1. Право власності на землю - це право володіти,
користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
2. Право власності на землю набувається та реалізується на
підставі Конституції України ( 254к/96-ВР ), цього Кодексу, а
також інших законів, що видаються відповідно до них.
3. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній
та державній власності.
4. Особам (їх спадкоємцям), які мали у власності земельні
ділянки до 15 травня 1992 року (з дня набрання чинності Земельним
кодексом України), земельні ділянки не повертаються.
Стаття 79. Земельна ділянка як об'єкт права власності
1. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з
установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними
щодо неї правами.
2. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах
на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і
багаторічні насадження, які на ній знаходяться.
3. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на
простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і
на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших
будівель і споруд.
Стаття 80. Суб'єкти права власності на землю
Суб'єктами права власності на землю є:
а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної
власності;
б) територіальні громади, які реалізують це право
безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на
землі комунальної власності;
в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи
державної влади, - на землі державної власності.
Стаття 81. Право власності на землю громадян
1. Громадяни України набувають права власності на земельні
ділянки на підставі:
а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування,
міни, іншими цивільно-правовими угодами;