«Декамерон» (італ. Decamerone, від грец. Δέκα «десять», ἡμέρα «день» - букв. «Десятіднев») - збірка ста новел італійського письменника Джованні Боккаччо, одна з найзнаменитіших книг раннього італійського Ренесансу, написана в 1352 - 1354 роки.Більшість новел цієї книги присвячено темі кохання, починаючи від її еротичного і закінчуючи трагічним аспектами.
Сюжет Декамерону
Схема цього твору зустрічається у Боккаччо і раніше, в «Амето» і «Филоколо». Структура твору двояка - використовується «рамкова композиція» зі вставними новелами. Події книги відбуваються в XIV столітті, під час епідемії чуми 1348 року. Група з трьох благородних юнаків та 7 дам, які зустрілися в церкві Санта Марія Новела, виїжджають з охопленої хворобою Флоренції на заміську віллу в двух милях від міста, щоб там врятуватися від хвороби.
За містом вони проводять свій час, розповідаючи один одному різні цікаві історії. Багато з них - не оригінальні твори Боккаччо, а перероблені ним фольклорні, легендарні і класичні мотиви - наприклад, з «Метаморфоз» Апулея, анекдоти, що складали значну частину міського фольклору, і релігійно-повчальні «приклади» , французькі і східні казки, усні розповіді сучасних йому флорентійців. Боккаччо також черпав з італійського збірника XIII століття «Cento novelle antiche». Індійський збірка казок «Панчатантра» вплинула на структуру і ряд новел, а «Historia gentis Langobardorum» Павла Диякона - на спосіб опису чуми.
Кожен день починається заставкою до десяти новел, що оповідає про те, як проводить час ця невелика група молодих людей, освічених, тонко відчувають красу природи, вірних правилам благородства і вихованості. В обрамленні новел «Декамерона» можна бачити утопічну ідилію, першу ренесансну утопію: культура виявляється піднесеним і цементуючим початком цього ідеального співтовариства.
Розповідь починається вранці в середу, події тривають 10 днів, і в кожен день розказано по 10 історій. Кожен день обирається «король» або «королева», які встановлюють порядок дня і призначають тему для розповідей, якими співрозмовники займають одне одного. Цієї теми повинні дотримуватися всі оповідачі, за винятком Дионео, який одержує привілей розповідати свою історію останнім і на будь-яку тему. У п'ятницю та суботу правителі не обираються і новели не розповідаються. Після того, як всі 10 новел в один день розказані, автор їх «обрамляє» - показує читачеві оповідачів, показує, як вони обмінюються враженнями від новел.
В кінці кожного дня одна з дам виконує віршовану баладу, що є свого роду музичним контрапунктом для розповідаються історій. Ці балади - кращі зразки лірики Боккаччо, в них «по більшій частині оспівуються радості простий і чистої любові або страждання люблячих, яким-небудь заважає з'єднатися». Оскільки у вихідні історії не розповідаються, всього події займають 2 тижні, і після закінчення дії, знову-таки в середу, молоді люди повертаються у Флоренцію.
Словом «новела» визначають новину і жанр, який передбачає пізнання чогось нового, несподіваного. В Італії десь наприкінці XIII або на початку ХІУ ст. була зроблена спроба об’єднати та записати найпопулярніші зразки оповіданьтого часу – так виникла збірка “Новеліно, або Сто давніх оповідок”. Та все ж таки художня розробка жанру новели належить саме Боккаччо. Беручи поширену сюжетну схему, він доводить її до такої естетичної довершеності й емоційної виразності, що сама фабула втрачає своє значення, бо на першому плані – люди нового часу їхні стосунки, переживання, усвідомлення себе у світі. Персонажами новели є особистості, як правило, цілком сформовані, що потрапили в незвичайні життєві обставини. Автор концентрує увагу на змалюванні їхнього внутрішнього світу, переживань і настроїв. Кожна новела “Декамерона”, як і вся збірка в цілому, має довершену художню структуру що сприяла наповненню традиційного жанру новели новим гуманістичним змістом. У цьому розумінні Боккаччо можна назвати творцем жанру новели.
