У добу зрілого феодалізму середньовічна література Європи позначена розквітом героїчного епосу — французького («Пісня про Роланда»), іспанського («Пісня про мого Сіда»), німецького («Пісня про Нібелунгів»), літератури латинською мовою, рицарської1 та міської літератур.
Довгий час єдиною літературою середньовічного Заходу була латиномовна клерикальна література. Це були твори монастирської келії і монастирської майстерні, де переписувалися середньовічні рукописи. Крім текстів для богослужіння (гімнів, молитов), до клерикальної літератури належать житія святих, повчання, драматичні твори з релігійними сюжетами.Світська література латинською мовою певною мірою продовжувала традиції класичного античного періоду. За наказом короля Карла Великого у спеціальних майстернях франкської держави переписувались античні рукописи, вивезені з Італії. Наслідуючи традиції античних авторів, середньовічні історики створюють латинські хроніки, часто насичені легендами й усними поетичними переказами.У добу зрілого Середньовіччя, коли зміцніли літератури народними мовами, латинська література втрачає провідну роль. Латина залишається мовою церкви, держави, науки, школи. Разом із тим це жива розмовна мова освіченої частини феодального суспільства і мова поетичної творчості вагантів — мандрівних священиків та монахів-утікачів. Особливістю творчості вагантів (з’явились у Франції в XII—XIII століттях) була постійна критика католицької церкви і духовенства за їхню скупість, лицемірство і невігластво.Рицарська та міська літератури. В XI—XIII століттях починає формуватись рицарська література, яка відтворює ідеали і спосіб життя лицарства як особливої касти, що склалася в Європі за часів хрестових походів. До рицарської літератури належить куртуазна поезія з культом служіння Чарівній Дамі та своєму королю, а також рицарський ро.лан, у якому описувались пригоди і кохання лицарів («Трістан та Ізольда»).
Разом із розвитком торгівлі та піднесенням міст виникла міська література, що відповідала смакам ремісників і купців. На противагу рицарській, міська література охоплювала побутову тематику, мала приземлений характер, пропагувала здоровий глузд, грубуватий гумор і була написана народною мовою.
Автори багатьох середньовічних творів невідомі. Середньовічний письменник лише створює власну версію того, що вже існувало до нього і було «нічиїм». Проте в деяких жанрах зрілого Середньовіччя, наприклад у рицарській ліриці, роль автора стає вагомішою. Імена більшості провансальських поетів-трубадурів дійшли до нас через століття. їхня творчість викликала безліч наслідувань.Середньовічні автори — і літератори, й живописці — і вори-ли в рамках мистецького канону. Вони користувалися набором тих самих образів, тем, мотивів, сюжетів, жанрів.
В епоху Середньовіччя було закладено фундамент майбутнього Відродження. В період пізнього Середньовіччя (так зване Передвідродження) в Італії вже торжествує Ренесанс, а в інших країнах Європи культура й література починають утверджуватись у неповторному національному вигляді.
