1. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
2. Суб´єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.
3. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
4. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім´ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Як випливає зі змісту ст.355 ЦК, право спільної сумісної власності є одним з видів права спільної власності. Для нього, також як і для права спільної часткової власності, характерна множинність суб´єктів і єдність об´єкта. Тому в праві спільної сумісної власності, як і в праві спільної часткової власності, слід розрізняти зовнішні і внутрішні правовідносини. Разом з тим, право спільної сумісної власності відрізняється від права спільної часткової власності за підставами виникнення, характером внутрішніх правовідносин спільної власності, є розходження і при припиненні права спільної власності.
Суб´єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні і (чи) юридичні особи, держава, територіальна громада, якщо інше не встановлено законом.
Право спільної сумісної власності виникає на майно, придбане подружжям під час шлюбу (ч. З ст.368 ЦК, ч. І ст.60 СК). Спільною сумісною власністю є також майно, придбане в результаті спільної праці членів сім´ї, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними (п.1 ст.17 Закону України «Про власність», ч.4 ст. 368 ЦК). На праві спільної сумісної власності належить майно членам фермерського господарства, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними (ст.18 Закону України «Про власність, ст.16 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство). На праві спільної сумісної власності може також належати членам сім´ї приватизована квартира (будинок) відповідно до письмової угоди повнолітніх членів сім´ї, що проживають у даній квартирі (будинку). Члени сім´ї в письмовій угоді можуть передбачити й інше, що приватизована квартира (будинок) буде належати їм на праві спільної часткової власності (ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду). Таким чином, на відміну від підстав виникнення права спільної часткової власності, право спільної сумісної власності, виникає тільки у випадках, передбачених законом чи договором. Для права спільної сумісної власності, як зазначено в ч. 1 ст. 368 ЦК, характерно, що розмір частки в праві власності кожного зі співвласників не визначений. Розмір частки права власності на спільне майно встановлюється тільки у випадку поділу спільної сумісної власності чи виділу з неї. Це безчасткове право спільної власності. Суб´єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні і (чи) юридичні особи, держава, територіальна громада, якщо інше не встановлено законом. Отже, ч. 4 ст. 355 ЦК установлює презумпцію права спільної часткової власності. Право спільної сумісної власності виникає лише у випадках, передбачених договором або законом (див. коментар до ст. 355 ЦК).
