пользователей: 21265
предметов: 10469
вопросов: 178036
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

3. ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ НОРМИ

  • Поняття, особливості і види фінансово-правових норм
  • Відображення основної особливості фінансово-правової норми у різних (залежно від того, яку поведінку вони регулюють) видах фінансово-правових норм
  • Сутність  матеріальних  і  процесуальних   фінансово-правових норм та їх структура
  • Особливість санкцій фінансово-правових норм
  •  форми реалізації норм фінансового права.
  •  

 

Як і всі галузі права, фінансове складається з великої кількості правових норм. Правова норма — це клітинка фінансового права, що їй властиві як особливості, притаманні кожній правовій нормі, так і свої специфічні, зумовлені роллю, яку відіграють вони в життєдіяльності держави та органів місцевого самоврядування.

Фінансове право як галузь права має свої первинні елементи, якими є фінансово-правові норми. Фінансово - правовим нормам, як і нормам всіх інших галузей права, притаманні  загальні ознаки:

  • це встановленні державою в суворо визначеному порядку правила поведінки суб’єктів правовідносин. Кожна правова норма безпосередньо чітко визначає юридичні права та обов’язки учасників правовідносин;
  • ці правила поведінки закріплені в нормативних актах для реалізації цілей  та завдань держави;
  • ці правила встановлюються уповноваженими органами;
  • це загальнообов’язкові правила поведінки встановлені уповноваженими органами влади. ;
  •  виконання цих правил поведінки забезпечуються примусовою силою держави;.

Основними призначеннями фінансово-правових норм є регулювання відносин у галузі фінансів, тобто відносин, що складаються при формуванні, розподілі і використанні централізованих і децентралізованих фондів коштів, необхідних для функціонування держави і муніципальних органів. Оскільки, як ми вже з'ясували, доходи централізованих фондів обмежені, а видатки зростають із розширенням функцій держави на всій її території, фінансово-правові норми вміщують приписи імперативного характеру, що за їх порушення передбачається відповідальність.

Імперативність, тобто обов'язковість виконання і застосування примусової сили, що вміщені в нормі, це — особливість, вірніше властивість правових норм на відміну від інших, недержавних приписів. Наприклад, приписи статутів громадських організацій обов'язкові для їх членів, але їх порушення може викликати осуд лише з боку членів організації. Жодного державного примусу застосовано не буде. Держава реагує тільки на порушення своїх приписів. У фінансово-правових нормах імперативність виражається в категоричній формі. Ніякий суб'єкт відносин, що регулюються фінансово-правовими нормами, не може міняти жодні приписи держави або муніципального органу.

Категоричність фінансово-правових норм властива усім їх видам. Як правові норми будь-якої галузі фінансово-правові визначаються характером поведінки суб'єктів фінансово-правових відносин, що регулюються цією нормою (активна чи пасивна).

Категоричний вираз фінансово-правових норм стосується в основному відносин, які виникають при обов'язковому методі фінансової діяльності. При добровільному методі імперативність все одно є, але виражається дещо інакше. Наприклад, громадянин на цілком добровільних засадах купує облігації державної позики, однак він не зможе змінити умов, на яких випускається і реалізується позика. Умови її держава встановлює в імперативному порядку, не дозволяючи змінювати їх.

У науці фінансового права існують різні визначення фінансово-правових норм, однак зміст їх залишається незмінним. Так, авторитетний юрист-фінансист Л. К. Воронова висловлює своє бачення змісту фінансово-правових норм, як таких, що визначають права й обов'язки учасників фінансових відносин, обставини, за наявності яких вони стають носіями прав і обов'язків, та передбачають відповідальність за невиконання приписів держави. На думку професора П. С. Пацурківського, фінансово-правову норму можна визначити, як писане, встановлене державою у строго визначеному порядку і формі та забезпечене заходами державного примусу, виражене в категоричній формі, правило поведінки суб'єктів фінансово-правових відносин, що виникають з приводу мобілізації, розподілу і використання централізованих та децентралізованих фондів державних коштів, яке закріплює юридичні права та юридичні обов'язки їхніх учасників3.

З огляду на проведений аналіз, фінансово-правові норми — це законодавче закріплені, суворо регламентовані державою та забезпечені санкційними заходами примусу правила позитивної поведінки учасників фінансово-правових відносин з приводу мобілізації, розподілу і використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів держави та місцевого самоврядування, з метою виконання поставлених перед ними завдань і функцій.

Всі ці ознаки є характерними для фінансово-правових норм , але при цьому вони мають й особливості, які характерні  саме для даної галузі права.

    Особливі ознаки фінансово-правових норм:

  • ці правила поведінки в сфері фінансової  діяльності держави щодо мобілізації, розподілу(перерозподілу ) й використання централізованих і децентралізованих грошових фондів;
  • ці правила поведінки носять державно-владний, імперативний характер, але, в більшості випадках, вони   мають категоричну форму припису, що виключає зміну змісту норми з волевиявлення суб’єктів фінансових правовідносин;
  •  ці норми забезпечують насамперед публічних інтересів;
  •  однобічний характер реалізації приписів, що наповнюють ці норми, забезпечують реалізацію публічних інтересів та захист інтересів держави через застосування примусу до іншої сторони;
  • за порушення цих норм  до осіб можуть застосовуватися різні  заходи впливу фінансового. адміністративного, кримінального, дисциплінарного характеру.

 

Перераховані особливості фінансово-правових норм у черговий раз переконують нас в тому, що у своїй основі вони відмінні від решти норм, оскільки, як ми зазначали, їх зміст характеризується об'єктивним наповненням фінансово-правових відносин, що потребують їхнього регулювання.

Таким чином, фінансово-правові норми — загальнообов'язкове формально визначене правило поведінки, що встановлюється уповноваженими органами влади з метою регулювання суспільних відносин у сфері мобілізації, розподілу(перерозподілу ) й використання централізованих і децентралізованих грошових фондів та, яке забезпечується примусом держави.

 

Норма права є тільки клітинкою величезної кількості норм галузі права, але вона має внутрішню будову, свою структуру.

Структура фінансово-правової норми - впорядкована єдність необхідним елементів, які забезпечують функціональну самостійність правової  норми. Вона тотожна  структурі будь-якої правової норми. Елементами фінансово-правової норми є гіпотеза, диспозиція, санкція.

Структура фінансово-правової норми забезпечують її функціональну самостійність.

Структура фінансово-правових норм, тобто їх внутрішня будова, складові частини (елементи), не відрізняється від структури норм інших галузей права, але в складових частинах відбиваються особливості суспільних відносин, які ними регулюються. Структура фінансове-правової норми традиційна - вона складається із:

  • гіпотези,
  •  диспозиції,
  •  санкції.

       Гіпотеза – це частина  фінансово-правової норми, в якій зазначаються конкретні  умови, при яких можуть виникати передбачені фінансово-правовою нормою  права та обов’язки  суб’єктів фінансових правовідносин. Ці умови завжди виражені конкретно. Наприклад, гіпотеза норми, що міститься в статті Податкового кодексу України, визначає умови, за яких сплачується  певний податок.

Диспозиція  –  це  основна частина  фінансово-правової норми, яка містить саме правило поведінки суб’єктів фінансових правовідносин  за наявності передбачених гіпотезою  фактичних обставин. Вона містить вимоги норми, встановлює права й обов'язки суб'єктів фінансових відносин і завжди виражена в безумовно визначеній формі. Наприклад, диспозиція приписує означеним суб'єктам сплачувати податок.

 

  Санкція  – це частина  фінансово-правової норми, в якій визначені заходи державного примусу у випадку порушення її диспозиції. Саме в санкції містяться вказівки на юридичні наслідки для правопорушників.

     Тобто, Санкція фінансово-правової норми містить вказівки на невигідні для ї порушника наслідки. За порушення фінансового законодавства застосовуються дисциплінарні, адміністративні й кримінальні заходи. Але до порушників фінансової дисципліни вживають і специфічні заходи — фінансові. Найпоширенішою санкцією є стягнення пені за порушення строку внесення платежів до бюджету. За недотримання фінансової дисципліни можуть застосовуватися до осіб - правопорушників санкції у вигляді штрафів, до бюджетних установ — повне або часткове закриття бюджетних асигнувань.

Примусове стягнення не внесених у строк платежів застосовується в основному за судовими рішеннями, але може бути і в адміністративному порядку згідно чинного  законодавства. До порушників фінансово-кредитної дисципліни широке коло впливу застосовують кредитні установи. Вони можуть збільшувати платню за позички, позбавляти можливості одержання кредиту, вимагати дострокового повернення кредитів тощо.

   Фінансово-правові санкції поділяються на 2 види:

  •  Право поновлювані;
  •  штрафні.

 Правопоновлювані скеровані на усунення матеріальної шкоди, нанесеної державі або муніципальному органу. До таких санкцій, перш за все, належить пеня, яка стягується податковим органом на підставі закону з платника, який пропустив строк сплати податку. Така ж санкція, пов'язана із прострочкою платежу контрагенту за цивільно-правовим зобов'язанням. Але, як зазначає професор М. В. Карасьова, в цивільно-правових відносинах пеня сплачується за прострочку виконання договірного зобов'язання. Розмір встановлюється договором, або ні. Стягується вона, якщо одна сторона не виконала зобов'язання в строк, на користь другої сторони. У випадках несплати добровільно пеня вимагається у судовому порядку. У фінансовому праві пеня (розмір якої встановлено законом) нараховується з дня, що наступає після закінчення строку сплати податку. Стягується вона у безспірному порядку з юридичних осіб, а з громадян, якщо вони не сплачують добровільно — через суд. Кошти йдуть до бюджету.

Каральною санкцією також є штраф. На відміну від адміністративного штрафу, у фінансових відносинах штраф не може бути замінений іншим стягненням. Не можна звільнити від штрафу. Часто штраф стягується разом із недоїмкою по податках і пенею.

Фінансові стягнення застосовуються незалежно від причин, через які сталося заниження сплати (випадкова помилка, недосвідченість чи злий умисел).

 

Кожний елемент( гіпотеза, диспозиція, санкція) має в структурі фінансово-правової норми своє місце і грає особливу роль.

Юристи-теоретики кажуть, що без гіпотези норма беззмістовна,  без диспозиції— немислима,  а без санкції—безсила.

Зазвичай у статтях фінансового законодавства відсутні певні елементи фінансово-правової норми. Тоді вони містяться в інших статтях того самого нормативного акту або іноді в інших нормативних актах.

 

Залежно від характеру дій суб'єктів фінансових відносин на підставі нормативно-правових актів, що включають різні види фінансово-правових норм, виділяють чотири форми реалізації норм фінансового права:

 

  1. виконання (суб'єкти провадять активні дії для втілення приписів, що містяться в зобов'язуючих нормах);

 

  1. використання (суб'єкти фінансово-правових відносин здійснюють суб'єктивні права і обов'язки, передбачені диспозицією фінансово-правової норми);

 

 

  1.  дотримання (суб'єкти виконують припис про заборону дійв галузі фінансів);

 

4) застосування (органи держави і органи місцевого самоврядування, наділені владними повноваженнями, через правозастосовні акти провадять дії, скеровані на формування, розподіл і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів.

  Заслуговує  особливої уваги розуміння поняття «фінансово-правова норма» і «стаття фінансового нормативно-правового акту».Ці категорії не тотожні.

     Якщо «норма фінансового права»— це правило поведінки в галузі фінансових відносин, яке складається з гіпотези, диспозиції та санкції , то «стаття нормативно-правового акту», що регулює фінансові відносини, є формою виразу державної волі, засобом втілення фінансово-правової норми.

Викладаючи правило поведінки в галузі фінансів, владний орган, якому держава дозволяє регулювати фінансові відносини, може всі три елементи норми (гіпотезу, диспозицію і санкцію) включити в одну статтю, може ці елементи внести в різні статті, а може елементи фінансово-правової норми (особливо санкції) зарахувати до різних законодавчих та нормативно-правових актів.

Про значення норм фінансового права дуже влучно сказав відомий французький вчений Поль Марі Годе: «Норми фінансового права дають можливість державі: 1) збирати кошти в розмірі, який необхідний для фінансування першочергових завдань (мова йде про законодавство, про обов'язкові платежі, які створюють доходи держави); 2) розпоряджатися коштами, точно враховувати витрачання коштів, маючи закони і акти про бюджети і казначейські правила; 3) забезпечувати їх використання відповідно до загальнодержавних інтересів (законодавство про видатки)».

 

Важливе місце в теорії та практиці фінансового права належить питанню класифікації фінансово-правових норм.  В залежності від критеріїв класифікації  фінансово-правових норм можливо навести різні види класифікації. Фінансово-правові  норми є досить різноманітними за своїми якостями та  рисами. Це дає можливість класифікувати їх за цілим рядом критеріїв.

 

  1. Якщо взяти  в якості критерію  характер поведінки  суб’єктів фінансових правовідносин( характер припису) , то можливо виділити наступні фінансово-правові  норми:
  • зобов'язуючі,
  • забороняючи,
  • уповноважуючі.

     Завдяки такій класифікації фінансово-правових норм повністю відображається сутність фінансового права, що виступає головним засобом фінансової діяльності держави, яка здійснюється через використання юридичних норм, що ми сприймаємо через заборони, дозволи та рекомендації.

    Із усієї сукупності фінансово-правових норм найбільшу їхню кількість складають зобов'язуючі норми, що приписують здійснити певні дії, скеровані на мобілізацію або витрачання коштів державою, причому усі їхні приписи характеризуються винятковою конкретністю. Зобов'язуючі фінансово-правові норми містяться у всіх актах фінансового законодавства. Завдяки зобов'язуючим нормам, забезпечується динаміка розвитку суспільних відносин через лексичне наповнення їх словами «зобов'язаний», «повинен», «маєш» тощо. Так, ст. 67 Конституції України зобов'язує кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.  Тобто зобов'язуючі фінансово-правові норми приписують здійснити певні дії, скеровані на мобілізацію або витрачання коштів державою. Вони регулюють відносини в галузі фінансового планування (бюджетного, кредитного, касового і т. д.), встановлюють обов'язковий порядок дотримання ставок заробітної плати тощо. Зобов'язуючі фінансово-правові норми містяться у всіх фінансових законах і нормативних актах.

 Тобто,  зобов'язуючі фінансово-правові  норми – передбачають обов'язок виконати певні дії у сфері фінансової діяльності, визначають права та обов’язки для суб’єктів фінансових правовідносин(у ч.1.ст.16 БКУ зазначається, що право  на  здійснення  державних  внутрішніх  та  зовнішніх запозичень належить державі в особі Міністра фінансів України або особі,  яка  виконує  його  обов'язки   за дорученням Кабінету Міністрів України.

 

Забороняючі фінансово-правові норми містять заборону здійснювати певні дії і приписують обов'язок учасників фінансових правовідносин не чинити дій, що порушують або «підривають» фінансову дисципліну. Так, ст. 74 Конституції України не допускає проведення референдуму щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії. Зобов'язуючі і забороняючі норми схожі між собою визначеністю, категоричністю форми, точністю приписів, що містяться в них.

За внутрішнім змістом забороняючі норми — це прояв державно-владних велінь, єдиною метою яких є бажання держави запобігти можливих небажаних діянь, що становлять небезпеку і можуть завдати шкоди інтересам держави. Вони несуть у собі «заряд» інформації, що адресована зобов'язаній особі. Забороняючі норми завжди регламентують абсолютні або відносні обмеження. Будь-яка правова норма, вказуючи варіант поведінки, обмежує цю поведінку суспільне корисними формами.

 Тобто, забороняючі фінансово-правові норми приписують не чинити дій, які порушують або підривають фінансову дисципліну. Наприклад, у ч.9. ст.13БКУ зазначається, що створення позабюджетних фондів органами  державної  влади,  органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними  установами  не  допускається.

Дещо іншим змістовним наповненням представлені уповноважуючі норми, що визначають правила поведінки через регламент. Цє права на здійснення позитивних діянь, у передбачених законодавством межах.  Шляхом реалізації уповноважуючи фінансово-правових норм суб'єкти фінансових відносин використовують повноваження на здійснення певних позитивних діянь.

Уповноважуюча  фінансово-правова норма  носить глибокий соціальний зміст, оскільки вона реалізовує головний принцип права: особа має право чинити все те, що не заважає іншій особі реалізовувати свої права. Демократизм цієї правової норми полягає в тому, що завдяки їй законодавець не примушує суб'єктів правовідносин вчиняти певні позитивні дії, а лише дозволяє використовувати свої права щодо вчинення певних позитивних дій.

В уповноважуючих фінансово-правових нормах держава надає учасникам фінансових правовідносин повноваження на проведення певних позитивних дій. Категоричність у цих видах норм виявляється дещо своєрідно. Суб'єкти фінансових правовідносин у межах своєї компетенції можуть конкретизувати вимоги держави.

     Так, законодавство дозволяє місцевим органам самоврядування надавати пільги окремим платникам податків, але тільки в межах надходжень до їхніх бюджетів. Межі застосування уповноважуючої норми виражені в категоричній формі. Поєднання  цими нормами ознак  імперативності й повноважності передбачає досягнення ефективності у керівництві фінансами з урахуванням місцевих особливостей.

 Тобто, уповноважуючі фінансово-правові  норми – надають учасникам фінансово-правових відносин право здійснити певні дії. Вони надають можливість на здійснення самостійних дій у передбачених межах в сфері фінансової діяльності  в чітко визначених межах( у ст. 143 Конституції України зазначається, що  територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.

II. За своїм внутрішнім змістом фінансово-правові норми умовно поділяються на:

  • матеріальні;
  • процесуальні ( процедурні) .

При регулюванні фінансових правовідносин основну роль відіграють матеріальні норми, а процесуальні — допоміжні, вони обслуговують матеріальні. Наголошується, що різниця між нормами матеріального та процесуального права полягає у тому, що перші відповідають на питання: «що?», а другі — «як?».

    

 Матеріальні фінансово-правові норми виражають матеріальний зміст юридичних прав і обов'язків суб'єктів фінансових правовідносин (закріплюють джерела утворення фінансових ресурсів, обсяги фондів, види видатків;закріплюють види і обсяг коштів, які повинні надійти у централізовані й децентралізовані фонди коштів від юридичних і фізичних осіб, і обсяги видатків, які будуть профінансовані за рахунок цих фондів, джерела утворення кредитних ресурсів тощо.) Ці норми є визначальними, оскільки вони регулюють відносини при визначенні бюджетної системи, складу доходів і видатків Державного бюджету, розподілі доходів і видатків між окремими ланками бюджетної системи, перерозподілі доходів між бюджетами, видами обов'язкових платежів, податків, визначенні правового статусу фіскальних  органів. З огляду на це, у регулюванні фінансових відносин головну роль відіграють саме матеріальні норми, а роль процесуальних норм визначена як допоміжна.

     Процесуальні(процедурні) фінансово-правові норми  –  визначають процедуру здійснення фінансової діяльності держави ( порядок формування, розподілу(перерозподілу ) й використання централізованих і децентралізованих грошових фондів, прийняття бюджетів, процедуру діяльності органів влади тощо).

 У фінансовому праві його інститути вміщують у єдності як матеріальні, так і процесуальні норми. І тільки в бюджетному праві, як розділі фінансового, матеріальні правові норми об'єднуються в інституті бюджетного права, а процесуальні — у бюджетному процесі. Бюджетний процес — це встановлена законом процедура проходження бюджету. Процесуальні норми притаманні кожній галузі права, бо застосування правових норм завжди носить процесуальну форму. Вони регулюють організаційні відносини, носять суто організаційно-процедурний, управлінський  характер, а також завжди визначають склад учасників відносин, перелік їх повноважень та зобов'язань, регламентують порядок, форми та методи реалізації норм матеріального права.

Зважаючи на складний свій внутрішній зміст, норми фінансового права поділяються й за іншими ознаками.

  1. Що стосується розподілу норм за суб'єктом правотворчості, то залежно від того який  орган видав ті чи інші правові норми, вони поділяються на:

1 ) норми закону, що володіють вищою юридичною силою.

Законодавчі норми поділяються також на:

1.1. Конституційні;

1.2. норми, що  знаходяться у поточних законах.

      2.  підзаконні норми, що містяться у підзаконних нормативних актах та видаються на основі і для  виконання законодавчих норм.

      Підзаконні норми поділяються на:

  1.  норми указів,
  2.   норми  постанов,
  3.  норми, що містяться у наказах та інструкціях міністерств та державних

          комітетів,

 2.4.   норми, що містяться  рішеннях органів місцевого самоврядування.

Приведення поділу фінансово-правових норм за обсягом їхньої дії завжди викликала певну наукову зацікавленість теоретиків і практиків.

 

III. Залежно від сфери дії норми права поділяються на:

  • норми загальної дії,
  •  норми обмеженої дії,
  • локальні норми.

До норм загальної дії належать приписи, що не передбачають спеціальних умов та будь-яких обмежень їхньої дії; такими є вихідні, усі конституційні та інші норми, що містяться в нормативних актах органів законодавчої та виконавчої влади держави.

Виокремлюють:

  • загальні і партикулярні (місцеві) норми;
  • загальні і тимчасові норми (у тому числі обмежені в часі і певними обставинами),
  •  загальні норми і норми-привілеї для окремої групи суб'єктів правовідносин,
  •  загальні та особливі норми,
  •  загальні і спеціальні в розумінні норм, що регулюють відповідний вид чи підвид певних відносин,
  •  загальні і виняткові норми (що включають дію загальних норм для окремих категорій осіб т/а організацій чи певних відносин),
  • загальні і конкретні норми: в розумінні основних начал і принципів права і норм, що регулюють окремі відносини тощо.

Розподіл норм права на загальні та спеціальні відображає той ф;акт, що і ті, й інші, будучи приписами загального характеру, відрізняються між собою за ступенем спільності та обсягу (сфери) дії. Відповідно під загальними нормами є підстави розуміти такі приписи, що притаманні загальній частині тієї чи іншої галузі публічного права (державного, фінансового, адміністративного, кримінального та ін.) та поширюються на всі чи більшу частину інститутів відповідної галузі права. Так, інститут фінансового права, зокрема податкове право, вміщує тільки норми, що регулюють суспільні відносини винятково у сфері сплати податків. Таким чином, спеціальні норми начебто забезпечують ритмічну та послідовну реалізацію загальних норм права.

 Норми обмеженої дії перебувають під впливом об'єктивних, суб'єктивних, просторових, часових та ситуаційних факторів У свою чергу, кожний із названих факторів може виступати диференційним елементом поділу норм на підвиди, Прикладом, норм обмеженої дії є: норми місцевого значення, адресовані спеціальним суб'єктам (норми, розраховані тільки на працівників певних міністерств і державних комітетів), діють обмежений час (Закон України «Про державний бюджет» та ін.) і розраховані лише на визначену ситуацію (стихійне лихо, економічну кризу) тощо. Таким чином, лише з'ясувавши внутрішній зміст фінансових відносин, що потребують правової регламентації, а також характер та форми вираження диспозиції у правових нормах, що регулюють вказані відносини, можна досягти ефективної класифікаційної характеристики правил поведінки відповідних суб'єктів.

 

IV. За колом осіб, на яких норми поширюють свою дію:

  • загальні фінансово-правові  норми – регулюють  поведінку всіх суб’єктів фінансових правовідносин (Наприклад, у ч.1. ст. 13 БКУ зазначається, що бюджет  може  складатися  із  загального  та  спеціального фондів.);
  • спеціальні фінансово-правові  норми  – регулюють  поведінку певних груп суб’єктів фінансових правовідносин  ;
  •   - виняткові фінансово-правові  норми – регулюють  поведінку певних  суб’єктів фінансових правовідносин у зазначених  законодавством  випадках вилучення, усунення норми. (Наприклад, у ч. 4. ст. 17 БКУ зазначено, що  державні (місцеві) гарантії не надаються для забезпечення боргових зобов'язань суб'єктів господарювання, якщо безпосереднім джерелом  повернення  кредитів  (позик) передбачаються  кошти державного  (місцевого) бюджету (крім  боргових зобов'язань, що виникають за кредитами (позиками) від  міжнародних  фінансових організацій). Але частина 3 Прикінцевих та перехідних положень БКУ зазначає, що положення ч.4 ст. 17 БКУ не  застосовуються  при  наданні  державних  гарантій  за кредитами  (позиками) Державної служби автомобільних доріг України та суб'єктів господарювання,  що забезпечують реалізацію заходів, пов'язаних  з  організацією  та проведенням  фінальної  частини чемпіонату Європи  2012  року  з  футболу  в Україні,  а  також реалізацію міжнародного проекту "Циклон-4");

 

V. За терміном дії:

       - постійні фінансово-правові  норми – це норми невизначеної дії ( порядок проведення податкового контролю, структура бюджетної системи тощо );

      - тимчасові фінансово-правові  норми – це норми визначеної у часі дії ( норми, закріплені в законах про Державний бюджет, рішеннях місцевих рад щодо затвердження місцевих бюджетів тощо).

 

  VI. За сферою дії:

 - загальнодержавні фінансово-правові  норми – їх дія поширюється на всю територію держави( Наприклад,  норми Податкового кодексу України, ) ;

 - місцеві( локальні) фінансово-правові  норми – їх діяльність поширюється  тільки на певну територію, наприклад, на окрему область, район, місто тощо.

      VII. За соціальним призначенням :

     - регулятивні  фінансово-правові  норми – їх дія спрямована на регулювання фінансових правовідносин. Наприклад, згідно п.7.3. ст.7 ПКУ будь-які питання щодо оподаткування  регулюються ПКУ і не можуть встановлюватися  або  змінюватися  іншими  законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо  внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.  

- охоронні фінансово-правові  норми – їх дія спрямована на охорону фінансових правовідносин. Наприклад, згідно п.121.1.ст . 121 ПКУ, незабезпечення платником податків зберігання первинних документів  облікових  та  інших  регістрів, бухгалтерської та  статистичної  звітності,  інших  документів  з питань обчислення і сплати податків та зборів   протягом  як  1095 днів з дня подання податкової звітності,  для складення якої  використовуються зазначені документи -  тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

 


18.12.2015; 05:23
хиты: 101
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь