За загальним правилом, момент набуття права власності за договором пов’язується з переданням майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 2 ст. 334 ЦК).
Переданням майна є його вручення однією особою іншій з наміром перенести право власності. Тобто підставою для цих дій є їх узгодженість, а тому наявність правочину. Самі дії є результатами реалізації правочину.
Правила щодо передачі як умови виникнення права власності свідчать про розмежування зобов’язання (договору) і речового права (власності). Домовленість, що закріплена у договорі, стосується обов’язку продавця в майбутньому передати річ, тобто перенести право власності на неї на іншу особу — набувача. Вони виникають не одномоментно, за консенсуальними право- чинами. Проте ст. 334 ЦК містить і норму, якою закріплюється збіг договору і передачі речей за ним (у випадку нотаріального посвідчення, а також при вчиненні реальних правочинів).
Передачі потребують як рухомі, так і нерухомі речі. Зайвою є передача коли: набувач вже володіє річчю (наприклад, при набутті права власності орендарем, який вже і так тримає цей об’єкт, і тому його передача не потрібна. Схожа ситуація спостерігається при перетворенні юридичної особи, внаслідок чого майно, що належить одній юридичній особі, з її перетворенням на іншу не передається останній, а вважається таким, що їй належить. Наприклад, коли у процесі приватизації державна юридична особа перетворюється на акціонерне товариство); річ, яку відчужує власник, перебуває у іншої особи, і тому фактично власник поступається правом на позов.
Способами передачі є: а) вручення речі як фізичний акт, яким здійснюється перенесення володіння самими речами; б) надходження речі у розпорядження набувача іншим способом — яким без фізичної доторканості до речей надається їх набувачеві можливість вважати їх своїми — вручення складського свідоцтва, коносамента; в) здавання речей на пошту, організації зв’язку перевізникові для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов’язання доставки (ст. 334 ЦК).
Виникнення права власності пов’язується не тільки з пере- данням майна, а й з іншими фактами. Так, право власності на майно за договором, який потребує нотаріального посвідчення, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання дійсним договору, не посвідченого нотаріально (ч.З ст. 334 ЦК). Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (ч. 4 ст. 334 ЦК)
Право власності виникає: за набувальною давністю; зі спли- вом встановленого строку або з моменту державної реєстрації нерухомого майна (абз. З ч. 1 ст. 344 ЦК); при створенні нової речі — у момент її створення, оскільки власника у неї не було, бо не було самого об’єкта права власності до його створення; на но- востворене нерухоме майно (будівлі, споруди тощо) — з моменту завершення будівництва (створення майна) (ч. 2 ст. 331 ЦК); з моменту його прийняття до експлуатації, якщо законом або договором передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації; з моменту державної реєстрації, якщо право власності на нерухоме майно, відповідно до закону, підлягає такій реєстрації; на самочинне будівництво — з моменту набрання законної сили рішенням суду (ст. 376 ЦК).
Набуття права власності пов’язане з його державною реєстрацією.
