У повісті “Микола Джеря” глибоко зображено суперечності між закріпаченими селянами і поміщиками, боротьбу селянства проти нових форм гноблення після реформи 1861р.
Твір є своєрідним художнім літописом життя героя, який зростає, мужніє, стає незламним протестантом. Як сказав І.Франко: “Історія всього українського селянства в тоту важку епоху написана в однім широкім образі” – образі Миколи Джері.
Микола не мириться зі своїм становищем, не кориться поміщикові, бунтує, знову виступає на захист кріпаків, підбурює односельчан не йти жати до пана. З логічною послідовністю письменник показує пробудження ненависті в Миколи до гнобителів.
Правдивий і привабливий образ селянина-бунтаря Миколи Джері з розвитком сюжету набуває нових рис. Ставши бурлакою, Микола глибше усвідомлює складність життя, класову нерівність.
Довгі роки тяжкого життя не зламали Миколу, і після реформи він палко виступає проти панства. Автор майстерно розкрив внутрішній світ героя, показуєйого сильну вдачу, незламність у боротьбі проти соціальної неправди.
Засоби творення образу Миколи Джері:
- портрети героя фіксують зміни його натури під впливом життєвих подій і гострих конфліктів;
- паралелізми між душевним станом людини і мінливими явищами природи;
- українські пісні, прислів’я, приказки невимушено й вільно входять у розповідь і допомагають висловити глибину думок і почуття персонажів.
Повість «Микола Джеря» - новаторський твір. Письменник створив багатогранний образ позитивного героя, виразника народних дум і прагнень. «Високе почуття людської гідності, - зазначав О. Білецький, - непримиренність по відношенню до всякого насильства, глибока моральна чистота, здорове, вільне від забобонів сприйняття життя - все це якості, які й ми високо цінимо в людській особистості». Повістю «Микола Джеря» Нечуй-Левицький остаточно утвердив об’єктивно-повістевий стиль української літератури, У центрі уваги літераторів стала людська особистість. Творчість Нечуя-Левицького - взірець високої майстерності, вона була кроком у розвитку нових жанрів, у збагаченні мови художніх творів. Відтворення картин природи у повісті І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря» Нечуй-Левицький у повісті «Микола Джеря» показав себе великим майстром змалювання щедрої української природи.
Твір починається описом розкішних краєвидів Васильківщини, з її буйно-зеленими вишневими садками, розлогими вербами, квітами. Дивовижно виглядає село Вербівка під промінням літнього сонця: «Як заллє Вербівку літнє палке сонце, як засипле її зверху золотом та сріблом сонячне марево, то вся кучерява долина здається залитою буйними зеленими морськими прозорими хвилями…» Пейзаж у творі допомагає краще розкрити задум повісті. На тлі вічної гармонійної природи - безрадісне життя кріпаків. Неспокій у душі героя передається показом неспокою у природі. З тонкою спостережливістю змальовує Нечуй-Левицький картину наближення зливи. В чорній плямі, що з’явилася на обрії, Миколі ввижається «темна копиця», яка незабаром «стала ніби здоровою скиртою, та все сунулась до берега…» Грізна морська стихія в уяві селянина асоціюється з сільською природою. Картина розбурханого моря перегукується з його настроєм, почуттями, підкреслює вольовий характер. Небагато знайдеться письменників, які б могли позмагатися з Нечуєм-Левицьким у «почутті природи», в умінні її бачити й описувати. Природжене «почуття природи» назавжди залишилося характерною рисою його творчості.
11
