1. Цивільні обов´язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
2. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов´язковим для неї.
3. Виконання цивільних обов´язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
4. Особа може бути звільнена від цивільного обов´язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
Цивільний обов´язок — це адресована зобов´язаній особі вимога певної поведінки, що відповідає умовам договору, закону або іншим нормам цивільного права. Він може бути також визначений як міра належної поведінки зобов´язаної особи.
Обов´язок може бути активного і пасивного типу. Обов´язок активного типу полягає у вимозі до зобов´язаної особи вчинити певну дію. Невиконання цих дій тягне застосування санкцій, передбачених законом або договором. Обов´язок пасивного типу ґрунтується на існуванні правової заборони здійснювати певні дії. Зобов´язана особа повинна утримуватися від здійснення заборонених дій під страхом застосування правових санкцій. Заборона може бути прямою або непрямою. Так, пряма заборона має місце, коли йдеться про обов´язок наймача житлового приміщення не порушувати правила користування приміщенням, правила гуртожитку і т. п. Непряма заборона має місце у разі, коли вона випливає з самої суті відносин. Наприклад, з права власності випливає обов´язок пасивного типу для всіх третіх осіб — не порушувати права власника. Слід мати на увазі, що пряма заборона звичайно має місце в уже існуючому зобов´язанні (правовідносинах). Непряма заборона може бути у правовідносинах, що вже існують, але може також слугувати правовстановлюючим або правостворюючим юридичним фактом.
Виконання цивільного обов´язку, на відміну від здійснення суб´єктивного права, завжди є юридичним фактом.
Згідно з ч. 4 ст. 14 підставами звільнення від виконання цивільних обов´язків слугують умови договору й акти законодавства. Причому, договір вказано першим, що свідчить про надання йому переваги (у тих випадках, коли він існує) перед нормами законодавства: спочатку мають бути з´ясовані умови договору, а якщо цього недостатньо, — то слід звернутися до актів цивільного законодавства.
Положення ст. 14, згідно з яким особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов´язковим для неї, ґрунтується на таких засадах цивільного права, як неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини, свобода договору, свобода підприємництва, справедливість, добросовісність та розумність цивільного законодавства (див. коментар до ст. З ЦК).
Варто звернути увагу на те, що у ч. 2 ст. 14 йдеться про те, що особа не може бути примушена до дій, «вчинення яких не є обов´язковим для неї». Виникає питання: що слід розуміти під «обов´язковими діями»? Аналіз ч. 1 цієї ж статті дає змогу дійти висновку, що маються на увазі дії, виконання яких покладається на особу договором або актом цивільного законодавства.
Виконання цивільних обов´язків забезпечується засобами заохочення та відповідальності, які встановлені договором або актами цивільного законодавства. На відміну від традиційного для раніше чинного цивільного законодавства підходу, коли як засіб забезпечення виконання обов´язків, передусім, згадувалися міри відповідальності, новий ЦК виходить із провідної ролі засобів заохочення.
Засоби заохочення можуть бути встановлені у договорі, наприклад, у вигляді позитивних стимулів (надбавка до суми платежу за дострокове виконання роботи). Однак на практиці як стимул до виконання обов´язків частіше застосовуються міри відповідальності або інші засоби «негативного впливу» на зобов´язану особу, що одночасно мають за мету захист інтересів управоможеної особи. Наприклад, у договорі позики може бути передбачене його забезпечення за допомогою штрафу, поруки або застави. У таких випадках, окрім основного зобов´язання (право-відношення) з договору позики виникають додаткові (акцесорні) зобов´язання (або правовідношення) пов´язані з вимогами відносно забезпечення виконання основного зобов´язання. Якщо штраф — це, передусім, міра відповідальності, то застава має за мету насамперед захист інтересів кредитора, а вже потім «принагідне» стимулює боржника до виконання зобов´язання загрозою втрати заставленого майна.
52
