Щодо принципу народності, то він розкривається в зображенні Грінченком представників народу, їх духовних інтересів, культурних традицій. Не треба, думати, що надів український одяг, наївся сала - і став українцем. Перейдемо конкретно до творчості Б. Грінченка, а саме до аналізу його повістей «Серед темної ночі» та «Під тихими вербами».
Як і більшість українських письменників, автор звертається в цій дилогії до теми села. Повісті «Серед темної ночі» і «Під тихими вербами» нерозривно пов'язані між собою темою тих соціальних суперечностей в українському селі на зламі століть, які зруйнували патріархальну хліборобську родину, принесли горе батькам, скалічили долю синів.
Назва першого твору символічна: трударі, опинившись у жорстоких умовах злиднів, утисків та здирств, не живуть, а скніють у безпросвітній темряві.
Назва ж другої повісті сприймається як іронічна, хоч, може, автор і не хотів цього: із самого твору випливає, що і при дню в зеленому раю під тихими вербами темрява не розвіялася, продовжує панувати лихо ще лютіше і зловісніше, але у фіналі знову звучать сподівання, що колись-таки розвидняється.
Грінченко сягнув у дилогії вершин художнього узагальнення суспільних явищ завдяки глибині й конкретності реалістичного дослідження стосунків між людиною й суспільним середовищем. Розпад недавно такої міцної сім'ї Пилипа Сиваша відбувається прямо на наших очах, і це надзвичайно вражає.
Грінченко спочатку думав назвати повість іменем свого героя - доброго, порядного селянина, здатного об'єднати своїх однодумців у міцне товариство, щоб спільно захищати інтереси трудівників, одностайно виступі ти проти тиску глитаїв. Для Зінька честь вища за матеріальний добробут. Тому й захищав він Романа, хоч усвідомлював аморальність його вчинків, урятував його від самосуду, готовий був одружитися з Левантиною, щоб приховати братів «гріх». Навчившись грамові, він навертав інших селян до книжки, відкрито виступав проти ошуканства, чиненого багатіями. І все ж Зінько терпів невдачу за невдачею: за ним не ішли селяни на сході, про нього поширювали аморальні плітки, його звинуватили у вбивстві Грицька Момота і кинули до в'язниці. Зрештою, передчасна смерть спричинилася внаслідок забобонності й темноти села. Мав рацію Павло Грабовський, коли писав Грінченкові, ідо повість про Зінька «мусить вийти слаба з боку громадсько-ідейного. На селі нема позитивних типів, які б виробилися серед селянства та під впливом самої селянської культури...» Справді, в повісті сталося так, як і передбачав поет-засланець: «варварське село» поглинуло Зінька, «проковтнуло» і «не скривилося».
Назва першої повісті є символічною: люди, опинившись у жорстоких умовах утисків, злиднів та здирств, прозябають у безпросвітній темряві. Якщо ж прочитати назву другого твору, не заглядаючи у повість, то може скластися враження, що нарешті на українську землю прийшов лад і спокій. Але і при світлі дня в зеленому раю під тихими вербами темрява не розвіялася, продовжує панувати лихо ще лютіше і зловісніше, хоч у фіналі знову чутно сподівання, що колись-таки розвидніється. Типова українська повість з типового українського життя.
З яким реалізмом, з яким розумінням народної психології автор малює своїх героїв. Головне, що в той час, коли Роман займається лихими справами, Зінько шукає і не знаходить виходу з тяжкого положення незаможних селян. Він думає: «Люди самі такий лад проміж себе завели, що як кому так і гарно серед його жити, а як кому так ніяк не можна жити». На ці роздуми Б. Грінченко хоче дати відповідь у другій повісті «Під тихими вербами».
Визначальною рисою психологізму Грінченка є майстерність узагальнення соціальних процесів, що відбуваються в селі. Ми бачимо сукупний образ глитаїв, які не гребують жодними засобами в пориваннях до збагачення: «Попанували пани-поміщики, тепер ще треба й господам-хазяїнам попанувати!» Глитаї вирішили захопити громадську землю нечесним шляхом.
Грінченко реалістично змальовує розшарування села. Селянство перестало бути суцільною масою, як донедавна його вважала народницька ідеологія.
Є тут і п'яниці, яких нічогісінько не хвилює, є й хижаки, які, збагатівши, забувають, звідки вони вийшли, є навіть і братовбивці. І все це заради землі.
У творі, на жаль, так і не знайдено ніким шляху, який може привести людей до щастя.
Грінченко дуже реалістично, на мій погляд, зображує всі верстви селянства. Є тут і натовп, для якого головнішими є два відра горілки, поставлені Денисом. «П'яніючи, галасуючи, точачись і лаючись, вона (громада) забувала про те, що сама себе віддавала в попихачі кожному, хто хотів нею попихати...» - болісно пише автор. Важко в нього на душі, бо він співчуває народові, бажає йому щастя. Дійсно, Б. Грінченко - народний письменник [10, 38].
Неможливо залишитися спокійним, читаючи дилогію Б. Грінченка: скільки там неправди, болю, знущань з народу. А найжахливіше те, що все це справді було, що все це реальність.
