Письменник задумав написати двір для висміяння захоплення італійськими романами у Іспанії. У передмові о першої частини зазначається,що завдання роману полягає у тому,щоб підірвати авторитет поширених у народі рицарських книг. Образ Дон Кіхота став вічним теж завдяки своїй універсальності: завжди і всюди є благородні ідеалісти, захисники добра і справедливості, які відстоюють свої ідеали, але не в змозі реально оцінити дійсність. Виникло навіть поняття «донкіхотство». Воно поєднує гуманістичне прагнення до ідеалу, ентузіазм, безкорисливість, з одного боку, та наївність, дивацтво, прихильність до мрій та ілюзій — з другого. Внутрішня шляхетність Дон Кіхота поєднується з комізмом її зовнішніх проявів (він здатен покохати просту селянську дівчину, але бачить в ній тільки шляхетну Прекрасну даму).
Головний конфлікт роману — зіткнення ідеальних уявлень про дійсність з самою дійсністю. Подібно до героїв рицарських романів, Дон Кіхот виїздить на пошуки подвигів задля прославлення імені дами свого серця. У цьому образі химерно переплітаються благородні, чисті ідеали та безглузді вчинки. Мандрівний рицар мріє служити людям, аби знищити зло, скасувати беззаконня, а насправді, безросудливими діями множить зло. Дон Кіхот не сприймає реально того життя, яке його оточує, і даремно намагається викоренити недоліки своїх сучасників. Наміри славного гідальго часто не відповідають згубним наслідкам його вчинків. Побачивши, як дужий селянин б'є хлопчика-пастушка Андреса, рицар заступився за нещасного. Селянин обіцяв Дон Кіхоту не знущатися над хлопчиком і заплатити йому все, що винен. Рицар був у захваті від свого благородного вчинку і поїхав далі, а селянин, як тільки заступник скривджених щез з очей, побив пастушка до напівсмерті. І Андрес проклинає Дона Кіхота за те, що той ускладнив його життя. Звичайно, захищаючи Андреса, наш гідальго діє як смілива і благородна людина, але він не розуміє, що не всі люди живуть за законами моралі, і слово честі, дане користолюбним глитаєм, нічого не варте. Дон Кіхот не розбирається в людях, хоч і каже, що кожного треба судити за його ділами. Тож виходить, що маленький хлопчик Андрес тверезіше оцінює свого господаря, аніж літній гідальго. Риси Дон Кіхота узагальнені в символічному бою з вітряками. Цей вираз набув значення — «безплідна боротьба з уявними перепонами, псевдогероїчний вчинок, породжений грою вигадки, фантазії, самообману». Рицар Печального Образу приймає вітряки за довгоруких велетнів. Велетні — постійні вороги героїв рицарських романів. У християнській традиції вони — символи зла та гордині, найстрашнішого з гріхів. Дон Кіхот заздалегідь радіє, що своїм подвигом зітре «погане сім'я з обличчя землі». У його завзятті та хоробрості — гординя, що відразу ж була покарана: крила вітряка підняли рицаря разом з конем і кинули на замлю.На перший погляд здається, що Дон Кіхот і Санчо Панса дуже різняться своїми світоглядними позиціями, характером, зовнішнім виглядом. Проте, їх товариськість, любов та повага один до одного не можуть не подобатися. Санчо Панса також має риси донкіхотства, хоча вони і не помітні з першого погляду.У сцені, коли Санчо Панса отримує посаду губернатора, його образ розкривається повністю. Розум, державна мудрість, нечувана чесність допомагають зброєносцю Дон Кіхота справедливо правити. Свою першочергову задачу він бачив у тому, щоб очистити острів від нероб та допомогти селянам підняти сільське господарство.Дон Кіхот і Санчо Панса втілювали у собі найкращі людські якості, серед яких благородство, чесність та справедливість були найважливішими. Вони намагалися відновити золдгу добу, домогтися земного щастя для всього людства, привнести духовність та романтизм у цей корисливий світ.Дон Кіхоти з’являлися у різних народів у всі часи. Донкіхотство можливе і у приватному, і у суспільному житті. Так гадав Сервантес, витягши це явище на світ божий з самої глушиини іспанського життя.
.
