4.Фінансово-правові відносини: поняття, зміст, види, особливості

План

Держава, здiйснюючи фiнансову дiяльнiсть, регулює процеси, пов’язанi з розподiлом i перерозподiлом сукупного суспiльного продукту й нацiонального доходу, впливає на процеси нагромадження капiталу. Такi вiдносини для держави мають першочергове значення, оскiльки, з матерiального погляду, забезпечують можливiсть виконання її завдань i функцiй. Тому, за допомогою норм права, вона прагне органiзувати й врегулю вати такi суспiльнi зв’язки належним чином, надає їм вiдповiдної форми й змiсту, в результатi чого цi вiдносини стають фiнансово-правовими. Фiнансовi правовiдносини є юридичною формою вираження й закрiплення фiнансових (економiчних) вiдносин, що можуть iснувати лише в правовiй формi. Поза правовiдносинами фiнансова дiяльнiсть нездiйсненна, оскiльки лише при закрiплених i взаємозалежних юридичних правах i обов ‘язках суб’єктiв, реалiзацiю яких забезпечено можливiстю державного примусу, можуть бути створенi вiдповiднi фонди фiнансових ресурсiв, а також здiйсненi розподiл i належне ви користання фiнансових ресурсiв вiдповiдно до поставленої мети, планiв i програм.

Фінансові правовідносини - врегульовані фінансово-правовими нормами і гарантовані державним примусом, суспільні відносини, учасники яких взаємопов'язані юридичними правами і обов'язками у сфері фінансової діяльності держави.

За межами правових відносин фінансова діяльність не може здійснюватися. Фінансові правовідносини існують лише у формі правовідносин. Фiнансовим правовiдносинам (як i будь-яким правовiдносинам) притаманнi загальнi ознаки: вони виникають на основi норм фiнансового права, якi закрiплюють ту модель поведiнки для сторiн правовiдносин, яку згодом буде реалiаовано в фiнансових правовiдносинах; характеризуються

Основні ознаки правовідносин:

а) Вони виникають на основі норм права.

Фiнансово-правова норма точно окреслює коло суб’єктивних юридичних прав i обов ‘язкiв, якими надiлено суб ‘єктiв правовiдносин. Водночас їхнi вимоги визначають позитивтну поведiнку суб’єктiв, якої вони можуть i повиннi дотримуватися, реалiзуючи свої права й обов’язки; становлять суспiльний зв’язок конкретних осiб, тобто учасникiв фiнансових правовiдносин завжди визначено конкретно. Ця ознака дозволяє чiтко окреслити межу між фiнансово-правовою нормою, в якiй зазначено всiх осiб, здатних бути учасниками фінансових правовідносин, i фiнансовим правовiдвошенням, у якому беруть участь конкретнi суб’єкти; здiйснення суб’єктивних прав i юридичних обов’язкiв забезпечено можливiстю державного примусу. Це положення обумовлено насамперед державними iктересами й iнтересами громадянського суспiльства, що реалiзуються в фiнансових правовідносинах.

б) Характеризуються наявністю сторін, які мають суб'єктивні права та юридичні обов'язки;

в) є видом суспільних відносин;

г) здійснення суб'єктивних прав чи додержання юридичних обов'язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою.

Фінансові правовідносини мають певні особливості, що виокремлює їх серед інших і обумовлені специфікою предмета й методу фiнансового права.

Основними особливостями фінансових правовідносин є те, що:

Вони становлять юридичну форму виразу та закрiплення фінансових вiдносин, якi в свою чергу є формою відповiдних економiчних вiдносин. Отже, визначення сутності таких суспільних зв’язків поєднано з обов’язковим розглядом фiнансових (економiчних) відносин;
Вони викикають, змініються та припиняються у процесi фiнансовоi дiяльностi держави, тобто вони характеризуються специфічним змістом, що пов’язано з мобілізацією, розподілом( перерозподілом ) та використанням фондів грошових ресурсів, у зв’язку з потребою забезпечети державу та місцеве самоврядування фінансовими ресурсами і виконання їми своїх завдань і функцій;
Вони реалізують публічні інтереси, тобто вони є публічно-правовими відносинами.
Вони характеризуються державно-владними рисами. Не порушуючи прав іншої сторони, держава володіє більшими за змістом і обсягом повноваженнями, що дає їй право одноособово визначати потребу у встановленні, зміні, припинені фінансових відносин.
Обов’язково одним із суб’єктів цих відносин є владний суб’єкт (держава або її уповноважені органи ), який має відповідні владні повноваження в сфері фінансової діяльності. Тобто ці відносини мають специфічний суб’єктний склад. Так, однiєю зi сторiн фiнансових правовiдносин завжди виступає держава в особi вповноваженого державного органу (органу мiсцевого самоврядування). Саме держава, здiйснюючи фiнансову дiяльність, зацiкавлена в ефективностi й рацiональностi процесiв мобiлiзацiї, розподiлу(перерозподілу), використання фiнансових ресурсiв, i тому, для задоволення потреб публiчного характеру, вона надiляє свої органи владними повноваженнями, в результатi чого фiнансовi правовiдносини реалiзуються за принципом команда-виконання державнi органи видають розпорядження, що є обов’язковими для виконання iншими учасниками цих правовiдносин. Крiм того, держава визначає коло, а також права й обов’язки (правовий статус) суб’єктiв фiнансових правовiдносин. Виходячи з цього, фiнансовi право вiдносини мають державно-владний характер, і тому в них не буває рiвностi сторiн. Наявнiсть уповноваженого державою органу як обов’язкового учасника таких вiдносин обумовлено самою сутнiстю фiнансової дiяльностi держави та iмперативним методом правового регулювання, притаманним фiнансовому праву.

Визначення фiнансових правовідносин як таких, що мають майновий і державно-владний характер, дозволяє охарактеризувати їх як владно-майновi та вiдокремити суспiльнi зв’язки вiд цивiльних правовiдносин, якi є грошовими, і адмiнiстративних правовiдносин, якi теж бувають владно-майновими.

Мають майновий характер, оскільки об те, що субєктами цих відносин завжди є фонди грошових коштів. Зміст фінансових правовідносин має економічну природу, враховуючи, що економічні відносини - грошові відносини, то і фінансові правовідносини мають грошовий зміст. Необхідно враховувати, що, як правило, одна із сторін в цих відносинах, як правило, зобов’язана передати визначену законодавством суму грошей. Наприклад, сплата податків та зборів, виплата пенсій тощо.

Тобто, фiнансовi правовiдносини мають майновий чи, точнiше, грошовий характер. Усi фiнансовi правовідносини виникають і розвиваються саме пiд час формування, розподілу й витрачання коштiв потрiбних для реалiзацii завдань як соцiально-економiчного розвитку, так i забезпечення безпеки й обороноздатностi країни та iн. Також зазначимо, що характеристика таких вiдносин як органiзацiйних, не виключає їхнього майнового характеру, оскiльки держава за допомогою фiнансово-правових норм органiзовуе й координує здiйснення фiнансової дiяльностi саме з метою належного її грошового iснування. Тому майновий характер фiнансових правовiдносин означає реальний, вiдповiдно органiзований, рух грошових коштiв, результатом якого стає створення й використання фондiв коштiв.

Вони є організаційними відносинами, завдяки тому, що держава через ці відносини організує та координує економічне життя суспільства.
Їм притаманна плановість.
Їх виникнення, зміна, припинення безпосередньо пов’язано з нормативними актами. Суб’єкти фінансових правовідносин, незалежно від від їх організаційної форми та власності, не мають право встановлювати, змінювати, припиняти ці відносини. Це автономно здійснює держава. Ці відносини, на відміну від інших економічних відносин, практично завжди мають правовий характер, тобто початково є правовими відносинами. Якщо фінансові відносини не є правовими, вони будуть правопорушеннями. Так, як фiнансовi правовiдноси виникають, змiнюються й припиняються завжди на пiдставi закону (фiнансово-правового акту), а не за волевиявленням сторiн. Держава, з огля ду на важливiсть цих вiдносин, регулює їх шляхом видання саме закону — акту, що має вищу юридичну чиннiсть. Вiдповiдно i їхня змiна або припинення повиннi здiйснюватися тiльки таким актом. Так, ч. 2 ст. 92 Конституцiї України встановлено, що виключно законами України встановлюються: Державний бюджет України й бюджетна система України; система оподаткування, податки i збори; засади створення й функцiо нування фiнансового, грошового, кредитного й iнвестицiйного ринкiв; статус нацiональної валюти, а також статус iноземних валют на територiї України; порядок створення й погашення державного внутрiшнього й зовнішнього боргу, порядок випуску й обiгу державних цiнних паперiв, їхнi види й типи тощо. Виходячи з цього, виникнення й розвиток фiнансових правовiдносин передбачено прямо й безпосередньо фiнансово правовими нормами (а саме законами), вони не можуть виникати й розвиватися за власним розсудом сторiн, на пiдставi договорiв.

Цi вiдмiннi риси, всi разом, визначають специфiку фiнансових правовiдносин. Жодна з цих рис окремо не може їх харак теризувати повнiстю.

Фінансові правовідносини виконують три основні функції:

1) вказують на коло осіб, на яких в конкретний перiод розповсюджується дія фiнансово-правова норм;

2) закрiплють конкретну поведiнку осiб в сфері мобiлiзацi, розподiлу(перерозподілу) i використання фовдiв грошових коштiв;

3) є умовою для можливостi приведения в дiю юридичних засобiв забезпеченяя суб’єктивних прав i юридичних обов’язкiв учасникiв фiнансових правовiдносин.

Структура фінансових правовідносин- впорядкована єдність необхідним елементів, які забезпечують функціональну самостійність правових правовідносин. Вона тотожна структурі будь-яких правовідносин. Елементами фінансово-правових відносин є:

Суб’єкт правовідносин.
Об’єкт правовідносин.
Зміст правовідносин.

Суб’єкт фінансових правовідносин – це реальний учасник фінансових правовідносин.

Поняття «суб’єкта фінансових правовідносин» пов’язано з поняттям «суб’єкта фінансового права». Суб’єкт фінансового права і суб’єкт фінансових правовідносин співідносяться як загальне та конкретне.

Суб’єктом фінансового права виступає особа, яка має фінансову правосуб’єктність, котра реалізується у фінансових правовідносинах. Тобто, суб’єкт фінансового права можє потенційно бути участником фінансових правовідносин в наслідок реалізації своїх суб’єктивних прав та обов’язків. Не завжди суб’єкти фінансового права стають суб’єктами фінансових правовідносин Так, згідно, зі ст. 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Отже, кожний громадянин є суб’єктом фінансового права і потенційно він може бути субєктом фінансових правовідносин. Суб’єкт фінансового права стає суб’єктом фінансових правовідносин, коли реалізує свою правоздатиність.

Фінансова правосуб’єктність складається з правоздатності та дієздатності.

Правоздатність – встановленна фінансово-правовими нормами можливість(здатність) особи бути носієм юридичних прав та обов’язків.

Дієздатність – встановленна фінансово-правовими нормами здатність суб’єкта своїми діями набувати та реалізовувати свої права та обов’язки та відповідати за ці дії.

Суб’єкти фiнансових правовiдносин – юридичнi та фізичні особи, якi на пiдставi правових норм можуть бути учасниками фiнансових правовiдносин. З однієї сторони, участником фінансових правовідносин є суб’єкти, що представляють інтереси держави (Мінстерство фінансів України, Рахункова палата України, Національний банк України тощо), з іншої, юридичнi та фізичні особи, які виконують покладені на них юридичні обов’язки.

Фiнансово-правовi вiдносини виникають мiж такими суб’єктами:

1) мiж органами влади;

2) мiж органами влади й органами управлiння загальної компетенції;

З) мiж вищими й органами иижчого пiдпорядкування управлiння (в тому числi фiнансовими);

4) мiж пiдприємствами й мiнiстерствами, об’єднаннями;

5) мiж фiнансовими органами (кредитними установами) та пiдприємствами й органiзацiями;

6) мiж фiнансовими органами та громадянами;

7) мiж самими фiнансовими органами (кредитними установами) тощо.

У фінансово-правовій науці, виходячи з аналізу чинного законодавства, виділяють чотири групи суб’єктів фінансового права:

а) держава;

б) адміністративно-територіальні утворення;

в) колективні суб’єкти;

г) індивідуальні суб’єкти;

Держава може бути суб’єктом фінансових правовідносин безпосередньо та через уповноважений нею орган. Уповноважені державою органи, можливо розділити на дві групи: а) органи загальної компетенції(Верховна Рада Укараїни, КМУ, Президент України тощо); б) органи спеціальної компетенції (Мінстерство фінансів України, Державна фіскальна служба України, Держфінінспекція тощо). Держава, будучи суб'єктом фінансового права, в певних фінансових правовідносинах діє в особі уповноваженного органу, який наділяється фінансовою правосуб'єктністю, яка розкриваивається в його компетенції. Уповноважений державою орган пребуває у постійних відносинах із державою та уповноважений виражати державну волю у визначених для нього державою межах. У випадку делегування державою певних прав та обов’язків уповноваженним органам, тобто, коли дієздатність держави переходить на уповноважені державою органи, деліктоздатність припадає саме на державу і лише у випадках передбачених законодавством, вона переноситься на уповноважений орган.

Безпосередньо держава може бути суб’єктом фінансових правовідносин в міжнородній діяльності, зокрема, у сфері державного кредиту. Посилання на державу міститься у деяких дефініціях Бюджетного кодексу України. Так відповідно п. 20 ч.1 ст.1 БКУ державний борг - загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення. Безпосередньо держава може бути суб’єктом фінансових правовідносин і в деяких бюджетних відносинах. Наприклад, згідно п. 3 ч. 1 ст.7 БКУ, держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Іншим прикладом, що держава може виступати суб’єктом фінансових правовідносин, є ст. 142 Конституції України, згідно з якої, витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

Також суб'єктами фінансових правовідносин є адміністративно-територіальні утворення (Автономна Республіка Крим, області, міста, райони, райони в містах, селища й села).Вони реалізують свою правосуб'єктність через відповідні місцеві органи влади, які діють в межах своєї компетенції. Проте у результаті дій таких уповноважених органів влади учасниками правовідносин стають саме адміністративно-правові утворення, а не представницькі органи влади. Так відповідно п. 16 ч.1 ст.1 БКУ гарантований територіальною громадою міста борг - загальна сума боргових зобов'язань суб'єктів господарюванн - резидентів України щодо повернення отриманих та непогашених станом на звітну дату кредитів (позик), виконання яких забезпечено місцевими гарантіями. Аналіз цієї статі дає підстави стверджувати, що суб’єктом, вище зазначених відносин, є адміністративно-територіальні утворення (територіальні громади міст).

У фінансових правовідносинах бере участь значна кількість колективних суб'єктів.

Колективні суб’єкти фінансового права – це організовані, відокремлені, самоврядні групи людей, які наділені правами вступати у відносини з іншими суб’єктами персоніфіковано, як едине ціле.

До колективних суб’єктів належать:

органи державної влади;
органи місцевого самоврядування;
юридичні особи різних організаційно-правових форм та будь-яких форм власності, у тому числі об'єднання юридичних осіб.

Верховна Рада України, місцеві ради відповідно до своєї компетенції, встановленої Конституцією та нормам чинного законодавства України, затверджують, наприклад, бюджети відповідного рівня й контролюють їх виконання. Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень розробляє проект закону про Державний бюджет України й забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання. Рахункова палата України від імені Верховної Ради України здійснює контроль за використанням коштів Державного бюджету. Національний банк України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням тощо.

Юридичні особи різних організаційно-правових форм та будь-яких форм власності, у тому числі об'єднання юридичних осіб реалізують себе, як суб’єкти фінансових правовідносин, в таких відносинах: при складані проекту бюджету; при отриманні бюджетних коштів; при отриманні коштів із цільових фондів; при сплаті податків та інших обов’язкових платежів; при отриманні бюджетних кредитів тощо.

Індивідуальні суб'єкти фінансових правовідносин характеризуються тим, що вони самостійно вступають у відносини з іншими суб’єктами. До індивідуальних суб’єктів належать:

фізичні особи

а) громадяни України;

б) іноземці;

в) особи без громадянства.

Серед цієї категорії суб'єктів фінансового права особливу роль відіграють фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Обсяг фінансової правосуб'єктності фізичних осіб буде залежати не лише від громадянства, а й від інших чинників, зокрема їхнього резидентського статусу.

посадові особи, що вступають у фінансові правовідносини перважно у зв’язку зі своїми обов’язками щодо сплати податків і зборів, а також обов’язками як податкових агентів.

Суб’єкти фiнансових правовiдносин можуть реалiзувати передбаченi законодавством права й обов’язки в разi належного державного захисту, який здiйснюють у6

адміністративному порядку;
судовому порядку.

За допомогою примусових заходiв забезпечено як вiдновлення порушених прав суб’єктiв фiнансоиих правовiдносин, так i належне виконання покладених на них обов’язкiв. В адмiнiстративному порядку забезпечення реалiзацiї фiнансових правовiдносин передбачено звернення суб’єктiв до вищого органу державної влади чи управлiння (стосовно органу, що прийняв те чи iнше рiшення, яке заперечують). У такому випадку вiдповiдний орган приймає владнi розпорядження для розв’язання проблемних питань без судового розгляду. На сьогоднi застосування адмiнiстративного порядку захисту прав суб’єктiв не заперечує їхнє на ступне звернення з цього ж питання в суд чи iншi державнi органи в адмiнiстративному порядку по пiдпорядкованостi. В рiзних видах фiнансових правовiдносин адмiнiстративний порядок має свої особливостi, але завжди проявляється у формi владних велiнь щодо пряйняття рiшення вiдповiдним уповноваженим державним органом.

Стосовно судового порядку захисту прав суб’єктiв правовiдносин потрiбно зазначити наступне. По-перше, вiдповiдно до ст. 8 Конституцiї України кожен громадянин може звернутися в суд для захисту його прав. Таким чином, фiзичнi особи — суб’єкти фiнансових правовiдносин мають право на судовий захист своїх прав у сферi фiнансової дiяльностi. По-друге, правом звернутися до суду надiлено також i державнi органи та iнших суб’єктiв. Наприклад, у випадку, якщо платник податкiв не погасить податкове зобов’язання, його активи можуть бути примусово стягненi до державного бюджету, але виключно за рiшенням суду.

Об’єктом фінансових правовідносин виступають фонди коштів (централiзованi й децентралiзованi_ які формуютьсяся, розподіляються(перерозроділяються ), використовуються внаслідок реалізації прав та обовязків учасників фінансових відносин. Враховуючи значення фінансової діяльності для функціонування держави, об'єкт фінансових правовідносин завжди пов'язаний з інтересом держави, яку представляє управомочений орган. Саме за допомогою рiзних фондiв держава забезпечує потрiбними фiнансовими ресурсами всi заходи, здiйснення яких передбачено на сучасному етапi розвитку країни. Фiнансову дiяльнiсть держави нерозривно пов’язано з фiнансами, що не є грошима як такими (коштами), хоч i пов’язанi з функцiонуванням грошей. Фiнанси не охоплюють усю сферу останнiх, їхнiм змiстом є тiльки тi з них, за допомогою яких утворюються саме грошовi фонди держави (її територiальних пiдроздiлiв, пiдприємств тощо). Таким чином, практичною реалiзацiєю прав i обов’язкiв суб’єктiв у фiнансовiй сферi (результатом такої дiяльностi) є утворення й функцiонування фондiв. Отже, фiнансовi ресурси зазвичай розподiляють мiж визначеними, вiдносно вiдособленими групами, що мають цiльове призначення, свiй порядок використання, джерела надходження коштiв i орган, що ними управляє та розпоряджається.

Невiд’ємним структурним елементом фiнансових правовiдносин є змiст.

Зміст правовідносин – це сукупність суб’єктивних прав та обов’язків учасників фінансових правовідносин.

Зміст фінансових правовідносин характеризується синтезом а) матеріального(фактичного) і б) юридичного.

Матеріальний(фактичний) зміст - сама поведінка суб'єктів, їхня діяльність, у якій реалізуються суб'єктивні права та юридичні обов'язки сторін.

Юридичний зміст - суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин, тобто можливість певних дій уповноважених суб'єктів і необхідність відповідних дій зобов'язаних суб'єктів.

Зміст суб'єктивного права включає можливості: а) діяти відповідно до свого бажання; б) вимагати певних дій від обов'язкової сторони; користуватися соціальним благом, що закріплене суб'єктивним правом; в) звернутися до компетентного органу чи посадової особи за захистом свого права.

Суб’єктивне право у фiнансових правовiдносинах- це належна фiнансовому чи кредитному органу, а також iншим суб’єктам цих зв’язкiв для задоволення їхнiх iнтересiв мiра дозволеної поведiнки, забезпечена юридичними обов’язками iнших осiб вiдносин у фiнансовiй сферi. Суб’єктивнне право внражено в суворо визначених юридичних можливостях цiєї особи, в наявностi у неї вiдомого «юридичного плюса», причому цi можливостi не безмежнi, їх чiтко визначено за змiстом, у цих межах особа й може будувати свою поведiнку. Наприклад, відповідно до Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 310, основним завданням Державної фінансової інспекції України є:

реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю;
внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначеній сфері.

Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань: узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністрові фінансів; здійснює державний фінансовий контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов’язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов’язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб’єктах господарювання державного сектора економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у період, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів; дотриманням законодавства про державні закупівлі; діяльністю суб’єктів господарювання незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, ухваленим на підставі клопотання слідчого, прокурора для забезпечення розслідування під час кримінального провадження; здійснює контроль за: виконанням функцій з управління об’єктами державної власності; цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів; цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), отриманих під державні (місцеві) гарантії; складенням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів; усуненням виявлених недоліків і порушень; забезпечує участь представників Держфінінспекції в ревізійних комісіях господарських організацій, у яких корпоративні права держави перевищують 50 відсотків статутного капіталу; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; проводить аналіз стану дотримання фінансової дисципліни та про його результати повідомляє органам виконавчої влади, іншим державним органам та органам місцевого самоврядування; готує і подає до відповідних державних органів пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому; здійснює контроль за виконанням вимог і пропозицій, поданих Держфінінспекцією та її територіальними органами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування за результатами державного фінансового контролю, та інформує про це Кабінет Міністрів України і Мінфін; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає стягнення до осіб, винних у порушенні законодавства; передає правоохоронним органам матеріали ревізій, перевірок державних закупівель у разі встановлення порушень законодавства, що передбачають кримінальну відповідальність або містять ознаки корупційних діянь; здійснює розгляд листів, заяв і скарг про факти порушення законодавства з фінансових питань, вживає згідно із законодавством відповідних заходів для їх усунення; подає щомісяця Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України і Мінфіну звіти про узагальнені результати контролю за дотриманням бюджетного законодавства; отримує та аналізує звітність про результати діяльності підрозділів внутрішнього аудиту в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, їх територіальних органах та бюджетних установах, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади; здійснює управління об’єктами державної власності, що належать до сфери управління Держфінінспекції; інформує громадськість про свою діяльність та про стан реалізації державної політики у визначеній сфері; здійснює інші повноваження, визначені законом.

Юридичні обов'язки - закріплена нормами права міра небхідної, найбільш доцільної, поведінки особи (суб'єкта), спрямована на задоволення інтересів носія суб'єктивного права, і якої повинний дотримуватися цей суб’єкт, і забезпечена можливістю державного примусу.

Зміст юридичних обов'язків полягає в необхідності: здійснювати певні дії; утримуватися від здійснення певних дій, що суперечать інтересам інших осіб; вимагати здійснення або нездійснення певних дій від інших осіб; нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених нормою права дій.

Це виражено в активному спонуканнi суб’єкта до неухильного виконання вимог i здiйснення вiдповiдної позитивної поведiнки, запропонованої фiнансово-правовою нормою. Як наслiдок, у таких суб’єктiв формується потреба саме до позитивних дiй. Виходячи з цього, необхiднiсть чiтко дотримуватися запропонованої державою моделi поведiнки суб’єктами фiнансових правовiдносин визначено пануванням над їх волею держави, що встановлено законами, якi регулюють фiнансову дiяльнiсть. Так, Державна казначейська служба України, здiйснюючи управлiння коштами Державного бюджету, в тому числi в iноземнiй валютi, й коштами державних позабюджет них фондiв, у межах видаткiв, установлених на вiдповiдний період, забезпечуючи вiдповiдно до встановлених розмiрiв асигнувань i касового плану цiльове фiнансування витрат з Державного бюджету, зобов’язано дiяти вiдповiдно до розпоряджень держави, закрiплених у нормативно-правових актах тощо. Наприклад, в Положенні про Державну казначейську службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 тощо.

Отже, юридичнi права та обов’язки мiстять тiльки належну й можливу поведiнку суб’єктiв фiнансових правовiдносин, тобто юридичний змiст допускає низку можливих варiантiв розвитку цих правових зв’язкiв залежно вiд їхньої спрямованостi — мобiлiзацiї, розподiлу чи використання фондiв коштiв, тодi як матерiальний змiст свiдчить про конкретнi дiї суб’єктiв, а саме про той з варiантiв поведiнки, що включав юридичний змiст фiнансового правовiдношення.

Таким чином, фактичний змiст пов’язує фiнансовi правовiдносини з реальними вiдносинами, а юридичний змiст є правовим засобом формування й забезпечення фактичного змiсту. Однак, з огляду на iмперативнiсть фiнансових правовiдносин такi дiї учасникiв мають обмежений характер i повиннi бути тiльки позитивними. Але, залежно вiд того, в який фонд — централiзований чи децентралiзований — будуть мобiлiзувати (розподiляти чи використовувати) фiнансовi ресурси, ступiнь iмперативностi прав i обов’язкiв суб’єктiв цих вiдносин буде рiзна (мають на увазi права й обов’язки суб’єктiв, що протистоять державi в особi вiдповiдних органiв). Наприклад, пiд час акумулювання коштiв у бюджети, що є централiзованими фондами, визначальну роль вiдiграє метод обов‘язкових платежiв, що насамперед характеризується обов‘язком юридичних i фiзичних осiб внести в цей фонд вiдповiднi обов’язковi платежi податкового характеру, передбаченi статтями Податкового кодексу України. Окрiм того, у вище зазначених фiнансових вiдносинах усi права й обов’язки чiтко, всебiчно й повно розписано в Бюджетному кодексі України та iнших нормативно-правових актах. Наприклад, Кон ституцiя України закрiплює Основнi бюджетнi повноваження (тобто права й обов’язки в сферi бюджетної дiяльностi) держави в особi конкретних представницьких i виконавчих органiв, місцевих органiв самоврядування, адмiнiстративно-територіальних утворень, що потiм деталiзовано в Бюджетному кодексi України, а також конкретизовано в iнших законодавчих актах: наприклад, у статтях 9.1.1—9.1.11 Регламенту Верховно Ради України, Положеннi про Мiнiстерство фiнансiв України, статтях 60—67 Закону України «Про мiсцеве самоврядування в Україні» тощо.

Щодо децентралiзованих фондiв як об’єкта фiнансових вiдносин, то тут характер i спрямованiсть імперативностi роэпоряджень держави трохи iнші, оскiльки ступінь деталiзацiї таких вiдносин значно нижча. Держава чiтко й ретельно встановлює форми й методи облiку та контролю дiяльностi таких суб’єктiв, приводячи в дiю контрольну функцiю фiнансiв, обумовлену реалiзацiєю фiскальних iнтересiв держави.

Розгляд юридичного змiсту фiнансових правовiдносин дозволяє роэкрити юридичну природу таких правових зв’язкiв, пiдкреслює їхнiй правовий характер. Матерiальний змiст визначає напрями розвитку юридичного змiсту фiнансових правовiдносин, оскiльки реальнi суспiльнi вiдносини ширшi та багатшi, нiж тi, що передбачено гiпотезою й диспозицiєю фiнан сово-правової норми. Але права й обов’язки суб’єктiв повиннi вiдповiдати тiй моделi поведiнки, яку було закладено фiнансово-правовою нормою. Окрiм того, фактичний змiст фiнансових правовiдносин виявляє конкретнi життєвi обставини, з огляду на якi законодавець має розробити дiєвий механiзм реалiзацiї фiнансово-правових норм.

У фiнансових правовiдносинах юридичний i фактичний змiст завжди взаємопов’язано. Аналiз їхньої взаємодiї дозволяє визначити, по-перше, вiдповiднiсть фiнансово-правових норм тим життєвим реалiям, якi їх покликано врегулювати, по-друге, показати тi оптимальнi результати, на досягнення яких норму спрямовано, по-третє, як потрiбно вдосконалити фiнансово-правове регулювання з метою його найбiльшої ефективностi й до цiльностi. Так, якщо фiнансово-правовi норми не вiдповiдають фактичним вiдносинам i їхнiм тенденцiям розвитку, то соцiально-економiчнi наслiдки їхньої реалiзацiї незначнi, й такi норми фактично не застосовують у життi, оскiльки фiнансово-правовi норми в цих випадках залишаються на паперi, а фiнансовi правовiдносини виникають i розвиваються дуже далеко вiд моделi, передбаченої такою нормою. Наслiдком цього явища є неефек тивнiсть чинного фiнансового законодавства.

Різниця між юридичним обов'язком і суб'єктивним правом полягає, в тому, що суб'єктивне право (межа можливої поведінки) покликане задовольняти фінансові інтереси держави, а юридичний обов'язок (спосіб необхідної поведінки) - це, власне, і є задовлення інтересів держави.

У процесі регулювання фінансих правовідносин можуть скластися два основних типи зв’язків між суб’єктивними юридичними права та обов’язками:

а) правовідносини « пасивного типу». Правове регулювання спрямоване на на закріплення та упорядкування фінансових правовідносин. Одним суб’єктам надається право на здійснення дій, а всі інші повинні утримуватися від певних дій. Прикладом можуть бути правовідносини, що закріплюють компетенцію органів влади в сфері фінансової діяльності держави ;

б) правовідносини « активннсго типу». В цих правовідносинах на певних суб’єктів

покладються активні юридичні обов’язки – здійснення позитивних дій. Отже, змістом правовідносин активного типу є юридичні обов’язки.

Фінансові правовідносини є досить різноманітними за своїми якостями та рисами. Це дає можливість класифікувати їх за цілим рядом критеріїв.

1) За функціями, що виконуються:

Регулятивні – забезпечують реалізацію регулятивної функції права.

При цьому , регулятивні правовідносини плодяляються на:

абсолютні – у них уповноваженій особі протистоїть як зобов'язана будь-яка особа (наприклад, правовідносини зі встановлення податків і зборів, із випуску внутрішніх державних позик);
відносні (двосторонньо індивідуалізовані) – ті, в яких уповноваженій особі протистоїть не будь-яка особа, а чітко визначений суб'єкт, котрий має вчиняти або не вчиняти певні дії (наприклад, міжбюджетні відносини, відносини зі сплати податкових і неподаткових платежів до бюджету).

Охоронні – забезпечують реалізацію охоронної функції права, у фінансовому праві виконують допоміжну роль щодо рсгулятивних відносин, які виникають у зв'язку з порушенням фінансово-правових норм.

2) За галузевою діяльністю:

податкові
бюджетні
у галузі державних видатків;
у галузі державних доходів;
у галузі державного кредиту тощо.

3) За характером фінансово-правових норм:

матеріальні – врегульовані матеріальними фінансово-правовими нормами та виражають правовий статус суб'єктів, що беруть участь у фінансовій діяльності. У них реалізуються права та обов'язки суб'єктів щодо отримання, розподілу, використання фінансових ресурсів, виражених у конкретному розмiрi чи певному видi доходiв i видаткiв. Основний змiст суб’єктивних матерiальних фiнансових прав i обов’язків мiститься в можливостi чи потребi отримання, сплати, розподiлу, перерозподiлу, вилучення тощо цих конкретно визначених коштiв. Наприклад, матерiальними фiнансовими правовiдносинами є правовiдносини з приводу сплати податкiв, зборiв i iнших обов’язкових платежiв, тобто це тi вiдносини, що мiстять обов’язок платника сплатити податок чи збiр i вiдповiдне йому право контролюючих органiв вимагати його сплати; право мiсцевого бюджету отримати мiжбюджетний трансферт i вiдповiдно обов’язок згiдно з бюджетним призначенням надавати бюджетнi асигнування тощо.
процесуальні – врегульовані процесуальними фінансовоправовими нормами, та у них виражається юридична форма, в якій відбувається отримання державою чи органами місцевого самоврядування фінансових ресурсів, їх розподіл і використання. Процесуальніi фiнансовi правовiдносини виникають при встановленнi форм i методiв фiнансової дiяльностi держави, в них виражено юридичну форму, в якiй вiдбувається мобiлiзацiя коштiв у фонди, а також порядок їх розподiлу, контроль за використанням тощо. Державно-владний елемент тут виявляється у визначеннi й регламентацiї форм, методiв, порядку й термiнiв надходження коштiв, визначеннi мети та заходiв їх використання. Наприклад, процесуальними фiнансовими правовiдносинами будуть вiдносини з приводу бюджетного процесу, якi регламентовано нормами Бюджетного кодексу України та iншими нормативно-правовими актами.

Мiж процесуальними й матерiальними фiнансовими правовiдносинами iснує нерозривний зв’язок, оскiльки за допомогою процесуальних фiнансових правовiдносин реалізуються матерiальнi права й обов’язки суб’єктiв цих вiдносин у сферi фiнансової дiяльностi.

4 ) За спрямованістю:

зовнішні;
внутрішні.

5) За механізмом захисту:

ті, що захищаються у судовому порядку;
ті, що захищаються в адміністративному порядку..

За часом дії:

Постійні – не обмежені у часі, проте можуть припинятися при певних умовах (більшість фінансових правовідносин мають постійний характер). До цього рiзновиду належать фiнансовi правовiдносини, в яких права й обов’язки їх суб’єктiв мають стабiльний, тривалий характер i не мають тимчасових обмежень. Наприклад, вiдносини, що виникають пiд час здiйснення податкового контролю.
Періодичні – діють протягом визначеного часу (наприклад, фінансові правовідносини, що мають місце при прийнятті державного бюджету). До цього рiзновиду належать фiнансовi правовiдносини, що мають певнi тимчасовi обмеження. Наприклад, бюджетнi правовiдносини, якi виникають на основi актiв про бюджет, тобто виникають 1-го сiчня й припиняють дiю 31-го грудня поточного року (в такому випадку, суб’єкти надiлено правами й обов’язками, що мають чiтко визначений строк їхньої реалiзацiї).
Разові – мають короткотерміновий характер (наприклад,сплата державного мита при поданні позову до суду). До третього виду належать фiнансовi правовiдносини, яким притаманно разове (одноразове) здiйснення прав i обов’язкiв, наприклад, сплата адміністративного штрафу, придбання казначейських зобов’язань тощо.

На підставі об'єкта:

майнові – об'єктом є грошова субстанція (податки, трансферти), наприклад, відносини щодо сплати податків, бюджетного фінансування;
нємайнові – об'єктом є проект бюджету, бюджет як законодавчий та плановий акт; діяльність зі здійснення фінансового контролю тощо. Наприклад, відносини у сфері бюджетного процесу, встановлення податків і зборів, надання пільг.

8) За структурою юридичного змісту:

прості – їх зміст складається з одного права й одного обов'язку. У фінансовому праві трапляються рідко, наприклад, встановлення податку - при цьому праву держави (в особі представницького органу влади) на встановлення податку кореспондує обов'язок інших не заважати його здійсненню;
складні – складаються з декількох взаємопов'язаних суб'єктивних прав і обов'язків, наприклад, міжбюджетні відносини, податкові правовідносини.

9 ) За методами фінансової діяльності:

фінансові правовідносини з формування фінансових ресурсів;
фінансові правовідносини з розподілу( перерозподіл) фінансових ресурсів;
фінансові правовідносини з використання фінансових ресурсів;

10) Залежно вiд об’єкта, фiнансовi правовiдкосини подiляються на тi, що:

виникають iз приводу мобiлiзацiї, розподiлу, використання централiзованих фондiв коштiв,
фiнансовi правовiдносини, що виникають iз приводу мобiлiзацiї, розподiлу, використання децентралiзованих фондiв коштiв.

Така класифiкацiя не тiльки дає вiдповiдь, у якiй сферi реально дiють норми фiнансового права, а й найповнiше розкриває специфiку об’єкта фiнансового правовiдношення, а також специфiку методiв (способiв і прийомiв), за допомогою яких здiйснюється фiнансова дiяльнiсть держави.

11). Залежно вiд змiсту фінансових правовідносин. Фiнансовi правовiдносини класифiкують на тi, що виникають i розвиваються в сферi:

мобiлiзацiї фiнансових ресурсiв у вiдповiднi фонди;
розподiлу (перерозподiлу) коштiв;
використання фондiв коштiв.

Слiд зазначити, що як юридичному змiсту фiнансових вiдносин, тобто правам i обов’язкам, так i фактичному — поведiнцi їхнiх учасникiв, притаманна певна специфiка, що проявляється залежно вiд того, в якому з напрямiв фiнансової дiяльностi держави вони виникають і розвиваються. Виходячи з цього, суб’єкти таких вiдносин надiлено комплексом прав i обов’язкiв, пов’язаних iз мобiлiзацiєю, розподiлом (перерозподiлом) i використанням фiнансових ресурсiв, зосереджених у централiзованих i децентралiзованих фондах.

12. Залежно вiд структури фiнансової системи, фiнансовi правовiдносини класифiкують на тi, що виникають i розвиваються:

з приводу мобiлiзацiї, розподiлу й використання коштiв бюджетiв рiзних рiвнiв;
у сферi децентралiзованих фiнансiв;
iз приводу державного страхування;
в сферi державного кредиту;
із приводу створення й функцiонування позабюджетних фондiв.

Виникають, змінюються та припиняються фінансові правовідносин на підставі юридичних фактів. Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, з якими правова норма повя’зує виникнення, зміну або припинення правовідносин і якi мають мiсце в реальному життi й не створюються нормою фiнансового права, а тiльки визнаються нею. Наприклад, для виникнення обов’язку громадянина щодо сплати податку на нерухомість відмінну від земельної ділянки, необхiдна наявність об’єкта оподаткування — конкретного суб’єкта оподаткування, що закрiплено в Податковому кодексі України.

Юридичні факти є досить різноманітними за своїми якостями та рисами. Це дає можливість класифікувати їх за цілим рядом критеріїв.

I. За вольовою ознакою суб'єкта:

юридичні дії – це юридичні факти, що відбуваються з волі суб'єктів фінансових правовідносин;
юридичні події – це життеві обставини, що не залежать від волі суб'єктів, проте тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення фінансових правовідносин.

II. За ознакою узгодження з приписами правових норм:

Правомірні події поділяються на:

- юридичні вчинки – це правомірні дії, що пов'язані з фактом вольової поведінки суб'єкта і призводять до юридичних наслідків незалежно від його намірів. Наприклад, надання свідчень платником податків щодо сплати обов’язкових платежів.

- юридичні акти – це правомірні дії, що здійснюються з метою досягнення юридичних наслідків. Наприклад, кошторис бюджетної установи; податкова декларація; акт перевірки тощо.

Неправомірні – це поведінка, що не відповідає приписам фінансово-правових норм. Наприклад, несвоєчасне подання податкової звітності платником податків, нецільове використання бюджетних коштів тощо.

Неправомірними діями є правопорушення у сфері фінансової діяльності, які тягнуть за собою виникнення фінансових правовідносин щодо застосуванням відповідних заходів юридичної відповідальності.

III. За юридичними наслідками:

правоутворюючі, з якими пов'язується виникнення фінансових правовідносин;
правозмінюючі, з якими пов'язується зміна фінансових правовідносин;
правоприпиняючі, з якими пов'язується припинення фінансових правовідносин.

IV. За характером тривання в часі:

одноактні (дискретні) – наприклад, купівля фізичною особою автомобіля спричиняє виникнення правовідносини зі сплати збору за першу реєстрацію транспортного засобу;
триваючі – так звані юридичні стани, наприклад, регулярне отримання юридичною особою прибутку, що здійснюється при реалізації продукції, робіт, послуг, веде до виникнення правовідносин зі сплати податку на прибуток.

Основним юридичним фактом у фінансовому праві є юридичні акти. До них можна віднести закони, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, судові рішення тощо.