пользователей: 21219
предметов: 10452
вопросов: 177398
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ


Байки Л. Глібова. Новаторство у жанрі байки

Леонід Іванович Глібов у своїх байках гостро критикував несправедливий суд, жорстокість панів, неробство, хвалькуватість, підлабузництво, брехливість тощо. Основною ознакою байки є її алегоричність. Відповідно до цього байка має дві частини — оповідну і повчальну. Так, наприклад, в байці «Лисиця-жалібниця» в першій її частині розповідається про жорстокий вчинок лицемірної Лисиці, а в другій автор вказує, що такі Лисиці бувають і між людьми і їх треба стерегтись. У першій частині байки розповідається про певну подію, тому цю частину називають оповідною. У другій дається висновок: автор немов підказує нам, яких людей слід розуміти під алегоричними образами (Лисиця — «лукавий чоловік», лицемір), тут же висловлює повчання, тому ця частина байки називається повчанням, або мораллю.
Нещадно грабували народ поміщики-кріпосники. Але не кращі були за них і чиновники, які служили по різних царських установах. Ці людські п’явки самовіддано захищали інтереси багатіїв, покривали їх злочини, спільно з ними грабуючи простих людей. Антинародну суть діяльності судових чиновників викриває Л. І. Глібов у своїй байці «Щука». Щука — хижачка. Живучи у ставку, вона заїдала і обдирала слабкіших за себе. Ця пройдисвітка нікого не боялась, бо потайки посилала Лисиці хабарі. Коли є Щуку притягай до суду, вона в усьому поклалася на Лисицю і не помилилася — Лисиця врятувала її. Судові чиновники, або хабарники, щиро боронять інтереси тих, хто більше заплатить. Л. Глібов виступає у байці проти несправедливого суду, хабарництва і кругової поруки.
Однією з найбільш яскравих байок Глібова, спрямованих проти кріпосницького хижацтва, є байка «Вовк та Ягня». У цій байці автор розкриває взаємовідносини між кріпаками і кріпосниками. У образі Вовка змальовано жорстокого кріпосника-самодура, безсоромного насильника; в образі ягняти — кріпака-селянина, який майже без протесту підкоряється волі свого пана. У байці автор засуджує зажерливість і свавілля поміщиків-кріпосників, глибоко співчуває важкій долі поневоленого народу. Кріпаки і кріпосники — непримиренні вороги. Цей висновок стверджує в байці сам

Отже, стислою розповіддю, винятково простим і в той же час глибоким змістом, тонким натяками байки викривають вади у стосунках між людьми, у характерах і вчинках окремих людей і в той же час прищеплюють нам непримиренність до свавілля, зла і несправедливості.
Найвищого свого розвитку українська байка досягла у XIX столітті у творчості Леоніда Глібова. Українська байка піднеслася на вищий ступінь із виходом у світ збірки «Малороссийские приказки» 1834 року. Відомо 107 байок, написаних цим невтомним трудівником, який, за словами Івана Франка, навіть у роки страшного затишку, застою та загального занепаду літературного життя в Україні не випускав із рук пера.
У байках «Вовк і Ягня», «Вовк і Кіт», «Вовк і Вівчарі» Л. Глібов відтворив безправне становище покріпаченого селянства. З боку поміщиків воно зазнавало нелюдських знущань. Автор критикує суспільство, у якому постійно

…нижчий перед вищим гнеться,
А більший меншого тусає та ще й б’є.

Яскраво змалював байкар руйнування поміщицьких господарств, банкрутство панів у творі «Мірошник». Хома, колись добрий господар, занедбав своє господарство, бо «не гаразд за діло брався». Він не прислухається до порад, самовпевнено відповідає:

— Нехай лиш! Річка — не калюжа;
Води ще стане на весь вік!

Автор у алегоричній формі розкрив паразитизм та марнотратство поміщиків, показав їх жорстокість та нелюдське ставлення до кріпаків: «А за недогарок вони людей і лають, і мордують». Із презирством говорить він про панів: «Вони се так, бач, хазяйнують».
У байці «Ведмідь-пасічник» Л. Глібов висміяв вибори у земство, створивши пародію на царський суд, показавши уміння хижаків пристосовуватися до нових умов.
Своє перо сатирика Л. Глібов спрямовував на паразитизм, лакейство, лицемірство, неробство та егоїзм панства. У байці «Цуцик» автор засудив продажних, морально низьких людей, які за недогризену кістку з панського стола готові зрадити вірних друзів. Цуцик зверхньо ставиться до Бровка, бо дуже запанів, він байдужий до страждань колишнього товариша. Леонід Глібов своєю байкарською творчістю «зробив значний крок уперед порівняно зі своїми попередниками і сучасниками», малюючи реальні картини тогочасної дійсності.
Літературна спадщина Леоніда Глібова дуже багата — від пісенно-ліричних творів до віршів-загадок, жартів. Працював видатний український письменник у царині художньої прози. Але найбільше визнання він здобув як неперевершений байкар, який правдивим художнім словом віддано служив інтересам свого народу. Тому байки Л. Глібова стали своєрідним символом добра та благородства, бо, черпаючи від народу мудрість, вчили добропорядності, честі, гідності та іншим споконвічним морально-етичним цінностям.
Такою є байка «Мальований стовп», написана у 1891 році. Гостра і злободенна за змістом, вона виступає проти тих, хто, відірвавшись від свого «кореня» — народу, зраджував його, виявляв байдужість до його інтересів, ставав черствим, бездушним Стовпом. Для українців культ родового кореня завжди був святим, тому люди, які нехтували ним, викликали до себе почуття зневаги. Батьківське коріння — це найвища цінність у житті людини; з ними й виростає любов до свого народу і своєї землі. Для того, хто заради «мальованої» краси відривається від нього, «світ не той» ї «доля відцуралась». Стовпові Л. Глібов протиставляє чарівну природу, сповнену життя, і цей контраст ще більше підсилює повчальну мораль байки.
Морально-етична проблема порушується і в байці «Цуцик», де сатира байкаря спрямована на висміювання лакейства, паразитизму, лицемірства, егоїзму та прислужництва. Цікаво, що, змальовуючи двох собак, автор дає одному кличку Бровко, а другого узагальнено називає Цуциком (він навіть власного імені не вартий, бо не заслужив його через паразитично-егоїстичний спосіб життя). Загальновідомо, що українці завжди славилися своїм сумлінним трудолюбством. Таким є Бровко: він чесно несе свою службу: «Двір стережу і день, і ніч», хоч шани за своє вірне служіння не має, йому доводиться терпіти знущання від хазяїна. Цуцик живе ситим і паразитичним життям:

І м’яко спать мені, і ласо можна їсти,
І бігаю не в бур’янах,
Сухенькі лапки, хвостик чистий…

Яка ж ціна цьому «щастю»? Байка визначає її словами Цуцика-пристосуванця: «На задніх лапках я по-вченому служу». Та Глібов невипадково вкладає у слова цього нероби фразу: «Я те роблю, чого ти не зумієш». І цим самим підкреслює, що чесному трудівникові не притаманний такий угодницький і паразитичний спосіб життя. Крім того, як і у «Мальованому стовпі», ми виразно відчуваємо тему знехтування своїм минулим заради ситого і «мальованого» життя. Більш того, байкар ніби застерігає, що одного разу поступившись моральними нормами, такі «цуцики» здатні заподіяти лихо і далі: «Скубне й Бровка, коли захоче».
Надмірна самовпевненість, висока самооцінка й перебільшення власних можливостей, що в народі визначається одним словом — пиха, осміяні у байці «Жаба і Віл». Цієї теми Л. Глібов торкнувся не випадково, бо вона дуже близька і зрозуміла українському народові, що відзначається своєю чемною скромністю. Мені здається, що навіть образ Вола уособлює в собі здорову силу і мораль народу, його працелюбність. А от Жаба (образ, далекий від поваги), надумавши зрівнятися з ним, «З натуги луснула — та й одубіла!» Мораль байки автор визначив сам: «…найлучче жити, як милосердний Бог дає». І хоч кожний з нас прагне досягти більшого, не можна ставити до себе і до життя надмірні вимоги. Ми бачимо, що за всіма байками, що викривають порушення морально-етичних норм, звучить щира любов до людини — творця добра на землі.

 Леонід Глібов один з найвидатніших українських байкарів. Він відомий нам також як поет і суспільний діяч, проте найцінніший його внесок в українську літературу — це гумористичні твори. Однією з найвідоміших байок Глібова є (байка «Щука». Вона вражає своєю красивою мовою, яскравою іронією, має надзвичайно глибокий зміст. Усі образи в цій байці є алегоричними. За масками криються типові персонажі з реального життя. Письменник бачив навколо себе суспільну несправедливість і не міг з нею змиритися, тому засудив її у своєму творі. Бо кожному українцеві по-справжньому болять негаразди та нечесність у своїй рідній землі.
Леонід Глібов у байці «Щука» зображує сучасну йому систему судочинства, і змальовуючи узагальнені образи суддів та працівників судової системи. Автор наголошує на проблемах нерозумності деяких державних працівників 
 

Вирок Щуці («втопити» її у річці) у читачів викликає сміх, але за цим епізодом байки стоїть реально існуюча проблема. Отже, сміючись з яскравих байок Глібова, ми замислюємося і над власною поведінкою, і над поведінкою оточуючих. Ми не лише дістаємо задоволення від легкого гумору й іронії письменника, а й навчаємось бути чесними та справедливими, розумними та розважливими. Тому байки Глібова мають велике повчальне значення.
Цікаво, що у більшості байок Леоніда Глібова немає окремої повчальної частини — моралі. Напевне автор не виділяє повчання з розповідної частини, бо створені ним образи настільки яскраві та зрозумілі, що глибокий повчальний зміст їх не треба пояснювати двічі. Читач відчуває його та засвоює сам у процесі читання.
Байки видатного байкаря Л. Глібова залишаються актуальними і дотепер. На жаль, у сучасному житті ми часто зустрічаємо змальованих ним персонажів, зокрема і з байки «Щука». Знайома нам Лисиця, яка бере хабарі й усіх дурить; Щука, яка здатна «викрутитися» з будь-якої ситуації; нерозумні та недалекі два Осли; одна нікчемна Шкапа та два стареньких Цапа… Проте я сподіваюся, що з кожним роком, а краще — з кожним днем таких «персонажів» буде дедалі менше, бо люди ставатимуть чесними та порядними, навчаючись цього і з повчальних байок також.

 Леонід Глібов своїми творами зробив великий внесок у розвиток української літератури. Безперечно, головна його заслуга — байки. Саме в них найкраще відбився світогляд письменника — демократа, гуманіста, прозвучала гостра критика кріпосницької дійсності і тих нових відносин, які зароджувались у суспільстві. Відомо більш 100 байок, кожна з яких додає свою рису до загальної картини цього суспільства, створеної митцем. Завдяки народному колориту, гострій ідейній спрямованості, високій художній майстерності, твори Л. Глібова увійшли до класичної спадщини байкарства, поставили його ім’я поряд з іменами Езопа, Крилова, Сковороди.
Витоки байкарської спадщини Глібова можна знайти в оточуючій його дійсності. Вже ранні байки талантливого письменника відображали стосунки кріпаків і кріпосників, банкрутство кріпатства як суспільне явище, хижацький егоїзм, несправедливість суду, чиновніцьке засляння. У своїй творчості письменник яскраво відобразив ці картини знущань, втілив ідею засудження такого устрою, піднесення громадянської свідомості. В образах хижаків тваринного світу байкар розкриває перед читачем характери реальних поневолювачів народу, досягає широких узагальнень, надає типовості зображуваному. Байка «Вовк і Кіт» розвиває традиційний байкарський сюжет. Але народний колорит, що досягається мовною майстерністю Глібова, збагачує розповідь, і це дозволяє підкреслити наростання народного гніву проти хижаків — вовків, які постають перед загрозою видимої смерті: «А дуже Вовкові не хочеться умерти (бо ще він не нажився, бач!)». У байці відчутний іронічний тон оповідача, спрямований проти суспільного хижацтва. Особливої гостроти набуває прислів’я: «Хоч сядь, та й плач», яким підкреслюється назрівання конфлікту. Таке вживання прислів’яв, використання динамічних зворотів народної розмовної мови надає оригінальності стилю Глібова. Прихованою рогрозою гнобителям звучать останні рядки твору:

Ні, наші козаки ще з розуму не спали,
Щоб Вовка од біди сховали!

Безправне становище накріпаченого селянства знайшло своє художнє відображення і у найвідомійші з байок Глібова «Вовк і Ягня». Автор викриває хижацьку психологію поміщиків — кріпосників. Вовк, як уособлення агресивної, грубої сили, тримає себе хозяїном життя, звинувачує бідне Ягня в усіх гріхах, готуючи розправу. Майстерною є мовна характеристика персонажів, побудована на контрасті. Лютий Вовк:

«Нащо се ти, собачий сину,
Тут каламутиш берег мій?»
І несщасне, беззахисне ягня:
«Ні, паночку…
Водиці я не сколотив».

Елементи ліризму лише загострюють сатитичне спрямування: тривогу за долю скривджених. Непротивлення злу і насильству не допомагає вижити. Люди, які підкоряються силі, не можуть звільнитися від гніту. Перед читачем не окремий епізод, а своєрідне узагальнення тогочасного суспільства, де

…нижчий перед вищим гнеться,
А більший меншого кусає та ще й б’є.

Саме так набуває виразності демократично — гуманістичне спрямування байки, сюжет якої творчо інтерпретувався письменниками різних епох. Зразком викривально — сатиричного твору може бути байка «Щука», у якій справедливий гнів оповідача спрямовано на кріпосницький суд. Сатиричне слово автора гостро висміює суддь, байкар спрямовує іронію проти хабарництва, яке пишним квітом розцвіло у кріпосницьких судах:

Щука та частенько,
Як тільки зробиться темненько,
Лисиці й шле…

Таким чином, Глібов в алегоричній формі показував безправність простої людини перед законом, для якого значення мають тільки гроші. Змінювались часи, а разом з ними змішувались і теми байок видатного українського майстра слова. Але незмінною залишалась ідея викриття недоліків самодержавного суспільства. Байки, написані Глібовим під час реформи та в перші роки після скасувння кріпатства, сповнені цього ж викривального пафосу. В багатьох байках письменник змальовує занепад кріпасницького господарства, висміює поміщиків, які не змогли пристосуватись до нових умов («Охрімова свита», «Мірошник»). Скориставшись сюжетом відомої байки І. Крилова «Мельник», письменник спрямував вістря сатири саме на викриття кріпосників. Твір починається характеристикою Мірошника. Колись він був добрим хозяїном; мав хороший млин, але поступово занедбав господарство. Ледачий Мірошник, «що не гаразд за діло брався», більше спав. Навіть коли вода прорвала гребло, не порухнувся. В дидактичній частині байки автор розкриває використану алегорію, наголошуючи на марнотрастві і виродженні панівних верств.
Після скасування кріпатства самодержавство вишукує нові форми для визиску і серед нихземства. У байці «Ведмідь — пасічник» висміюються вибори до цих органів. Дотепну характеристику лісовому «електорату» надає автор: «У темнім лісі, за горами, зібравсь усякий звір». Вони обирають пасічника, і хитра Лисичка дає пораду: «Ведмедика кликнуть!». Малі й великі пани знаходяться у цьому питанні спільну мову, хоча всі знають, що Ведмідь тягатиме мед. Так і сталося. Давній злодій почав хозяйнувати на громадській пасиці за старою звичкою. 
Тут автор зазуджує не лише злодійнуватого Ведмедя, але й тик, хто йому потурає. Нарешті, його притягли — таки до суду і «покарали»: замкнули на зиму в берлозі з медом. У байках Л.Глібова нового періоду творчості відображені суперечності капіталістичного суспільства. Наповнюючи алегоричні образи реальним життєвим змістом, він збагачує їх новими інтонаціями, вводить у нові сюжети нових героїв. У байці «Цуцик» автор одразу дає повну характеристику обоїх героїв. Патлатий Цуцик живе у панських покоях, цілком задоволений: «Живу я в горницях, на килимах катаюсь, частенько з паночками граюсь». Він завдяки підлабузництву пробивається нагору, байдужий до страждань друга. На контрасті побудовано характеристику Бровка, дворового пса. У нього справді собаче життя:

«Двір сторожу і день і ніч,
А як не в лад загавкаєш на пана,
То ще й під боки натовчуть».

Але таке становище не вбиває у ньому почуття гідності. Він усвідомлює своє рабське становище, його протест виражае лише у пошепки вимовленому: «Щоб ти сказився!». На думку автора, система породжувала й такі негативні явища в суспільстві, як улесливість і лакейське прислужництво. 
Проблемі змісту людського життя присв’ячена байка «Мальований стовп». Перед читачем не просто алегорія, а глибокий роздум письменника над вічним питанням. Є різні шляхи, можна перекотиполем прожити, можна залишити по собі пам’ять, можна мальованим стовпом простояти на життєвій дорозі. Твір починається ідилічною картиною, коли «нічна тиха, мов гарівниця тая, прибралося у зорі золоті». Між вербами стоїть одинокий стовп і згадує своє минуле. Колись він теж був деревом, перемовлявся з червоною калиною. Але часи пройшли, і тепер він лише вестовий стовп на дорозі. Алегорія досить прозора, оскільки байку звернено до людей службі, чиновників, що забувають про своє коріння і перетворюються на такі стовпи:

Нехай вона на буде
Мальовним Стовпом.

Л. Глібов відомий не лише як байкар, а й як поет — лірик, що залишив кілька творів — перлин укр. поезії («Пісня», «Журба»), які стали народними піснями. Він відомий своїми публітистичними виступами, фейлетонами, водевілями. У своїй творчості митець зумів органічно поєднати м’який гумор, гостру сатиру і глибокий ліризм. Майстерно використавши творчі надбання попередників, він підніс укр. сатир. байку на новий художній рівень. Байки Л.Глібова є не лише досконалими мистецькими творами, але й виявом тонного психологізму та розуміння їх автором людської душі.

Байка «Цуцик» відноситься до другого періоду творчості Глібова, в якому порушувалися переважно морально-етичні проблеми. Своє перо сатирика байкар спрямував на висміювання паразитизму, лакейства, лицемірства, огидного прислужництва, егоїзму чиновни­ків та інших моральних вад тогочасного суспільства.
«Цуцик» — кращий твір цього періоду. Байка побудована на діалозі двох собак — Бровка і Цуцика.
Бровко — дворовий пес. Він стереже добро хазяїна вдень і вночі. Про своє життя каже так: «Живу собі, бо треба жити». Йому доводиться терпіти знущання («ще й під боки натовчуть»), їсти ЩО попало («хлиснеш помий, коли дадуть»). Не має шани Бровко за свою чесну працю. Незавидне його «собаче життя».
Алегорія прозора: так жилося в царській Росії кожному чесному трудівникові. Він виконує свої овоб’язки добросовісно, а його зневажають і принижують.
Інакше життя в Цуцика — сите, паразитичне — «сухенькі лапки, хвостик чистий». Він «ледачий», «веселий», улесливий і зухвалий. їдка іронія відчувається у фразі «Цуцик спочивав», НІ по якійсь важкій праці. Улесливий нероба про своє життя самовдоволено каже: «Хоч і довіку б так...» Коли ж Бровко нагадав йому»
З малим «замурзаним під лавкою тинявся», Цуцик «спесиво як був на Бровка», бо вмів те, чого ніколи не робив Бровко — «на Задніх лапках по-вченому служити».
Перед нами тип жалюгідного прислужника, який готовий заради ласого шматка, ситого благополуччя принижуватися і навіть втратити людську гідність.
Леонід Глібов не тільки висміював паразитизм і зазнайство людини, а й осудив суспільство, в якому порядність не в пошані, а лицемірство й підлабузництво заохочуються. Бровко зневажає зманіженого Цуцика, однак усвідомлює, що той може його скубнути. Тому й мовчить. Цікава психологія цього продажного нікчеми. Почувши про погане життя Бровка, він заявляє: «Обуха батагом не перебити».
А що автор? У висновку він зауважує: «Бровко мовчить, і я мовчу, води не сколочу...» Ніби й не хоче ризикувати. Але він уже це зробив своїм твором, викликавши огиду до низькопоклонства, прислужництва, спесивого зазнайства й лакейства.
Доля грає з нами, по-різному ставиться до кожного з нас: когось пестить, з когось знущається, що є своєрідним випробуванням. І так було завжди. Нібито обоє раніше були бідними і нещасними голо­вні персонажі байки Л. Глібова «Цуцик» — Бровко і його патлатий товариш Цуцик. Бровко нагадує йому, як той, «будучи щеням, сидів замурзаний під лавкою». Але то було колись, а зараз...
Хоч і бачить Бровко несправедливість, відчуває в душі образу але мовчить, бо знає, що тепер Цуцик має деяку владу, може при нагоді і боляче «вскубнути» за незгоду із ним.
Ситуація прозора. Підлабузникам надано можливості принижувати тих хто не захотів прислужувати панам, хто не зміг закрити очі на правду, хто не захотів позбутися в душі справедливості. Вони — прислужники панів, вони — верхівка, але ж може таке трапитися, що на їх місце прийдуть інші, які зможуть не гірще пристосуватися до такої ситуації, — тоді такі, як Цуцик, поповнять ряди бровків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Новаторство Глібова у жанрі байки

Перші байки Глібова (50-і роки) були, по суті, перекладами творів І. Крилова. А на початку 60-х років Глібов пише вже й оригінальні твори — «Вовк і Вівчарі», «Вовк та Ягня», «Лящі» та ін. У деяких із них він, використовуючи криловську фабулу, докорінно переробляє її, змінює ситуації, вводить ліричні відступи (що стало, до речі, однією з особливостей Глібова-байкаря), пейзажні зарисовки, по-новому формулює мораль, в інших — творчо використовує лише криловську тему, окремі мотиви, образи тощо. Тут уже на перший план виступає індивідуальна поетична манера українського байкаря.

 Ліризм — особлива індивідуальна риса Глібова-байкаря. Ліричні мотиви зустрічалися також у Крилова і Гребінки («Утята та Степ»). Проте тільки у Глібова ліризм набирає характеру тенденції, він спрямований передусім на поглиблення оснозного смислу байки.  байках, написаних протягом 70—90-х років, Глібов поряд із старими темами порушує й нові, продиктовані подальшим розвитком буржуазно-капіталістичних відносин. Поглиблюється його світобачення, урізноманітнюється галерея образів, засоби реалістичного зображення дійсності, зміцнюється зв’язок з народною творчістю. Байкарський доробок Глібова цього періоду органічно вливався в загальне річище розвитку прогресивної української літератури.

 

Байкар розкриває антагонізм класового суспільства, жорстокість урядовців,- тупість титулованих царських чиновників, поміщиків-самодурів («Лев на облаві», «Жаби», «Кундель» та ін.), гостро висміює владу «золотого мішка» в епоху бурхливого розвитку капіталізму («Скоробагатько», «Сила»), суспільний індиферентизм консерваторів і ретроградів («Мальований Стовп»).

 

Засуджуючи соціальну несправедливість, поет продовжує утверджувати чесність і працьовитість простих людей, їхню моральну вищість над експлуататорами. Але тепер у Глібова з’являється і принципово новий соціальний аспект — народ як основа суспільства («Шелестуни»).

 

Суспільно-політичні погляди Л. Глібова загалом не виходили за межі демократичного просвітительства. Він покладав надії лише па культурно-освітню діяльність, на «правду й просвіту» («Солом’яний Дід»), І все ж кращі твори Глібова, в яких він проголошував ідеї демократизму, гуманізму, безумовно, сприяли пробудженню соціальної свідомості народних мас.

 

«Байка не є алегорія, — писав В. Бєлінський,— і не повинна бути нею, якщо вона хороша, поетична байка; але вона повинна бути маленькою повістю, драмою, з особами й характерами, поетично окресленими. Самі уособлення в байці повинні бути живими, поетичними образами». Цим вимогам цілком відповідають твори Глібова. Алегорія у поета, «втрачаючи» свій умовний смисл, набуває рис яскравої «земної» реальності. Вона не тільки розкриває окремі огидні виразки кріпосницького і капіталістичного устрою, але й набуває широкого соціального узагальнення, містить у собі яскраві, самобутні людські характери, відзначається багатобарвністю, пластичністю мови.

 

Сатиричний струмінь у його байках цілеспрямований, дійовий — він зачіпає уже основи експлуататорського устрою.

 

Незаперечні заслуги Глібова у розвитку поетики байки. Він сміливо розсуває її жанрові межі, урізноманітнює її форми, вперше в українській літературі збагачує байку рисами пісні й балади, демонструючи широкі, невичерпні можливості цього найтрадиційнішого літературного жанру.

Основним естетичним принципом байкарської творчості Глібова є народність, поняття якої виходить далеко за межі фольклорної форми байок. Вони глибокі змістом, у них відбито психічний склад, розум, моральні уявлення, прагнення і сподівання народу. Це й визначає національну своєрідність творчості Глібова. Він сприйняв життєстверджуючу силу українського народного гумору, в якому бринять і ноти протесту проти поневолювачів, і іронія, і скорбота за долю людини та рідної батьківщини. Гумор байок Глібова багатий не тільки прямими висловлюваннями, а й прихованою усмішкою. Не все байкар договорює до кінця, а залишає багато чого для роздумів читача, його байки промовляють до читачів і своїм підтекстом.

Український байкар вживає оригінальні епітети, доповнює сюжетні деталі криловської байки іронічними висновками. Так, окрема деталь байки переростає в розгорнуту образну картину. Наприклад, вираз «две Клячи старые» доповнюється оціночним епітетом -із своєрідним-іронічним відтінком: «Одна нікчемна Шкапа».

 Використання українським байкарем народного гумору, дотепне іронізування не тільки поширюють межі традиційного сюжету, а й надають байці виразнішої оповідної форми. Це говорить про творче осмислення Глібовим традиційного сюжету

Відступає Глібов і від принципу різностопності байкарського вірша і наближує рядки до чотиристопного ямба з чергуванням суміжного, перехресного і кільцевого римування. Такими засобами він урізноманітнював форму класичної байки, поширював межі цього жанру.

Побутові вади, моральну нестійкість засуджує Глібов у байці «Горлиця і Горобець». Тут оригінальність байкаря виявилась як у сюжеті, так і в пісенній формі байки.

Понад 50 байок Глібова другого періоду творчості, значна частина яких має оригінальні сюжети, — це виняткове явище в байкарській творчості, де переважають мандрівні сюжети.

 В основу байки «Коник-стрибунець» покладений здавна відомий сюжет: у Езопа — «Коник і Мурашка», в Лафонтена — «Цикада і Мурашка», в російській літературі байки Сумарокова, Хемніцера і популярна байка Крилова «Стрекоза й Муравей». У кожного байкаря цей сюжет набував своєрідного стилю та ідейного звучання. Якщо Хемніцер завершує сюжет у сентиментальному плані, показуючи розчуленість Мурашки, то у байці Крилова перемагають реалістично-викривальні тенденції.

 У традиційну сюжетну форму української байки Глібов вкладає новий зміст, вся система поетичних засобів цілком оригінальна, хоч він і використав деякі формальні прийоми байки своїх попередників. Засуджуючи паразитичне життя у байці «Коник-стрибунець», байкар висміює байдужість, зневагу до народних звичаїв. Він протиставляє трудове життя паразитичному, відтворює поетичні картини рідної природи. Все це передається багатим колоритом то ліричної, то іронічно-дотепної мови.

 Ліризмом, поетичним колоритом відзначається і байка «Мальований стовп». Сухому чиновникові, бездушному Стовпові, який порвав з народом, протиставляється ліричний пейзаж, змальований пісенними художніми засобами:

 

 


12.06.2015; 18:21
хиты: 1312
рейтинг:0
Гуманитарные науки
литература
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь