Олена Пчілка – один з родоначальників української дитячої літератури. Її перу належать численні поезії, казки, оповідання, ціла низка п'єс, які побачили світло рампи на сцені організованого нею дитячого аматорського театру. Не всі знають, що Олена Пчілка належить до числа перших українських жінок-видавців. Разом з Н. Кобринською заснувала у Львові альманах жінок-письменниць "Перший вінок", була редактором-видавцем журналу "Рідний край" з додатком "Молода Україна". До речі саме "Рідний край" благословив перші поетичні спроби Павла Тичини і Максима Рильського. Багато сил та енергії віддавала публікації творів своїх колег-письменників, а славнозвісні "Співомовки" С. Рудинського видавала власним коштом.
Сказала Олена Пчілка своє слово і в драматургії – її перу належить водевіль "Сужена – не огожена!", комедія "Світова річ", написана на прохання М. Старицького. П'єса не раз зачаровувала глядачів образами, відтвореними на сцені М. Кропивницьким, П. Саксаганським, М. Заньковецької.
Поетичний доробок Ольги Петрівни не був особливо резонансним. Вірші, написані в громадських, побутових і сімейних клопотах, щоденних і цілоденних, нагадують легкокрилих пташок, що творять свою невибагливу мелодію "просто так".
В оповіданнях „Увінчаний співець”, „На хуторі”, „Старий музика Моцарт” героями є різноманітні персонажі з життя, і це наближає дітей до життєвих реалій. Зокрема, в оповіданні „Увінчаний співець” письменниця основну увагу приділяє Артурові Вродливому – головному героєві оповідання, який „Складав прехороші пісні, і приграваючи хороше на кобзі, співав їх то по вулицях, то по дворах” [4, 60]. Своїм життям він служив рідному народові, але за життя зазнав лише „темниці за гратами не рік, і не два, а цілих сім літ” [4, 68]. Коли його звільнили, він мріяв лише вільно співати свої пісні і нести правду народові. Мужнього героя, який відстоює благородні ідеали, не лякаючись в’язниці, каторги, зображує Олена Пчілка в цьому оповіданні. Так непомітно, без жодних конфліктів, без будь-яких тріумфальних фіналів виховувала письменниця дитячі серця благородством, добротою, жертовністю, аби в майбутньому вони виростали справжніми патріотами, готовими іти на жертви заради щастя рідного народу. Високо оцінює Олена Пчілка гідність кожної дитини в оповіданні „Малий музика Моцарт”. Письменниця образом талановитого музиканта показує маленьким читачам, що і в нас, в Україні, теж є багато здібних, талановитих дітей, які повинні усвідомлювати свою унікальність, пишатися своїми талантами і ні в якому разі не пасувати навіть перед самим „королем”. Бо „королів багато, а Моцарт – музика – один” [4, 94].
Дитячі оповідання Олени Пчілки й на сьогоднішній день мають естетичну і пізнавальну цінність, доповнюють уявлення дітей про українську художню спадщину, відкривають благородний світ дитинства.
Сказала своє слово Олена Пчілка і в жанрі байки. В її байках висміюються дитячі лінощі, лихослів’я, докори („Котова наука”), бездарні поети, які претендують на славу („Поет”), „клейноди”, які з часом марніють і бліднуть („Баєчка про цуцика і про його пані”), непильність і легковажність („Дрібненькі грушки”), злодійство і пустослів’я („Котик та кухар”). Кожна байка Олени Пчілки навчає, дає мудрі настанови, які повинні бути притаманні юним українцям:
Із лишенька чужого,
Із горенька тяжкого
Не смійся, небораче [4, 131].
Мудро і ненав’язливо вчить дітей бути високоморальними, високоосвіченими, висококультурними. Бо лише тоді, коли діти виконуватимуть мудрі настанови і поради старших, виростуть вони справжніми громадянами своєї нації.
Вплив народної творчості на Ольгу Петрівну був настільки великим і сильним, що слухання, запис, видання фольклорних матеріалів стали для неї постійною потребою. 1876 року в Києві вийшла її дослідницька праця „Український народний орнамент. Вишивки, тканини, писанки”. Доповненням було видання „Українські узори”. „Ті мамині узори мали великий виховальний вплив на Лесю й Мішу: діти з самого початку свого свідомого життя бачили, що їх мати серйозно й наполегливо працює над узорами, – збирає їх, вимальовує, щось пише до них, радиться про них з „ученим” дядьком [М.П.Драгомановим. – І.Л.], нарешті – велика подія – друкує їх. І це робота не над якимсь „дамським рукоділлям”, а над збірником „Українських народних узорів” з їх коханої Звягельщини” [6, 43], – писала Ольга Косач- Кривинюк, третя дитина Косачів. Олена Пчілка робила все, аби діти могли черпати з дитинства прекрасне розуміння рідної орнаментики, усім серцем полюбивши народну творчість, зосереджено і дуже багато вишивали, аби ніяка „мода” не сміла зіпсувати узорів давнього стилю. „Треба з тим псуванням нашого народного скарбу боротися, треба нам черпати з чистого джерела народної творчості української!” [7, 1], – писала Олена Пчілка.
Виховані народними творами давнішого, не попсованого зразка, не дивно, що майже всі Косачівські діти стали етнографами та фольклористами. Пропагуючи народну творчість, її минуле, Олена Пчілка намагалася розбудити в нащадків національну свідомість.
Значний внесок письменниці і в розвиток української дитячої драматургії. У 1914 – 1920 рр. вона написала кілька п’єс для дитячого театру. У 1918 р. вийшли друком п’єси „Весняний ранок Тарасовий” і „Казка Зеленого гаю”. В дитячому театрі Олени Пчілки неодноразово звучить тема Кобзаря, адже письменниця вважала життя і творчість Тараса Шевченка одним з найвпливовіших національних джерел у вихованні свідомих українців. Йому присвятила п’єси: „Кобзареві діти”, „Щасливий день Тараса Кравченка” та ін. У 1919 р. письменницею написана дитяча опера „Дві чарівниці” та збірка оповідань і віршів для дітей „Книжка Різдв’яна”.
Олена Пчілка залишила глибокий слід і відіграла надзвичайно велику роль у розвитку національного виховання. Своїми творами для дітей вона заповідала дітям України ідеали – ідеали патріота, гуманіста, творця
Сосонка
Письменниця розповіла історію сосонки, яка пишалася перед іншими, раділа гарним іграшкам, не знаючи, що це все несправжнє й скороминуче. Історія хлопчика Івася — інша. Він відчув, що найбільше щастя — тепло рідного дому, любов і турбота батьків. показала також гарні, щирі стосунки між членами родини, українські звичаї й традиції.
В оповіданнях „Пігмаліон" і „Чад" письменниця порушує тему фальшивого народолюбства. Як дрібний чиновник Сергій з першого оповідання, так і ліберальні паничі з другого, є служителями української культури лише на словах, та в ході подій твору виявляються зовсім байдужими до національної справи і ставляться до неї лише як до модної забави.
Тема української інтелігенції є домінуючою у прозових творах Олени Пчілки. Це було достатньо новим явищем в українській літературі, на чому акцентує увагу й Іван Франко у листі до письменниці від 4 січня 1886 року: „Ви перші і досі одинокі виводите в українській мові правдиву живу конверзацію освічених людей. Досі ми її ніде не бачили: ні у Нечуя, ні у Мирного, ні у Кониського. Всі вони дуже гарно вміють підхопити розмову селянську, але розмови освіченого товариства - годі... Ви першії, як кажу, поки що одні тільки можете нам дати широкий роман на тлі соціально-політичних змагань і борб тої зароджуючоїся української інтелігенції, котрої такі живі зразки видно і в „Світлі", і в „Чаді" [8, с. 51].
Незакінчена повість „Світло добра і любові", на яку вказує І.Франко, охоплює широкий спектр світоглядно-етичних і суспільно-політичних питань - пріоритети особистості і суспільства, пошуки інтелігенцією своєї ролі в суспільному розвитку, взаємини інтелігенції і народу, розвиток національної культури, еволюційний і революційний шляхи соціальних перетворень.
У повісті „Товаришки" провідною є тема емансипації жінки, її додатково поглиблено осмисленням ролі інтелігенції в суспільному житті. У життєвому виборі двох паралельно зображуваних героїнь утверджується рівноправність жінки в освіті, науці й трудовій діяльності, розкриваються дві різні позиції у взаєминах інтелігенції та народу. Тему цієї повісті визначила сама Олена Пчілка в післямові до твору. В ньому зображена „пора першого пробудження нашого жіноцтва в 60-х роках, першого поривання його до раціональної освіти й життя" [
24
