «Дивлюсь я на небо» М. Петренка, «Два кольори» Д. Павличка, «Пісня про рушник» А. Малишка.
Зворушлива історія народження твору. Ще зовсім молодим Михайло закохався в сільську дівчину Степаниду. Якось викликав її на побачення, але того вечора дівчина прийти не змогла. Довго чекав закоханий в умовленому місці під вербою, а довкола буяла дивовижна місячна ніч. І самі собою народилися ніжні поетичні рядки. До речі, стосунки молодої пари так і не склалися: дівчина не наважилася пов’язати свою долю з паничем — нерівнею. Однак вічним спогадом про те кохання залишилася прекрасна пісня.
Поезія. Серед письменницького доробку М. Старицького окреме місце належить поетичній спадщині, яка охоплює майже 40 років його життєвого й творчого шляху.
Щирий громадянський пафос, уболівання за долю простої людини, України, переконаність, що інтелігенція — важливий фактор соціального й національного руху, а поет — оборонець народу й речник його інтересів, є провідними мотивами всієї творчості поета («До України», «Думка», «Ізнов нудьга…» та ін.).
Михайло Старицький належить до покоління письменників, які перебували під могутнім впливом Шевченкової творчості. Чи не всі тогочасні поети наслідували художню манеру автора «Кобзаря». Іван Франко зазначав, що Старицький був першим, хто почав ламати псевдошевченківські шаблони в поезії, що це вже робили «пізній» Куліш, а потім Б. Грінченко, В. Самійленко, Леся Українка, А. Кримський «і ціла фаланга молодих».
Старицький лише іноді звертався до віршування — з певної нагоди чи дати, але протягом усього життя багато перекладав чи переспівував іноземних поетів. Непідробну мистецьку вагу й тепер мають переспівані митцем сербські народні думи й пісні.
Донині полонить українців своєю мелодикою й чарівністю поезія М. Старицького «Виклик», більше відома за її першим рядком «Ніч яка, Господи, місячна, зоряна…». Її як арію М. Лисенко використав у своїй опері «Утоплена» (за мотивами повісті М. Гоголя). У вірш уміло вплетена народнопоетична символіка, яка тонко передає романтичне світовідчуття ліричного героя.
Цей шедевр стоїть в одному ряду з такими авторськими творами, що удостоїлися стати народними піснями, як «Їхав козак за Дунай» С. Климовського, «Реве та стогне Дніпр широкий» Т. Шевченка, «Дивлюсь я на небо» М. Петренка, «Два кольори» Д. Павличка, «Пісня про рушник» А. Малишка.
Зворушлива історія народження твору. Ще зовсім молодим Михайло закохався в сільську дівчину Степаниду. Якось викликав її на побачення, але того вечора дівчина прийти не змогла. Довго чекав закоханий в умовленому місці під вербою, а довкола буяла дивовижна місячна ніч. І самі собою народилися ніжні поетичні рядки. До речі, стосунки молодої пари так і не склалися: дівчина не наважилася пов’язати свою долю з паничем — нерівнею. Однак вічним спогадом про те кохання залишилася прекрасна пісня.
Одне слово, різноманітні мотиви лірики Старицького концентруються навколо головного образу, ім'я якому Україна. Цей образ генетично пов'язаний з фольклорним і шевченківським. Очевидним є патріотичний пафос лірики Старицького: про що б поет не говорив, яку б тему не порушував, завжди перед його очима стояла рідна земля, поневолена й знедолена, зруйнована й обікрадена. її недоля втілилася в образі халупи з дірявою покрівлею, де страждає з дрібними дітьми «сердешна мати» («Край коминка»). Це образ типово народницький, аналогічних йому можна знайти чимало в Бориса Грінченка та Олександра Кониського, Якова Щоголіва та Івана Манжури. Проте впадає в око й ота совісність інтелігента, котрий страждає від думки, що в його помешканні «тепло, сухо й палають весело дрова», а там десь доводиться «голоті сидіть в нетопленім хліві».
Образ України в поезії Старицького конкретизується у різних вимірах, різних площинах. Тут і минуле рідної землі («Гетьман», «На спомин Котляревського»), і її гірка сучасність («Місто спить», «Швачка», «За лихими владарями»), тут пейзажні малюнки («Весна», «Сумно і темряво...») і медитації про місце рідного народу серед європейських («Поклик до братів слов'ян», «До броні»). Не випадково тема слов'янського єднання, породжена визвольною боротьбою болгарів та сербів проти турецького панування, також розгортається через українську призму. Старицький хоче донести українські болі й тривоги до всього світу
33
