пользователей: 21209
предметов: 10450
вопросов: 177346
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

2. Предмет, методи, система та джерела фінансового права

  1. Поняття, предмет і метод фінансового права
  2. Співвідношення фінансового права з іншими галузями права
  3. Система і джерела фінансового права
  4. Фінансове право як наука.

 

Фінансове право можна аналізувати в декількох площинах:

  • як галузь права;
  •  як науку;
  •  як навчальну дисципліну.

В юридичній літературі представлені різні визначення фінансового права як галузі вітчизняного права. При цьому автори підкреслюють публічний характер цієї галузі, хоча і не в усіх визначеннях автори прямо вказують на це.

 Л. К. Воронова визначає фінансове право як самостійну галузь публічного права, що регулює суспільні відносини у сфері мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів держави з метою забезпечення виконання нею своїх завдань і функцій.

М. П. Кучерявенка визначає фінансове право - це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері формування, розподілення й використання Централізованих і децентралізованих грошових фондів держави й територіальних громад.

Берлач визначає фінансове право можна визначити як систему правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають між державою в особі уповноважених нею органів та юридич­ними і фізичними особами, з приводу формування (мобілізації), розподілу, перерозподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів держави й місцевого самоврядування з метою виконання поставлених перед ними завдань і функцій.

 

Фінансове право — галузь національного права, норми якої регулюють відносини, що складаються у процесі мобілізації, розподілу, перерозподілу та використання державних коштів.

 Фінансове право — це галузь публічного права. Як і будь-яку галузь права, фінансове право характеризують: предмет правового регулювання, метод правового регулювання, система законодавства.

Так, як  фінансове право належить до публічних галузей. То його публічний характер передбачає свій предмет регулювання, особливості методу, які не властиві іншим галузям, і цим виокремлюють царину однорідних суспільних відносин.

 Із загальної теорії держави і права відомо, що для розмежування галузей права, що у своїй сукупності складають систему права, використовують дві основні ознаки — предмет і метод правового регулювання. За предметом і особливостями методу правового регулювання фінансове право займає в системі права України самостійне місце. Для визначенні предмета регулювання і встановлення меж цієї галузі права існують відповідні критерії, головною з яких є та, що фінансове право регулює суспільні відносини, які виникають винятково у процесі фінансової діяльності держави, а норми фінансового права завжди спрямовані на регулювання відносин з приводу виконуваних у процесі фінансової діяльності держави розподільної, контрольної та стимулюючої функцій при розподілі суспільно­го продукту і національного доходу.

Отже, важливі особливості відносин, що складають предмет фінансового права, полягають у тому, що вони:

- виникають у сфері фінансової діяльності у процесі розподілу і перерозподілу доходу з метою утворення потрібних суспільству фондів споживання і фондів нагромадження;

  • їх об'єктом завжди є гроші або грошові зобов'язання, що пов'язані з формуванням і використанням грошових фондів;
  • є результатом фінансової діяльності держави у зв'язку з потребою у забезпеченні держави фінансовими ресурсами і виконання нею властивих їй функцій;
  • є результатом надання правової основи фінансово-економічним відносинам через правову регламентацію поведінки їхніх суб'єктів;
  • для них характерною є обов'язкова участь держави в особі уповноваженого нею органа, що здійснює від свого імені та під контролем держави владні повеління іншій стороні відносин;
  • для них характерною є нерівність сторін внаслідок їх владного характеру;
  • їх виникнення, зміна та припинення безпосередньо пов'язане з нормативними актами, а отже, суб'єкти цих відносин, не залежно від їх організаційної форми та власності, не мають права встановлювати, змінювати чи припиняти ці правовідносини, що автономно здійснює держава як інститут влади.

Перераховані особливості дають змогу виокремити з великого кола існуючих грошових відносин ті, що за своїм характером є фінансовими.

Отже, предмет фінансового права — це суспільні відносини, які виникають у процесі фінансової діяльності держави, тобто у процесі мобілізації, розподілу перерозподілу й використання публічних коштів. Однак не всі правові відносини, в яких бере участь держава та її органи, є фінансовими. Предметом фінансового права є лише ті фінансові відносини, які випливають із владної діяльності держави в особі уповноважених нею органів у процесі фінансової діяльності. Інші види грошових відносин регулюються нормами інших галузей права (цивільним, адміністративним тощо).

Метод фінансового права — це Відносини, що становлять предмет фінансового права, відрізняються низкою рис:

  1. складаються в сфері фінансової діяльності держави;
  2. реалізуються в процесі руху (формування, розподілу й  використання) грошових фондів публічного характеру;

3) об'єктом відносин є грошові фонди держави й територіальних громад;

4) припускають виключну роль держави в цих відносинах.

Таким чином, предметом фінансового права є суспільні відносини в сфері фінансової діяльності держави й територіальних  громад із приводу формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів публічних фінансів.

У фінансових правовідносинах найбільш чітко, порівняно з іншими правовідносинами, прослідковується державно-владна й майнова сторони. Відносини з приводу публічних фінансів є владно-майновими. З одного боку, держава наділяє компетентні органи владними повноваженнями й контролює надходження коштів у бюджет. З іншого боку, ці відносини регулюють формування власності держави, хоча спочатку й у специфічній грошовій формі. Розглядаючи цю проблему, Ю. А. Ровинський звертав увагу на різний ступінь прояву владного характеру методу правового регулювання, що відмежовує фінансове право від інших галузей1. Рівень прояву владного характеру дозволяє визначити й специфіку правовідносин. Основною особ­ливістю методу регулювання цієї групи відносин є відсутність права оперативної самостійності суб'єктів. Права й обов'язки відносин регламентовано однозначно, без будь-яких варіантів і переважно імперативними нормами.

Аналізуючи предмет фінансового регулювання, потрібно враховувати фундаментальне положення Ю. А. Ровинського про зміст фінансових правовідносин як владно-майнових, яке використовують у роботах практично всі фахівці в цій галузі й через загальновідомість найчастіше навіть без виносок. Але потрібно звернути увагу саме на нерозривність відносин влади й специфічних майнових відносин, регулювання яких здійсню­ється як єдине ціле. Показовим щодо цього є порівняння з адміністративними й цивільними правовідносинами. Саме в них дуже часто розчиняються, змішуються фінансово-правові відносини, але розмежування цих галузей і повинне будуватися саме з погляду владно-майнових відносин.

Адміністративні правовідносини — владні.  Цивільні правовідносини — майнові. Фінансові правовідносини   — владно-майнові.

Якщо адміністративно-правове регулювання спрямовано на управління державою певними галузями, цивільно-правове — охоплює майнові відносини, то фінансово-правове регулювання визначено:

  • з одного боку, майновим характером особливого роду, який визначено тим, що власником майна є держава, й існує це майно в специфічній формі — централізованих і децентралізованих грошових фондів;
  • з іншого боку, владним характером, який визначено тим, що реалізацію владних повноважень здійснює сам власник коштів. Саме єдність владно-майнових засад і дозволяє відмежувати фінансово-правові відносини, визначити їхню єдність і на основі такого підходу відмежувати однорідні відносини, що є предметом регулювання.

Незважаючи на однорідний характер, фінансові відносини припускають деталізацію їх за видами, що й є основою різних типів класифікації фінансових відносин. Класифікувати фінансові відносини можна за кількома напрямами:

  1. залежно від стадії руху грошових фондів (формування, розподіл, використання грошових ресурсів, контроль);
  2. залежно від характеру фінансово-правових інститутів (бюджетні, податкові, валютні тощо)
  3. залежно від суб'єктного складу відносин (можливі різні варіації відносин, учасниками яких, насамперед, виступають: держава, територіальні громади, державні органи, юридичні та фізичні особи).

Проте видова своєрідність кожної групи фінансових відносин не виключає їхнього основного загального змісту — утворення, розподіл і використання публічних грошових фондів. Держава забезпечує планомірність у цій галузі, гарантує й реалізує загальні принципи та форми фінансової діяльності, методи регулювання. Акцент на фінансово-правовому аспекті відносин визначено кількома моментами:

  1. за рахунок фінансових ресурсів забезпечено виконання майже всіх функцій держави;
  2. саме за рахунок фінансових відносин забезпечено формування централізованих і децентралізованих грошових фондів;на основі нормативних актів відбувається рух публічних грошових фондів.

Правова форма певного виду суспільних відносин формується, виходячи зі змісту й завдань тих відносин, що вона регулює. Саме тому правова форма при реалізації цієї мети може включати різні інститути, підгалузі, що часом виходять за межі однієї галузі права. В цьому випадку можливий аналіз правових норм і інститутів права сукупно з іншими галузями науки, що конкретизують розглянутий об'єкт. Такими галузями знань можуть виступати філософія, історія, економіка та інші. Правова форма суспільних відносин, охоплюючи сукупність норм і правових інститутів, підлегла змісту регульованих відносин, їхній структурі й завданням державного регулювання. Надаючи правової форми певній групі відносин, держава виходить з їхнього змісту, цілей і завдань на конкретному етапі розвитку.

Галузі фінансового права властивий набір інститутів, що забезпечує всі сторони й елементи юридичного режиму руху державних коштів. Потрібно, природно, враховувати, що інститути фінансового права передбачають цілісне регулювання тільки в межах галузі й мають спеціалізований характер стосовно визначеної групи правових норм.

Таким чином, галузь фінансового права містить увесь комплекс норм, що регулюють відносини, які складають предмет фінансового права, й забезпечують правове регулювання руху державних коштів. Кожний з інститутів реалізує більш вузьку мету.

На сучасному етапі в системі правового регулювання фінансових відносин склалася специфічна ситуація, викликана швидким розвитком майже всіх складників фінансової системи держави. Йдеться про міру інституціональності фінансового права як галузі. Справа в тому, що галузевий режим регулювання визначають сукупністю елементів: методом регулювання, юридичним інструментарієм, принципами, наявністю галузі зако­нодавства й кодифікованого акта. В той же час ці елементи для фінансового права в даний момент притаманні не в повному обсязі. І хоч фінансове право розглядають як галузь права, воно формується через становлення й розвиток складених інститутів: бюджетного права, податкового права і т.д. Іншими словами, за відсутності загального відбувається розвиток частки. Ця тенденція та її подальший розвиток можуть негативно позначитися на нормотворчих і правозастосовчих процесах у фінансовій сфері, оскільки недооцінка загальногалузевих засад у правовому регулюванні тих чи інших суспільних відносин може зумовити незв'язаність, розбіжність і конфліктність усієї системи взагалі.

Якщо виходити з визначення галузі права, то це насамперед відносно замкнута частина системи права, що включає сукупність норм, що регулюють суспільні відносини в певній сфері діяльності людей, яка відрізняється принциповою своєрідністю. Саме замкнутою частиною системи права виступає фінансове право.

Норми фінансового права обумовлено публічною, тобто виначальною для країни діяльністю, а саме діяльністю з формування грошових фондів для загальнодержавних потреб, для утримання державних органів і їхнього матеріально-фінансового забезпечення. Це стосується не тільки діяльності органів влади, але й органів, що здійснюють її відповідно до Конституції України й встановленим розмежуванням компетенції в цій галузі. Під час цієї діяльності формується система бюджетів, що зосереджує кошти для потреб загального значення. Такий само публічний характер має й діяльність органів місцевого самоврядування з формування місцевих бюджетів. Її спрямовано на задоволення місцевих інтересів, які мають загальне значення для даної території. Вона забезпечує формування муніципальних коштів з цією метою. Отже, публічний характер мають і норми права, що регулюють відносини з встановлення податків органами місцевого самоврядування та їх справляння до місцевих бюджетів. Відповідно, всі ці відносини є владно-майновими.

Фінансовому праву властиві певні ознаки:

  1. однорідність фактичного змісту, що передбачає регулювання суворо визначеного різновиду відносин, пов'язаних із рухом централізованих і децентралізованих фондів;
  2. єдність норм, що утворюють фінансове право. Вони складають єдину систему, яку визначено однорідним фактичним змістом. Це забезпечує регулювання такого різновиду фінансо­вих відносин, що не виключає спеціалізації юридичних норм усередині інституту;
  3. законодавча відокремленість, що означає зовні відокремлене закріплення основних положень галузі в нормах, які її утворюють.

В основі класифікації як безпосередньо галузі права, так і інших підрозділів, традиційно лежить предмет правового регулювання, тобто коло суспільних відносин, регульованих нормами того чи іншого правового утворення як первинного, так і вторинного рівнів. На первинному рівні виділяють галузі права, правові інститути (субінститути) та їхні об'єднання — підгалузі. На іншому рівні виділяють вторинні утворення: комплексні галузі права, комплексні й змішані правові інститути, що використовують кілька об'єднаних юридичних режимів регулювання. Якщо безпосередньо галузь права — це сукупність норм, що регулюють особливі види суспільних відносин, які за своїм економіко-правовим і соціальним змістом вимагають відокремленого, самостійного регулювання, то правовий інститут — це підрозділ (група) юридичних норм усередині галузі.

Юридичні норми утворюють галузь права не безпосередньо, а через інститути. Формування галузі може охоплювати кілька ступенів (інститут — складний інститут — підгалузь — галузь). Наприклад, податкове право займає чітко визначене положення. З одного боку, до нього належать інститути більш вузької групи відносин (інститут місцевих податків і зборів, оподаткування юридичних осіб тощо), з іншого боку, складний інститут податкового права є одним із елементів, що утворюють цілісну галузь фінансового права.

Фінансове право включає досить значну сукупність фінансових норм, об'єднаних у певну систему. Цю систему розбито на визначені групи, яким притаманні специфічні особливості, логічна структура, об'єктивний склад. Система фінансового права — об'єктивна сукупність суспільних фінансових відносин, що визначає внутрішню структуру фінансового права, зміст і особливості розміщення норм, які регулюють фінансові відносини.

В системі фінансового права виділяють частини, підгалузі, інститути. Норми фінансового права, залежно від особливостей регульованих ними відносин, утворюють окремі структурні підрозділи. В системі галузі фінансового права існує кілька підсистем, інститутів, які можна виокремити в розділи.

Основою нормативних правових актів, що регулюють фінансові правовідносини, безсумнівно, є закони. Проте їхньому використанню притаманні деякі особливості.

По-перше, слід говорити не про окремо діючі фінансові закони, а про групу взаємозалежних законів (з чітко вираженими посильними нормами). По-друге, дія багатьох спеціальних фінансових законів неможлива без широкої системи підзаконних актів — інструкцій, роз'яснень. США, наприклад, Закон про підвищену вологість територій передбачає перегляд умов застосування земельного податку в приливно-відливних зонах, водно-болотистих угіддях. Проте, до прийняття Управлінням оподаткування відповідних інструкцій податкові інспектори не могли цілком використовувати механізм цього нормативного акта.

Конституція України значно розширила коло питань громадського життя, які визначаються або встановлюються виключно законами України як актами вищої після Конституції України юридичної чинності в системі нормативно-правових актів. Відповідно до ст. 92 Конституції України законами України повинні регулюватися найважливіші суспільні й державні інститути (права, свободи й обов'язки людини і громадянина; вибори, референдум; організація й діяльність органів законо­давчої, виконавчої та судової влади тощо).

Разом з тим особливістю правового регулювання є те, що відносини регламентовано широкою системою нормативних актів, прийнятих органами різних рівнів. Здебільшого соціально важливу частину відносин визначено тільки законами, інші — законами, постановами Верховної Ради, актами Президента й Кабінету Міністрів України, актами центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

органічна система прийомів і способів безперервного впливу на поведінку учасників фінансових відносин.

У загальновизначеному розумінні в системі права метод визначено як систему способів, засобів та прийомів правового впливу на свідомість і поведінку людей, діяльність організацій, установ та підприємств. Методи застосовують не ізольовано один від іншого, а в поєднанні, комплексно, інакше стане неможливим забезпечити ефективність правового впливу. Більше того, застосування методів повинно відбуватися не епізодично, а систематично, постійно, у процесі цілеспрямованої діяльності.

Метод тієї чи іншої галузі права залежить від характеру суспільних відносин, що вона (галузь) регулює, від правового статусу суб'єктів цих відносин. Виходячи з цього, можна констатувати обумовленість методу фінансового права особливостями фінансових правовідносин.

Фінансове право за методом правового регулювання, на перший погляд, співпадає з адміністративним правом, адже той самий метод владних приписів, нерівність суб'єктів правовідносин тощо. Однак варто наголосити, що адміністративне право не регулює фінансові відносини, адже їхня специфіка визначає потребу у застосуванні фінансово-правового методу. Більша частина таких розпоряджень виходить від фінансово-кредитних органів влади. У нормах фінансового права жорстко закріплюються вимоги держави у сфері фінансів.

Метод владних приписів — це основний метод регулювання суспільних відносин у процесі фінансової діяльності, наприклад, щодо  порядку і розмірів платежів державної бюджетної системи, фондів, цільового використання публічних грошових коштів тощо.

Фінансово-правовому регулюванню властиві й інші методи: рекомендації, узгодження тощо. У наш час такі методи одержують усе більш широке поширення. Це обумовлено підвищенням рівня фінансової самостійності місцевого самоврядування, підприємств, організацій та установ. Так, у законодавстві України міститься перелік місцевих податків і зборів, із числа яких органи місцевого самоврядування встановлюють платежі на своїй території. Податкові органи можуть надавати підприємствам на умовах, установлених законодавством України, податковий кредит (відстрочку платежу на основі угоди між ними). Всі ці методи можуть перебувати в тому або іншому сполученні з основним методом фінансово-правового регулювання — методом владних приписів.

Метод фінансового права базований на способах приписів (зобов'язань), дозволів і заборон, що дає підстави визнавати його як владно-вартісний метод, який характеризується:

  • наявністю державно-владних приписів;
  • юридичною нерівністю сторін у фінансових відносинах;
  • відсутністю можливості домовленості  сторін;

- вартісний механізм впливу на суб'єктів-учасників фінансових відносин.

Використання державними органами того чи іншого методу визначається тим, з якими суб'єктами держава вступає у відносини, а також конкретними умовами мобілізації і розподілу грошових коштів.

 Метод фінансового права — це метод владних приписів, який характеризується абсолютною визначеністю правових приписів, нерівністю учасників правових відносин, каральним характером фінансово-правових санкцій.

Зазначений метод проявляється через:

1.1. метод заборони –юридичне закріплення обов’язку утриматися від певних дій

1.2. метод дозволу  - юридична можливість здійснювати певні дії або утримання від них. Наприклад, вибір системи оподаткування; купівля державних цінних паперів тощо.

1.3. метод припису – юридична регламентація реалізації, зміни прав, обов’язків, правового статусу тощо. Наприклад, порядок надання державних гарантій, порядок сплати податку на нерухомість тощо.

2. Співвідношення фінансового права з іншими галузями права

Фінансове право займає своє місце у системі національного права. Для співвідношення галузей права як правило, використовують предмет і метод правового регулювання.

 Якісні відмінності і специфіка предмету фінансового права, своєрідність його методів ще більше і повніше виявляються при їх співставленні і відмежуванні від предметів і методів інших галузей права, іншими словами, при визначенні місця фінансове права в системі права.

 

 Фінансове право і конституційне право. За предметом правового регулювання ці галузі права різняться, оскільки конституційне право регулює основи суспільного ладу, політики, державний устрій, правове становище громадян, систему і принципи організації діяльності державних органів, завдання і функції держави. Фінансове право регулює фінансову діяльність держави. Як й інші галузі права, фінансове право розвивається на базі конституційного, деталізує положення конституційно-правових норм щодо фінансової діяльності держави. Водночас методи правового регулювання дуже схожі за своїм характером та ознаками.

Фінансове право базується і розвивається на конституційній основі. Наприклад, фінансове-правові норми, що регулюють утворення фондів державних фінансових ресурсів. Основані на засадах рівноправності всіх форм власності в країні. Конституційне право містить і норми, що мають пряме відношення до фінансового права. Це, зокрема, норми, що закріплюють основи організації фінансової діяльності держави. Так, стаття 85 Конституції України встановлює виняткові повноваження Верховної Ради України затверджувати Державний бюджет, вносити до нього зміни, контролювати його виконання, приймати рішення стосовно звіту про його виконання. Відповідно до статті 92 Конституції України встановлюється Державний бюджет України і бюджетна система України (система оподаткування, податки і збори і т.п.) (1]. Ці норми конкретизуються у фінансовому праві. Спираючись на них, норми фінансового права встановлюють деталізовані правила, що стосуються діяльності різних державних органів в галузі фінансів. Наприклад, група фінансове-правових норм докладно регламентує порядок складання, розгляду, затвердження і виконання Державного і місцевих бюджетів (Бюджетний кодекс України).

 

Фінансове право і адміністративне право. Простежується схожість у методах правового регулювання (владний характер, нерівність сторін, каральний характер санкцій тощо). Щодо предмета регулювання, треба відзначити, що фінансове право теж спирається на норми адміністративного права, які регулюють основні принципи взаємовідносин особи і органів виконавчої влади, повноваження органів виконавчої влади у сфері фінансової діяльності, їх організаційно-правову структуру та інші положення. Фінансове право конкретизує положення, пов'язані з реалізацією зазначеними органами повноважень у фінансовій діяльності, організаційно-правові питання фінансової діяльності та інші положення.

Тісно пов'язане фінансове право з адміністративним правом, оскільки діяльність з формування, розподілу і використання фінансових ресурсів держави є за своїм характером управлінською. Між тим, предмет адміністративного права не поглинає ті суспільні відносини, які відносяться до фінансового права.

   Адміністративне право - це галузь права, що регулює з метою реалізації завдань і функцій держави, суспільні відносини управлінського характеру, які складаються у сфері виконавчої та розпорядчої діяльності органів виконавчої влади, внутрішньо організаційній діяльності інших державних органів, а також у процесі здійснення недержавними інституціями (наприклад органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями) зовнішніх юридичне-владних повноважень. Адміністративне право визначає основні принципи публічного адміністрування, повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на видання управлінських актів, в тому числі і органів спеціального управління фінансами держави, закріплює структуру цих органів, організаційні форми їх діяльності, порядок призначення і звільнення посадових осіб, закріплює їх права і обов'язки і т.д. Спираючись на норми і принципи адміністративного права, фінансове право регулює ті відносини, які безпосередньо пов'язані з виконанням цими органами функцій по збиранню, розподілу і використанню фінансових ресурсів держави, контролю за їх цільовим витрачанням. Фінансове право регулює відносини у сфері фінансової діяльності держави, тобто у окремій сфері державного управління

Інакше кажучи, фінансове право регулює відносини, що виникають з приводу фінансової діяльності держави. Для того, щоб держава могла існувати і виконувати свої завдання і функції, в тому числі адміністративні, їй щоденно, повсякчасно потрібні величезні суми грошових коштів. Фінансове право регулює їх акумуляцію і витрачання, забезпечуючи тим самим виконання державою свого призначення.

-

Фінансове право і цивільне право. Методи правового регулювання цих галузей права мають різний характер, оскільки цивільно-правовий метод правового регулювання характеризується на відміну від фінансового диспозитивністю, рівністю сторін, добровільністю тощо. Предмети правового регулювання тісно взаємопов'язані, оскільки цивільне право регулює серед багатьох майнових відносин й грошові відносини. Проте фінансове право регулює тільки організаиійно-майнові відносини, що випливають із владної діяльності держави.

Тісно пов'язане фінансове право, як галузь права і особливо як навчальна дисципліна з загальною теорією фінансів. Зокрема, фінансове право відображає у специфічних формах ті ж явища об'єктивної реальності, що і загальна теорія фінансів — фінансові відносини. Понятійно-категоріальний апарат фінансового права також є похідним від понятійне-категоріального апарату загальної теорії фінансів. Що стосується фінансового права як навчальної дисципліни, то його зовнішня подібність і близькість із загальною теорією фінансів іноді призводить навіть до фактичної підміни змісту предмета фінансів змістом предмета фінансового права.

3. Система і джерела фінансового права. Під системою фінансового права розуміємо об'єктивно обумовлену внутрішню його побудову, об'єднання і розміщення фінансово-правових норм в певному взаємозв'язку і послідовності. Для створення такої системи необхідно знайти і вміло застосувати достатню кількість адекватних об'єктивних критеріїв. При цьому необхідно враховувати економічний зміст в цілому і особливості окремих груп фінансово-правових відносин при побудові системи фінансового права.

Система фінансового права - його внутрішня побудова, взаємозв'язок його структурних одиниць. Традиційно виділяють Загальну та Особливу частини фінансового права. До Загальної частини входять норми, які регулюють: загальні принципи, форми і методи фінансової діяльності держави; правовий статус суб'єктів фінансово-правових відносин; фінансовий контроль; фінансово-правові норми і фінансово-правові відносини. Особливу частину фінансового права складають: норми бюджетного права; норми, що регулюють суспільні відносини у сфері державних доходів (податкові відносини, відносини державного кредиту, державного страхування); норми, що регулюють відносини у сфері державних видатків (бюджетне фінансування, кошторисно-бюджетне тощо); норми банківського права; норми валютного регулювання; норми, що регулюють грошово-розрахункові відносини.

Загальна та Особлива частини взаємодоповнюють одна одну й становлять єдине ціле. Систему фінансового права також розглядають як сукупність: інститутів фінансового права (державного кредиту, валютного регулювання, державних видатків тощо); фінансово-правових норм.

Джерела фінансового права — це зовнішні форми вираження норм фінансового права. Для фінансового права характерна множинність джерел різної юридичної природи. Через мобільність відносин, які регулює фінансове право, в Україні немає єдиного кодифікованого акта, який містив би всі фінансово-правові норми. Також немає кодифікованих актів інститутів фінансового права, хоча триває робота над створенням Податкового кодексу України.

Сьогодні джерелами фінансового права України є:

  • Конституція України;
  •  Закони України (Наприклад, «Про Державний бюджет на 2015  рік»;Регламент Верховної Ради України від 10.02.2010 № 1861-VI (Редакція станом на 09.08.2015).;
  •  Укази та розпорядження Президента України. Наприклад,  Положення про Міністерство фінансів України затверджене Указом Президента України №446/2011 від 8 квітня 2011 року; Указ Президента України № 1085 від 9 грудня 2010 року «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади».
  •  Постанови, розпорядження Кабінету Міністрів України. Наприклад,

«Деякі питання використання у 2015 році коштів, передбачених на видання, придбання, зберігання та доставку підручників і посібників»  від  26.08.2015  № 629; « Про внесення змін до Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям»  від  26.08.2015  № 638.

  • нормативні акти міністерств, державних комітетів, органів виконавчої влади зі спеціальним статусом (Міністерства фінансів України, Державна  казначейська служба  України, Національного банку України тощо). Наприклад, Наказ Міністерства фінансів України від 24.07.2015 №666 "Про затвердження Порядку заповнення документів на переказ у разі сплати (стягнення) податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску, здійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість, повернення помилково або надміру зарахованих коштів"; Наказ Державної казначейської служби України від 03.07.2015 № 184 "Про внесення змін до Інструкції про складання органами Державної казначейської служби України фінансової та бюджетної звітності про виконання місцевих бюджетів"
  • інші.

Від системи фінансового права як галузі права і навчальної дисципліни потрібно відрізняти систему фінансового законодавства, тобто систему усіх упорядкованих відповідним чином нормативно-правових актів, що регулюють фінансові відносини в державі. Фінансове законодавство — це зовнішня форма фінансового права, що відображає його внутрішню структуру. Норми фінансового права містяться у великій кількості різноманітних правових нормативних актів, або джерелах, як загального характеру, так і спеціально присвячених регулюванню фінансово-правових відносин. До них залежать акти органів законодавчої і виконавчої влади, місцевого самоврядування. Наприклад, фінансово-правові норми знайшли своє втілення майже у більше ніж у десяти тисячах нормативно-правових актів.

 

Для джерел фінансового права характерна поширеність підзаконних нормативно-правових актів. 

Також діють міжнародні акти, ратифіковані Верховною Радою України.

Особливістю джерел фінансового права, є те, що актів, які містили б суто фінансово-правові норми, досить мало («джерел чистому вигляді»), в основному мають місце нормативно-правові акти комплексного характеру, які поряд з нормами фінансового права містять норми й інших галузей права.

 Фінансове право як наука. Наука фінансового права — це вчення про фінансове право, тобто систему знань, що має певний ступінь єдності та узагальнення. Вона вивчає реальні суспільні процеси, пов'язані з формуванням, розподілом і використанням державою та державними утвореннями грошових коштів.

Фінансове право - це суспільствознавча наука; юридична наука; наука публічного права. Вона виконує такі функції: аналітичну; критичну; конструктивну; прогнозуючу. .

Предметом науки фінансового права є фінансове право як галузь права України. Предмет науки фінансового права становить сукупність наведених нижче основних компонентів:

  • норм та інститутів фінансового права України;
  • фінансово-правових відносин;
  • фінансового законодавства;
  • тенденції розвитку фінансово-правового регулювання. Методологія науки фінансового права — це ті принципи та методи дослідження, які використовуються в науці для пізнання її предмета й отримання наукового результату.

До методології науки фінансового права входять також методи дослідження.

Методи науки фінансового права — це певні прийоми (способи), за допомогою яких забезпечується дослідження предмета фінансового права. Серед них формально-догматичний метод; порівняльного правознавства; метод звернення до інших наук; конкретно-соціологічного дослідження; порівняльно-історичний; метод живого пізнання.  

Фінансове право як наука -  це внутрішня цілісна система узагальнених знань про фінансове право і фінансову діяльність держави та закономірності розвитку цих знань. Предметом фінансового права як науки є система знань у формі наукових досліджень, фінансово-правових понять і категорій.

Науковці-фінансисти: Ю. А. Ровинський, М. А. Гурвич, С. Д. Ципкін, Л. В. Воронова, Н. І. Хімічева, І. В. Март'янов, М. І. Піскотін, О. М. Горбунова, Н. А. Куракова, Д. А. Бекер-ська, Є. О. Алісов, М. П. Кучерявенко, Л. А. Савченко, С. Т. Кадькаленко, П. С. Пацюрківський та інші.

Фінансове законодавство, виступаючи формою реалізації фінансового права, містить досить широке коло нормативних актів, що регулюють фінансову діяльність. Основу фінансового законодавства мають складати тільки закони та найважливіші підзаконні акти.

Термін «законодавство» досить широко використовують в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, що регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин, і є джерелами визначених галузей права. Цей термін без визначення його змісту використовує й Конституція України (статті 9, 19, 118). У законах, залежно від важливості та специфіки регульованих суспільних відносин, цей термін вживають у різних значеннях: у одних мають на увазі лише закони; в інших, насамперед кодифікованих, у поняття «законодавство» включають як закони й інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках — також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. Частиною національного законодавства, відповідно до ст. 9 Конституції України, є також чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких дано Верховною Радою України.

Отже, терміном «законодавство» охоплено закони України; чинні міжнародні договори України, згоду на обов'язковість яких дано Верховною Радою України; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; декрети й постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їхніх повноважень і відповідно до Конституції України та законів України.

Нормативні акти представлено як законами (спеціальними, регулюючими конкретну галузь права, і загальними), так і нормативними актами компетентних органів (представницьких і виконавчих органів державної влади, місцевого самоврядування, органів управління спеціальної компетенції). Фінансове законодавство саме й включає систему цих нормативних актів. Основи фінансових правовідносин, компетенція державних органів регулюються конституціями.

Законодавчі акти, що лежать в основі фінансового законодавства, утворюють певну систему:

  1. Загальні не фінансові закони - конституційні закони чи закони, що належать до інших галузей права, які містять фінансові норми. Наприклад, найпринциповіші положення, що регулюють основи оподаткування, закріплено на конституційному рівні (повноваження органів державної влади й управління, загальні принципи оподаткування тощо).  У деяких випадках приймають спеціальні конституційні та органічні закони — Закон ФРН про фінансову допомогу Федерації і земель 1969 року; Конституційний закон про фінанси, що визначає компетенцію Федерації і земель Австрії в сфері податків; Органічний закон 1979 року про статус автономії Країни Басків (Іспанія), розділ III якого цілком присвячено фінансовим питанням.

Загальні фінансові закони — в основному їх представляють закони, що регулюють основи фінансової системи. Це переважно фундаментальні закони, які встановлюють основи бюджетної системи, місце її окремих елементів. В Україні вони майже не представлені, хоча й обговорювалися перспективи розробки фінансового кодексу, закону про фінанси.

  1. Загальні інституційні закони -  законодавчі акти, які містять положення, що регулюють окремі інститути в цілому, їхні основи, головні характеристики. В цих актах відсутня деталізація конкретних видів понять. Здебільшого до них належать бюджетні й податкові кодекси, що поєднують матеріальні та процесуальні сторони, а також основні закони загального характеру.
  2. Спеціальні інституційні закони - законодавчі акти, що регулюють окремі частини фінансових інститутів. До них відносяться, наприклад, закони, що містять характеристику окремого виду податку, детальний механізм його обчислення та сплати.

 

 

 


18.12.2015; 05:22
хиты: 138
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь