пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Психологізм у трактуванні теми деградації людини у романі “Повія” Панаса Мирного.

Якщо порівняти сюжетні каркаси обох романів, то в першому він нагадує кількастовбуриий розкотистий в’яз, а в другому - струнку сосну, що лиш гіллям торкається сусіднього підросту. Головна сюжетна лінія - життєвий шлях Христі - наскрізна, чітко стрижнева, організуюча, прямовисхідна. Всі інші - лінія батька й сина Супруненків, родини Карпа Здора, Проценка, Колісника, Марини і Марії, Довбні - явно допоміжні, дотичні, здебільшого викладені уривисто, пунктирно. Це й створює розповідну цілісність, високу композиційну організованість твору при широкому, справді панорамному охопленні життєвих явищ.

«Вихід» у кріпацьке минуле розсіяний невеликими картинами у спогадах та біографічних екскурсах. Зате пореформена дійсність розгорнута дуже широко. Село у свята і в будні, сільська голота і сільські дуки; міські наймички та їхні хазяї; купці, попи, земські діячі,  чиновницький  світ,  дворянство,  проститутки.

На невеликому часовому відрізку простежено класову диференціацію, точніше передиферетщіацію села, перебирання влади від старої, одвертої хижої еліти, викоханої кріпацтвом, до нової, хитрішої в образі Карпа Здора. Показано заміну панів-кріпосників пронирливими нуворишами, що поставали здебільшого з представників торгового капіталу (Колісник), перехід великих землевласницьких господарств на орендаторські рейки  (Кравченко), загострення класової боротьби селянства аж до «пожежної війни», Роман не оминув і класово-станової боротьби дворянства за свої командно-панівні привілеї.

Герої діють в самотині, в роботі, в інтимній обстановці, домашній, на вулиці, на сільських сходах, велелюдних міських гульбищах, земських з’їздах. Село, повіт, губернське місто. Маємо адміністративно-вертикальний «зріз» життя цілої губернії України, побуту та інтересів майже всіх її шарів населення.

Можна закинути автору забуття робітничого класу? Одне, що він ще народжувався, на Полтавщині був нечисленним, ще не виділився у щось сформовано самостійне, зливався з заробітчанством, наймитством, а через нього - з селянством. А втім, такий закид може бути тільки вульгарно-соціологічним. Адже всяка панорамність диктується проблематикою твору, сюжетною необхідністю.

Частина перша «У селі». Письменник відразу вводить читача в головну сюжетну лінію картинами лютої зими. Зима - одна з причинових сил, пружин експозиційного й зав’язуючого моментів. Основний конфлікт - змагання нагло овдовілої Пріськи Притики із злиднями та із зборщиком податей Грицьком Супруненком. До класової неприязні сільського багатія до бідної родини Притик додалася нова, дуже вагома причина - син закохався у їхню дочку. Єдина рада - вижити дівку із села. Головна сюжетна лінія стикується тут із лініями Суцруненка та початком третьої - наскрізно фонової - лінії Карпа Здора.

Частина друга «У городі». Головна сюжетна лінія розвивається у сплетінні з лінією Загнибід. Світ кра-марів-міщаи, звичайно, був Христі чужий, як і кожній наймичці із села. Не можна назвати любовним трикутником ті стосунки, що склалися між Оленою, яка тяжко несла обов’язки дружини крамаря, Христею і Загнибідою. Та зрозуміло, що й Христя, попри свої бажання і волю, спричинила жорстоку розправу чоловіка над дружиною. Олена померла, Загнибіда засуджений - на цьому ця сюжетна лінія обривається. Та не обривається її дія на Христину долю. «Великі гроші», що їх подарував Загнибіда Христі по своєму злочині, щоб вона мовчала, служать речовим доказом причетності дівчини до вбивства не так для слідства, як для сільського «судійства» і матері, яка з горя й сорому помирає. У картинах арешту Христі, похорону виступає у своїй незмінній ролі Супрунен-ко. Лінія Карпа Здора має зав’язку в плані соціальної динаміки - збагачення.

Частина третя «Сторч головою». Спочатку на перший план виступає фонова лінія пана Рубця і його дружини Пестини Іванівни із ще більш тіньовими, епізодичними постатями Колісника, Книша, Сєлез-ньова. Головна романна лінія розвивається паралельно з лінією Мар’ї (і з далеким заглибленням в кріпацьку юність цього персонажа), новою - Довбні - Марини; фатально перехрещується теж з новою сюжетною лінією панича Проценка, відавторський біографічний екскурс якого проливає світло на суть культурницького народолюбства 60-х років як громадського руху. Христя, підігріта рідкісним випадком одруження панича Довбні з наймичкою, а найбільше - своїм великим першим почуттям кохання до Проценка, легко вірить його пустим обіцянкам - і вступає з ним у любовний зв’язок, що й призвело до сумного фіналу: її викинуто на вулицю. Дотичною до лінії Проценка є епізодична коротка лінія попаді.

Частина четверта «По всіх усю дах». Лінія Колісника стає провідною, земська переплітається з нею, втілюється в його діяльність і вчинки. Колісник привласнив великі громадські гроші, купив маєток, з тривогою чекає земського «наїзду», а поки що накинув оком на Христю-арф’янку, забрав її до себе. Лінія Колісника на тривалий час - рік - сплітається з головною романною.

З допомогою земського бенкету та Христі Колісник вгамовує ревізійні заміри Лошакова, а з настанням тепла рушає з повією в новопридбаний маєток - поблизу рідного села Христі. У стосунках Колісника із слобожанами та орендарями показується обличчя нових експлуататорів, що розмовляють з простими людьми словами і тоном поміщиків, діють тим же хижацьким чином. Відвідавши рідну Мар’янівку, Христя «пробуджує» лінію Карпа Здора - тепер заможного, поважного, родина якого виявляє ніби по-давньому велику прихильність до повії… заради доступу до Колісникового лісу. Проявляються також, майже епіложно, лінії батька й сина Супруненків.

Війна із слобожанами породжує нову коротку сюжетну лінію орендаря Кравченка. Селяни спалили його садибу, але він, як фенікс з попелу, за допомогою Колісника знову постав у своїй зловісній силі. Зв’язана з сервітутною боротьбою слобожан і фонова лінія баби Оршнки та її чоловіка Кирила.

З передчуттям скорого краху залишав свій маєток Колісник. Його лінія стрімко йде до фатального кінця. Земську лінію перебирає Лошаков своєю боротьбою за привілеї дворянства. Колісникова крадіжка «законно» знайшла собі притулок у його кишені. Як нагорода. Лінія Христі, яка ще побувала в руках Книша, з природним прискоренням йде до свого трагедійного завершення, мимохідь торкаючись в енілож-ному плані лінії Марини, Мар’ї, Здора.

Кожна частина стосовно головної сюжетної лінії має свою замкнутість, відносну завершеність, своє коло діючих осіб, свою кульмінацію і розв’язку. У першій частині Христю вижито із села, поки що тимчасово; у другій - остаточно із села і тимчасово із повітового міста, у третій - остаточно з рідного повіту; у четвертій - із життя. Зав’язка сюжетного розвитку частини може бути і в попередній частині (як у другій), і в цій же (всі інші).

Постійна увага до передісторій - момент і композиційного, і тематичного рівнів - виробила й улюблену письменником схему початку сюжетного розгортання. Твір здебільшого починається експозицією, власне, її інтригуючим елементом, а тоді круто повертає в передісторію - в минуле, розвиток якого переходить у ґрунтовне змалювання експозиції, у виникнення зав’язки. Так у романі «Хіба ревуть воли…», так і в «Повії».

Десь так мало бути й у циклі образків, де в першій новелі «На пастівнику» ми знайомимося з дитячою постаттю та дитячим товариством центрального героя циклу. Елементами далекої передісторії вкраплюється сюди легендарна химера Ратієвщини.

У другій - цілком автономній, замкненій новелі - після короткого знайомства з матір’ю і сестрою Василя автор повертається до минулого. Власне біографія Параски в її стосунках з Йосипом, його батьками та братом, взаємини батьківського покоління (стосовно героїв першої новели) й складають сюжет новели із експозиційними виходами в загальний сюжет циклу. Дальші новели, які дійшли до нас в чернетці, продовжують лінію Василя.

Такий сюжетний контур з незначними видозмінами простежується майже в усіх незавершених великих прозових творах.

Єдиною повістю з прямохронологічним розгортанням сюжету в «Лихо давнє…». А втм, і тут сюжет своєрідної двоярусної побудови. Перша частина розвивається за класичною схемою: експозиція - сила-багатство пана Башкири і горе Федора Проценка; зав’язка — стрічні куми; далі - як розвиток подій - кумування, життя кумів у панських горницях, що завершується кульмінацією (пані викрила любовний зв’язок пана з Мариною) та розв’язкою - покаранням Марини та самогубством її батька.

Вся ця перша частина і становить цокольний поверх другої - її передісторію та 8начну частину експозиції. З другої частини завершенням експозиції в її суттєвим елементом знесення кріпацтва та доповненням до передісторії - порятунок Марини 8 дитиною дідом Уласом - починається розгортання нової сюжетної лінії, що становить собою художню інформацію про перебіг соціальних подій на селі протягом двадцяти років, де можна виділити приїзд панича в маєток та зраду селянських надій Мариною як кульмінацію, відвідини запанілої Марини дідом Уласом та його роздуми про кріпацьке та сучасне лихоліття - розв’язка, злита з епілогом.

Близько до прямого розгортання сюжету стоїть і повість «П’яниця», яка починається знайомством а головним героєм та його батьками у картині проводів на службу, а потім відступ («повернемось назад»!) до раннього дитинства, школи, який своїм прямохронологічним розвитком під іншим кутом вписується в дальше розгортання сюжету.

Роман Панаса Мирного «Повія» — твір величезної художньої вартості, один із найкращих соціально-психологічних романів української літератури XIX ст.

В українській літературі, особливо в усній народній творчості, яка завжди була зразком для письменника, інтимні зв'язки зображувалися стримано, високоморально. Водночас необхідно було довести, що поява на Україні такого ганебного явища, як розпуста, більшою мірою була зумовлена соціальними умовами. Письменник виявив творчий підхід до розкриття теми, яка для української літератури була, по суті, цілинною.

Уважне вивчення процесу роботи автора над твором, удосконалення сюжетної структури роману, соціального звучання, психологізації образів свідчать, що митцем проведена колосальна робота.

Панас Мирний у романі «Повія» зобразив два протилежних світи — чоловічий і жіночий, які перебувають і вічному протиборстві. Проте світ чоловіків уже давно підкорив собі світ жінок.

Групуючи персонажі роману, жіночі образи письменник розбиває на два типи: жінки з моногамною психологією, на яких виповнився міф про призначення жінки в усьому слугувати чоловіку — Пріська, Одарка, Горпина, Олена Загнибідиха (як бачимо такі жінки ще залишилися більшою мірою серед селянського населення); жінки з полігамною психологією, які розбивають міф про другорядне призначення жінки — Мар'я, Марина, Наталія Миколаївна, Пистина Іванівна, Христя. Такі жінки — породження міста.

Варто, мабуть, повторитися, що протиставлення міста селу як джерела розпусти осередку святості — характерна риса української літератури XIX ст. Тому полігамна, невірна, непостійна жінка чи повія могла сформуватися лише в місті.. Тож закономірно, що вихідці з села — Мар'я, Марина, Христя стають повіями, коли перебираються до міста.

Перша група аналізованих нами жіночих образів уособлює собою національно-традиційний для української народнопісенної і літературної творчості образ берегині, сенс життя якої — дбати про добробут родини турбуватися про чоловіка, клопотатися вихованням дітей. Правда Загнибідиху чи Бог, чи доля позбавили щастя материнства. Смерть Пріськи і Загнибідихи вказує на поступову руйнацію цього образу у свідомості українців.

Натомість виводиться образ невгамовної, розбещеної і не закомплексованої жінки, при чому обов'язково вродливої.

Жінки-персонажі другої групи вже не задовольняються одним-єдиним чоловіком. Вони прагнуть підкоряти чоловічі серця, хоч недовго, хоч тимчасово володіти ними, як чоловіки володіють жіночими тілами. Хто від нудьги (Наталія Миколаївна, Пистина Іванівна), хто з помсти (Мар'я, Марина, Христя), але вони руйнують стереотипи, норми моралі і поведінки жінки, писані для неї чоловіком.

Наталія Миколаївна і Христя гинуть на нелегкому, обраному ними шляху, тим самим вказуючи, що суспільство ще не визріло для змін. Суспільство XIX ст. ще неготове навіть говорити про рівні права чоловіка і жінки не те, що їх впроваджувати.

Зверхнє ставлення чоловіка до жінки часто стає причиною її загибелі, якщо не фізичної, то духовної — напевне.

Панаса Мирного завжди турбувала доля людини взагалі й — жінки зокрема. У романі «Повія» він порушує проблему жінки у родині, у суспільстві, проблему проституції, вказує на її причини, але не подає шляхів вирішення цих проблем. Щоправда у передсмертному маренні Христі автор подає схему одного із можливих варіантів допомоги жінкам, що зійшли з істинного шляху у житті самостійно, чи їм допомогла зла воля чоловіка. Це притулок, у якому б можна було здобути освіту, навчитися господарювати, а основне, завдяки якому можна було б самостійно жінці вибирати свою долю — виходити заміж чи довічно жити в пансіоні.

Однак, форма, у якій подається проект — форма марення вказує на його утопічність.

Світ чоловічих персонажів роману Панас Мирний також розбиває на дві групи: чоловіки, які зберігають вірність одній жінці — Карпо Здір, Федір Супруненко і чоловіки-ловеласи — Проценко, Загнибіда, Колісник, Лошаков, Довбня.

Знову спостерігаємо, що чоловіки, які дотримуються моногамних стосунків із жінками зустрічаються ще на селі — Карпо і Здір. Навіть Грицько Супрун, хоча й впадає в блуд з молодшою у два рази Ївгою, та лише після смерті своєї дружини.

Представники другої групи не одну жіночу долю занапастили. Про те лише одному Довбні стає жаль Марину, яку він позбавив дівочої честі, всі інші розцінюють жінку лише як джерело розваг, як іграшку, награвшись якою, можна викинути або подарувати іншому.

20.


12.06.2015; 18:21
хиты: 151
рейтинг:0
Гуманитарные науки
литература
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь