Тема інтелігенції
Українська інтелігенція зображена у багатьох творах письменника. “Хмари”(1874), “Над Чорним морем”(1890), “Навіжена”(1891), “Гастролі”(1905), “Не однаковими стежками”(1911), “Дивовижний похорон”(1914).
Роман “Хмари” – проблема нової людини. Зображено село напередодні скасування панщини (1848), проблема українського дворянства, система освіти і виховання. Трактування нової людини у Нечуя-Левицького своєрідне. Це трактування розкривається на образі Радюка і його однодумців – просвітяни, культурники, що обмежуються програмою “малих діл”, дбаючи про національні справи, не заглиблюючись у соціальні причини бідування народу. Ставлення письменника до героя суперечливе. Автор усвідомлює необхідність боротьби проти деспотизму і національних утисків, але побачив можливого борця лише в особі українофіла-народолюбця, методи якого не завжди ефективні. Невлаштованість селянського життя Радюк пояснює неосвідченістю, темнотою, згрубілим впливом тогочасної народної школи, засиллям шинків – це основне зло, на який єдиний засіб – просвіта, а звідси і програма героя – просвітянство.
У романі «Над Чорним морем» (1890) відомий український письменник Іван Нечуй-Левицький (1838—1918) звертається до теми української інтелігенції, відкривши нову сторінку в українській прозі. Актор змальовує людей широких, прогресивних поглядів, що своєю гуманною просвітницькою діяльністю відкривали народу перспективи нового, вільною і розумного буття. Такими, насамперед, є Саня Навроцька й Віктор Комашко, герої роману, справжні подвижники, вірні раз і назавжди обраному шляху, що став "їхнім життям.
На початку 70-х років Нечуй-Левицький працює над романом «Хмари». Тематика твору, коло порушених проблем істотно відрізняються від створеного попередниками. Найнесподіванішим для багатьох було те, що головними персонажами стали українські інтелігенти. Тоді панувала думка, що наша література є винятково селянською, бо народу українського, крім селян, мовляв, зовсім не залишилось.
У романі ми зустрічаємо два покоління інтелігенції в Україні. Перше представлене постаттю студента духовної академії, а згодом професора Київського університету Дашковича. Друге уособлює Павло Радюк.
Молодого Дашковича дуже пригнічує задушлива атмосфера, що була в Київській академії, де «панував чужий великоруський дух, чужа наука, чужий язик, навіть чужі люди...» Натомість своє рідне українське залишалося занедбаним, «лежало десь глибоко під землею». Звичайно, все це посилювало патріотичні почуття молодого Дашковича, викликало палке бажання прислужитися народові, Україні. Він, залишаючись вірним своєму краєві, ставши викладачем, відмовляється від запрошення до Московського університету, повертається до Києва, гуртує навколо себе прогресивну молодь. Проте все-таки позиція Дашковича в зрілі роки стає все більш пасивною і споглядальною, а наукові пошуки, на жаль, далекі від життя і важливих проблем України. Отже, марно загинув талант... «згинув надаремно для України і народу».
Хмари, які винесено в назву роману, є образом глибоко символічним. Письменник має на увазі гнобительську русифікаторську політику царату в Україні. Оці хмари над рідною землею пристрасно прагне розвіяти Павло Радюк, представник другого покоління української інтелігенції. Він був ватажком серед своїх товаришів, умів їх змусити задуматися про долю рідного народу. Радюк, звичайно, набагато діяльніший за Дашковича, проте діяльність його іноді просто наївна. Так, протест проти деспотизму, любов до народу Радюк вирішив виявити тим, що носив просту свиту з грубого полотна. Але щось корисне і потрібне для співвітчизників Павло все ж робить: поширює антицарські твори Шевченка, пропагує історію України.
Створивши образи Дашковича і Павла Радюка, І. С. Нечуй-Левицький, мабуть, хотів сказати, що кожне наступне покоління мусить зробити щось вагоміше, просунутися вперед, роблячи добро для рідного народу.
Прочитавши роман, ми замислюємося про те, що нове, сьогоднішнє покоління українців має прийняти естафету від своїх попередників і вчитися робити добро для своєї держави.
14..
