1Поняття фiнансовоi дiяльностi держави.

Фiнансова дiяльнiсть держави зумовлена об’єктивною необхiднiстю i є процесом планомiрної мобілізації, розподiлу, перерозподiлу та використання централiзованих i децентралiзованих фондiв грошових коштiв (фiнансових ресурсiв), що забезпечують практичне виконання державою функцiй соцiально-екоiiомiчного розвитку, забезпечення i обороноздатностi й без- пеки, а також використання фiнансових ресурсiв для дiяльностi державних органiв.

Значення фiнансовоi дiяльностi держави полягас в наступному:

1. Фiнансова дiяльнiсть є важливою й необхiдною складовою частиною механiзму соцiального управлiння. Це проявлясться в тому, що накопиченi фiнансовi ресурси спрямовуються в економiку, соцiальну та iнщi сфери з урахуванням прiоритетностi заходiв, якi фiнансуються. Здiйснення ефективної соцiальної дiяльностi держави є необхiдною умовою здійснення справедливої соцiальної полiтики.

2. Як складова частина механiзму державного регулювання та управлiння соцiально-економiчними процесами фiнансова дiяльнiсть мiстить широкi можливостi впливу на розвиток ринкових вiдносин.

3. Вплив на соцiально-економiчнi процеси в державi та й адмiнiстративно-територiальних утвореннях здiйснюсться не тiльки у формi прямої фiнансової пiдтримки, видiлення коштiв на певнi програми, але й непрямими формами — надання податкових пільг, застосування понижених процентних ставок, безпроцентних кредитiв, вiдстрочок та розстрочок за податковими платежами з метою стимулювання будь-якої дiяльностi, що визнана державою прiоритетною.

4. Фiнансова дiяльнiсть впливає на розвиток вiдносин мiж державою та органами місцевогосамоврядування. Важливою стороною є розподiл фiнансових рссурсiв мiж державними та мiсцевими органами, що має пение значения для регулювання i координацii виробниитва та розвитку соцiально-культурної сфери в межах як держави, так i й адмiнiстративно-територiальних утворень.

5. За допомогою фiнансово дiяльностi створюсться матерiальна основа, яка необхiдна для функцiонування органiв державно влади й управлiння, правоохоронних органiв, забезпечення обороноздатностi та безпеки держави.

1.2. Принципи фiнансовоi дiяльностi.

Фiнансова дiяльнiсть базусться на вiдповiдних принципах.

Принципи фiнансово дiяльностi держави - основнi засади здiйснення фiнансової дiяльностi, є основоположними чинниками нормотворчої та нормозастосовчої дiяльностi в цiй сферi суспiльних відносин. Вони гарантують послiдовнiсть i безперервнiсть фiнансового процесу, забезпечують взаємозв’язок фiнансового законодавства та фiнансово полiтики. до кола цих принципiв можна вiднести такi:

1. Принцип законностi - процес утворення, розподiлу та використання фондiв грошових коштiв досить докладно регламентується нормами фiнансового права, дотримання яких забезпечується можливістю застосування до правопорушника засобів державного примусу.

2. Принцип публiчностi фінансової дiяльностi. Цей принцип, зумовлений публiчною сутністю самих державних фінансiв, полягас в публiчному характерi фiнансової дiяльностi, пронизує й та вибудовує iншi принципи.

3. Принцип гласності. У процесi здiйснення фiнансової дiяльностi передбачається доведения до суспiльства, у тому числi й за допомогою засобiв масово iнформацiї, змiсту проектів правових актiв, звiтностi, результатiв ревiзiй та перевiрок фiнансової дiялъностi окремих суб’єктiв тощо.

4. Принцип плановостi. Кожна сфера фiнансової дiяльностi базується на основi фiнансово-планових актiв, вимоги стосовно яких закрiплено в нормативних актах. Цей принцип найбiльш повно реалiзується в прийняттi головного державного фiнансового плану - державного бюджету Украни, який є пiдставою для iнших планiв - мiсцевих бюджетiв, зведеного балансу доходiв та видаткiв (для мiнiстерств), балансу пiдприсмств. кошторису (для установ та органiзацій).

5. Принцип розподiлу функцiй представницьких та виконавчої влади. Цей розподiл здiйснюсться на пiдставi конституцiйного принципу розподiлу влади взагалi (ст. 6 Конституцй Украни).

6. Принцип прiоритетностi представницьких органiв влади перед виконавчими органами. Вiн є продовженням попереднього принципу і його зворотною стороною. Зазначенi два принципи нерозривнi i завжди проявляються одночасно.

7. Принцип прiоритетностi публiчних видаткiв по вiдношенню до доходiв бюджету Здiйснення державою функцiй не може ставитись у прямо пропорцiйну залежнiсть вiд розмiру доходу державного бюджету, і тому, визначаючи в прiоритетному порядку обсяг публічних видаткiв, вираховуються розмiри державних доходiв, необхiдних для фiнансовоi рiвноваги.

8. Принцип облiку та контролю. Цей принцип передбачає наявнiсть вiдповiдного масиву нормативних актiв, що встановлюють єдину методику бухгалтерського облiку, а також здiйснення спецiально уповноваженим на це органами контролю за утворенкям, розподiлом та використанням фiнансових ресурсiв. За загальним правилом, фiнансовому контролю пiдлягають процес використання державних коштiв, своєчаснiсть та повнота мобiлiзацi публічних ресурсiв, законнiсть доходiв та видаткiв рiзних елементiв фінансової системи, дотримання правил облiку та звiтностi.

У системi принципiв фiнансово дiяльностi держави можна також видiлити:

принцип єдностi фiнансовоi діяльностi i грошовоi системи держави,
принцип мiжгалузевого характеру фiнансової дiяльностi держави,
принцип самостiйностi у встановлених чинним законодавством межах фiнансової дiяльностi органiв мiсцевого самоврядування,
принцип соцiальноi спрямованостi фiнансовоi дiяльностi держави,
принцип фiнансовоi безпеки держави iншi принципи.

Спираючись на зазначенi принципи, держава надає фiнансовiй дiяльностi вiдповiдних правових форм i за допомогою правових норм наповнює правовим змiстом.

Стадіїї фін. діяльності:

На стадії формування централізованих і децентралізованих фондів створюють бюджетні фонди (Державного бюджету України й місцевих бюджетів), децентралізовані фонди.
Стадія розподілу коштів передбачає:

а) формування грошових фондів, що відбувається, наприклад, під час надходження коштів у бюджети (податок з доходів фізичних осіб, зокрема, після сплати поділяють на три частини, які надходять до місцевих бюджетів різних видів);

б) власне розподіл, що охоплює рух коштів, уже закріплених за окремими бюджетами, на фінансування державних завдань і функцій;

в) перерозподіл, який здійснюють через механізми непрямих податків, зборів, трансферних платежів.

На стадії використання державних коштів фінансову діяльність розподіляють за різними напрямами (галузями, регіонами тощо).
Завершальною стадією є контроль за рухом грошових фондів.

Цьому процесу притаманна певна своєрідність. Якщо перші три стадії руху грошових фондів і, відповідно, фінансової діяльності послідовно випливають одна з одної і закінчення однієї зумовлює початок наступної стадії, то контроль відрізняється певною подвійністю: з одного боку, він має наскрізний характер і його здійснюють на кожній стадії руху коштів, з іншого - він є підсумковим етапом у русі грошових ресурсів, що поєднує підсумково- звітні дії.

Фінансову діяльність можливо розглядати як правовідносини і з цієї позиції вона буде включати :

суб’єктів - учасники фінансової діяльності (наприклад, органи, які здійснюють фінансову діяльність);
об’єкти ( наприклад, фінанси, фінансові ресурси, гроші, фонди грошових ресурсів;
Зміст - сукупність суб’єктивних прав та обов’язків учасників фінансової діяльності.

1.3. Поняття фінансів

Важливим об’єктом фінансової діяльності є фінанси. Поняття «фінанси» походить від фр. finance — сполучення усіх грошових коштів, які є в розпорядженні підприємства, держави, а також система їх формування, розподілу та перерозподілу.

Фінанси безпосередньо пов’язані з функціонуванням суспільних економічних відносин у процесі акумуляції, перерозподілу та використання централізованих та децентралізованих грошових фондів.

Суспільство під час еволюційного розвитку від товарообміну прийшло до ринкових відносин, за яких грошові кошти є загальним еквівалентом, а держава в своїй діяльності щодо управління економічними та соціальними процесами стала вести облік доходів та видатків у грошовій формі, утворюючи різні грошові фонди. Фінанси — це не тільки грошові кошти. Це, насамперед, відносини між особами щодо утворення, перерозподілу та використання грошових фондів. Безумовно, фінанси та фінансові відносини — це грошові відносини, проте, не всі відносини щодо коштів є фінансовими. Так, грошові відносини, що виникають під час укладання договору купівлі–продажу, поставки чи сплати адміністративних штрафів не є фінансовими тавзагалі регулюються іншими галузями права (цивільним, адміністративнимта ін.). Своєю чергою, фінанси поділяються на публічні та приватні. Предметом фінансового публічно-правового регулювання є не фінанси

взагалі як сукупність усіх коштів у державі, а тільки публічні фінанси, власником яких є держава й територіальні громади. Тому публічний аспект фінансів проводить межу між публічними та приватними фінансами, коли останні регулюють диспозитивні норми й не є предметом фінансового права.

Державні фінанси — це система грошових відносин, що виникає разом із державою та нерозривно пов’язана з її існуванням і функціонуванням. За своїм матеріальним змістом державні фінанси є фондами грошових коштів. Необхідно усвідомлювати, що не діяльність держави сама по собі, а об’єктивні потреби суспільного розвитку зумовлюють наявність фінансів.

Централізовані фінанси відображають відносини, пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням грошових фондів, що надходять у розпорядження держави як суб’єкта публічної влади. За рахунок цих фондів фінансуються видатки держави на капітальне будівництво, утримується вся невиробнича сфера: освіта, охорона здоров’я, спорт, оборонний сектор, правоохоронні органи та інше.

Децентралізовані фінанси утворюються в усіх галузях народного господарства. Суб’єкти господарювання незалежно від форми власності утворюють грошові фонди за рахунок власного прибутку.

1.4. Сутнiсть публічних фiнансiв та їх відмінність вiд приватних.

Публічні фінанси - це цiлiсна система суспiльних вiдносин, пов’язаних iз формуванням централiзованих i децентралiзованих фондiв грошових коштiв iз метою виконання завдань i функцiй держави та органів місцевого самоврядування.

Система публічних фінансів включає державні та фінанси органів місцевого самоврядування.

Вiдмiннi риси мiж державними та приватними фiнансами були сформульованi в працi французького вченого П. М. Годме. Вiн наголошував на можливостi

застосування державою примусового порядку мобiлiзацi фiнансоних ресурсiв;

зв’язку державних фiнансiв з грошовою системою, яка певною мiрою керусться державою i не залежить вiд волi приватного власника, який роэпоряджасться лише власними фiнансами;

значному розмiрi державних фiнансiв порiвняно з приватними;

орiентацii приватних фiнансiв на одержання прибутку, а не на задоволення загального iнтересу, що характерно для державних фiнансiв.

Централiзованi публічні фiнанси вiдображають вiдносини, пов‘язанi з мобiлiзацiєю, розподiлом i використанням централiзованих грошових фондiв, якi надходять у роэпорядження держави та органів місцевого самоврядування як суб’єктів публiчної влади. До них вiдносяться державний та місцеві бюджети, а також цільові фонди (пенсiйний, соцiального страхування та iншi).

Децентралiзованi публічні фiнанси уявляють собою децентралiзованi фонди грошових коштiв, якi утворюються в усiх галузях народного господарства. У сучасних умовах пiдприєсмства та органiзацй усiх форм власностi утворюють фонди за рахунок власного прибутку.

Необхiднiсть публічних фiнансiв зумовлена тим, що за будь-якого типу економiчних вiдносин основним призначенням держави є забезпечення фiнансовими ресурсами тих потреб, якi не можна задовольнити через ринковий механiзм, тобто через попит i пропозицiю, а також особисто кожним громадянином у зв’язку з вiдповiдними об’єктивними причинами. До них слiд вiднести структурну перебудову економiки, боротьбу з монополізмом, захист навколишнього середовища, захист тих громадян, якi з’являються на ринку як споживачi - малозабезпеченi, iнвалiди, дiти, гiрестарiлi, а також проведения фундаментальних наукових дослiджень, загальну освiту, пiдготовку кадрiв, соцiальне забезпечення i страхування, охорону здоров’я тощо. Зрозуміло, що необґрунтовано висока частка централiзацiї фiнансових ресурсiв призводить до негативних наслiдкiв, оскiльки на рiвнi суцільної централiзації важко здiйснювати рацiональний розподiл i забезпечувати їх ефективне використання. З iншого боку, зииження централiзацiї при високiй частцi державної власностi спричиняє безгосподарнiсть і перекоси в розподiлi та використаннi фiнансових ресурсiві як наслідок - фiнансовий розлад у державi. Потрiбна також оптимiзацiя перерозподiлу фiнансових ресурсiв, що перебувають у розпорядженнi населения: якщо держава надмiрно втручається в перерозподiл частки населения у валовому нацiональному продуктi, то це підриває стимули до праці, знижує темпи економiчного зростання. Водночас невтручання держави в цей процес або значне скорочення ресурсiв також має негативнi наслiдки, зокрема, стримує розвиток освiти, науки, призводить до зубожiння окремих верств населения тощо. Отже, перерозподiльнi процеси, що здiйснюються за допомогою державних фiнансiв, - це явища макрорівня.

Для публічних фiнансiв притаманнi риси, якi у своiй сукупностi характеризують їх сутнiсть:

• завжди iснують стосовно грошей чи грошового еквiваленту;

• зумовленi управлiнською роллю держави та органів місцевого самоврядування ;

• є перерозподiльчими вiдносинами у сферi сукупного суспiльного продукту.

1.5. Функцiї фiнансiв.

Найбiльш важливi ознаки, властивостi й риси, якi розкривають сутність фiнансiв знаходять свiй прояв у їхнiх функцiях. У реалізацi притаманних фiнансам функцiй проявлясться також i соцiально-економiчна роль фінансів у життєдiяльностi суспiльства та держави.

1. Розподiльчу функцiю - вiдбувасться розподiл сукупного суспiльного продукту та нацiонального доходу. Внаслiдок iснування фiнансiв створюються, розподiляються та використовуються грошовi фонди, забезпечуються рiзнi потреби суспiльства i держави. Розподiльча функцiя покликана сприяти органiзацiї збалансованого й ефективного виробництва, розвитку усiх галузей економiки вiдповiдно до суспiльних потреб з метою найбiльш повного їх задоволення. Таким чином, фiнанси є важливим важелем регулювання економiки з широкими можливостями впливу на цю сферу.

2. Контроль Публiчнi фiнанси, маючи грошову форму, набувають властивостi вiдображати процес вiдтворення в цiлому та окремi його стадiї за посередництвом його фiнансових ресурсiв i фондiв, тобто характеризувати його кiлькiсну сторону. Властивiсть фiнансiв щодо кiлькiсного вiдображенкя процесу вiдтворенвя дозволяс систематично здiйснювати контроль за утворенням, розподiлом та використанням фiнансових ресурсiв, що проявлясться в контрольнiй функцii шляхом здiйснення фiнансового контролю. Таким чином, важливою функцiсю фiнансiв є контрольна функцiя, сутнiсть яко в загальному виглядi полягає в здiйсненнi контролю за виробництвом та розподiлом матерiальних і соцiальних благ в державi. Одним iз основних завдань фiнансового контролю є перевiрка дотриманая ви мог фiнансового законодавства, своєчасностi та повноти виконання фiнансових зобов’язань перед бюджетами. Контрольна функцiя реалiзується через дiялъність фiнансових органiв. Розподiльча та контрольна функцi фiнансiв об’єктивно дiють в єдностi, оскiльки являють собою двi сторони одного й того ж економiчного процесу.

З. Регулюючу функцiю, яка пов’язана з втручанням держави і органів місцевого самоврядування за допомогою фiнансiв у економічні процеси. З метою регулювання економiки і соцiальних вiдносин , наприклад, шляхом застосування бюджетного асигнування, державного регулювання ринку цiнних паперiв тощо.

4. Стабiлiзуюча функцiя фiнансiв, сутнiсть якої полягає у створеннi державою стабiльних умов для економiчних та соцiальних вiдносин. Вагоме значення в забезпеченнi стабiлiзуючої функцiї має фiнансове законодавство.

1.5. Спiввiдношення фiнансiв i грошей.

Фiнанси і грошi рiзнi економiчнi категорi. Не дивлячись на їхню близькiсть i певну схожiсть зовнiшнього виразу, вони мають вiдмiнностi у функцiях i виконуванiй ролi в суспiльному життi.

Якщо грошi виступають як засiб платежу i обiгу, мiра вартостi та iн., то фiнанси виконують розподiльчу i контрольну функцiї. Фiнанси не охоплюють всiх грошових вiдносии (наприклад, грошових вiдносин, шо виникають у зв’язку з купiвлею-продажем, оплатою працi i iн., якi носять головним чином еквiвалентний характер). Змiстом фiнансових вiдносин є тiльки тi з них, шляхом яких утворюються грошовi фонди держави і органів місцевого самоврядування, пiдприємств, органiзацiй, установ.

Таким чином, грошi - це загальний еквiвалент, за допомогою якого насамперед вимiрюються затрати працi асоцiйованих виробникiв, а фiнанси - економiчний iнструмент розподiлу й перерозподiлу валового внутрiшнього продукту та нацiонального доходу, знаряддя контролю за утворенням i використанням фондiв грошових коштiв. Це останне i є матерiальним змiстом фiнансiв. Крiм того, головне призначення фiнансiв полягас в тому, щоб шляхом утворення грошових доходiв i фондiв забезиечити не тiльки потреби держави , органів місцевого самоврядування i пiдприємств у грошових коштах, але й здiйснювати контроль за витрачанням грошових ресурсiв.

1.6. Фінансова система України.

У науковій і навчально-методичній літературі існують різні підходи до визначення поняття «фінансова система», зокрема під фінансовою системою розуміють:

сукупність фінансових інститутів (ланок), кожен з яких сприяє формуванню, розподілу й використанню фондів грошових коштів (внутрішньоструктурний аспект);
сукупність відповідних органів та інституцій, які здійснюють у межах своєї компетенції фінансову діяльність (організаційний аспект);
систему форм і методів формування, розподілу й використання фондів грошових коштів (процесуальний аспект).

Фінансова система України - сукупність різних ланок фінансових відносин (фінансових інститутів), урегульованих фінансово-правовими нормами, за допомогою яких держава утворює, розподіляє і використовує централізовані та децентралізовані фонди коштів.

У юридичній літературі існують різні погляди стосовно встановлення структурних елементів фінансової системи держави. Так одні автори вважають, що до складу фінансової системи держави входять інститути державних фінансів, фінансів господарюючих суб'єктів, місцевих фінансів, страхування, кредиту; інші — в якості структурних елементів фінансової системи держави виділяють бюджетну систему, позабюджетні державні та муніципальні фонди, кредит, фінанси майнового й особистого страхування, фінанси підприємств різних форм власності, організацій, установ, галузей народного господарства.

Отже, фінансова система включає:

бюджетну систему України, яка складається з державного бюджету й місцевих бюджетів. Зміст, структура бюджетів, їх співвідношення залежать від адміністративно-територіального устрою держави. Бюджети акумулюють саме публічні фінанси. Норми Бюджетного кодексу України, містять заборону формування позабюджетних фондів.
фінанси спеціальних цільових фондів (Пенсійного фонду, фондів соціального страхування. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб);
кредитну систему, яка включає як державний і муніципальний кредит, так і банківське кредитування. Проте, якщо державний і муніципальний кредит є безумовною сферою публічного регулювання, то банківське кредитування досить специфічно входить до фінансової системи. Фінансово-правовий аспект банківського кредитування стосується тільки тих відносин, які охоплюють і регулюють рух публічних грошових коштів, не включаючи цивільно-правові аспекти банківського кредитування;
система обов'язкового державного страхування, що є формою формування, розподілу й використання цільових грошових фондів, призначених для соціальних, відновлювальних, попереджувальних та інших цілей.
фінанси господарюючих суб'єктів як відокремлені грошові фонди, що пов'язані з формуванням, розподілом і використанням грошових фондів держави й місцевого самоврядування. Наприклад, фінанси державних підприємств, безумовно, є складовою фінансової системи та мають публічний характер. Фінанси недержавних підприємств належать до цієї групи тільки з приводу реалізації імперативних обов’язків щодо формування державних грошових фондів (наприклад, кошти підприємств, за рахунок яких сплачуються податки чи будь-які інші види обов’язкових платежів). Тобто фінанси галузей народного господарства (підприємств різних форм власності, установ чи організацій) — це система економічних відносин, спрямованих на утворення децентралізованих фондів коштів, кожен з яких пов’язаний з основним централізованим фондом держави - бюджетом.

Зазначені інститути фінансової системи існують як на державному, так і на місцевому рівнях. Всі вони мають властивості, притаманні фінансам як економічній категорії, проте через свої особливості по-різному впливають на соціально-економічні процеси, одночасно взаємодіючи між собою.

Фінансову систему України не можна обмежувати переліченими вище ланками, однак саме ці ланки є предметом дослідження науки фінансового права. З позицій економіки до фінансової системи України включають також фінансовий ринок, міжнародні фінанси.

Отже, фінансовий інститут — це група однорідних економічних відносин, врегульованих фінансово-правовими нормами та взаємопов'язаних за формами й методами формування, розподілу й використання фондів грошових коштів, а фінансова система є системою врегульованих фінансово-правовими нормами фінансових інститутів, об'єднаних спільними формами та методами формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів.

1.7. Методи фінансової діяльності держави.

Методи фінансової діяльності держави - це конкретні прийоми та засоби, за допомогою яких уповноважений державою орган від її імені мобілізує, розподіляє та використовує фонди коштів.

З огляду на три основні напрями фінансової діяльності держави можна виділити й три відповідні групи методів фінансової діяльності держави:

I) Методи мобілізації (методи формування грошових фондів);

1.1. обов’язкові методи мобілізації фінансових ресурсів – ця група методів передбачає безоплатне і примусове вилученні частини грошових коштів у власників (обов'язкові платежі податкового характеру, адміністративні штрафи тощо);

1.2. добровільні методи мобілізації фінансових ресурсів. Завдяки цієї групи методів відбувається залучення тимчасово вільних коштів осіб на добровільних засадах (придбання державних і муніципальних цінних паперів, проведення лотерей, пожертвування тощо),

II) Методи розподілу(перерозподілу) фінансових ресурсів;

2.1. Метод фінансування - безвідплатний, безповоротний, цільовий, плановий відпуск коштів з централізованого фонду (бюджету). Здійснюється у формі дотацій, субсидій і субвенцій.

Дота́ція (від лат. dotatio — дар, пожертва) — доплата з державного бюджету задля збалансування бюджетів нижчих рівнів; різновид субсидії. Дотація – це безвідплатна, безповоротна допомога з бюджету вищого рівня бюджету нижчому, яка не має цільового характеру та надається у випадку перевищення видатків над доходами.

У бюджетній діяльності застосовується дотація вирівнювання, що являє міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує. Надаються на безвідплатній і безповоротній основі без встановлення напрямів і (або) умов їх використання.

Грошові кошти, що виділяються з державного і місцевих бюджетів для надання фінансової підтримки збитковим підприємствам, у яких грошова виручка від продажу виробленого продукту менше витрат на виробництво і продаж продукту, нижчим за рівнем бюджетам для покриття розриву між їх доходами і витратами. Дотація компенсує підвищені витрати, покриває збитки. Надання дотацій підприємствам дозволяє, з одного боку, запобігти їх банкрутству, з іншої - не допускати перевищення роздрібних цін на окремі споживчі товари і послуги, оскільки частина ціни на ці товари оплачується з бюджетних коштів за рахунок дотації.

Дотація вирівнювання є міжбюджетним трансфертом, який зазвичай вважають коштами, що безоплатно й безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. В Державному бюджеті України можуть передбачатися такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам: дотація вирівнювання обласним бюджетам, бюджету міста Києва, районним бюджетам та міст обласного значення. Дотація вирівнювання розподіляється на основі формули вирівнювання, яка враховує податковий потенціал громад та використовується з метою зближення фінансових можливостей територіальних колективів. Обсяг дотації вирівнювання з державного бюджету місцевим бюджетам, або коштів, що передаються до державного бюджету з місцевих, визначається як різниця між розрахунковим показником обсягу видатків, прогнозним показником обсягу доходів (кошика доходів), що акумулюються на адміністративно-територіальній одиниці, помножена на коефіцієнт вирівнювання. Дотація вирівнювання не має цільового призначення та використовується в бюджеті нижчого рівня для збалансування доходів і видатків. Міські (міста Києва та міст обласного значення) й районні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах дотації вирівнювання бюджетам районів у містах, бюджетам сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань, а також кошти, що передаються з цих бюджетів.

Порядок перерахування дотації вирівнювання визначає Кабінет Міністрів України.

Субси́дія — фінансова або інша підтримка державними органами виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту, споживання товару, завдяки якій суб'єкт господарсько-правових відносин країни експорту одержує пільги (прибутки). Субсидія – це грошова допомога, що надається державою за рахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним особам, місцевим державним органам, іншим державам. Це вид цільової допомоги зазначеним особам, що надається за рахунок коштів бюджетів або цільових фондів. Субсидія застосовується з метою збалансування регіональних та місцевих бюджетів, зміцнення їх доходної бази та завжди передається безповоротно і безвідплатно з вищих ланок бюджетної системи нижчим ланкам для фінансування конкретних заходів та установ, тобто мають цільовий характер.Субсидії надаються: національним виробникам, які конкурують з імпортерами експортерам, що конкурують на зовнішньому ринку імпортерам, з метою їх підтримки або для вирішення певних питань.

Субве́нція (від лат. subvenio «приходжу на допомогу») — це форма грошової допомоги місцевим бюджетам із державного, яка призначена для конкретно визначеної цілі/цілей.

Субвенція є дотацією місцевим бюджетам з державного бюджету. Субвенцію слід відрізняти від субсидії, яка призначена як дотації бюджетам, так і різним організаціям за рахунок бюджету або за рахунок спеціальних фондів, які формуються на основі внесків громадян і окремих компаній.

Відповідно до чинного законодавства України субвенції - це міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції.

2.2. Метод кредитування - відпуск коштів на принципах повернення, строковості й відплатності. Існує два види кредиту: державний, коли позичальником виступає держава, а кредитором - юридичні особи й громадяни; банківський, коли кредиторами виступають кредитні установи;

III. Методи використання фінансових ресурсів.

3.1.метод встановлення цільового призначення державних грошових фондів;

3.2. метод встановлення порядку використання коштів;

3.3. метод встановлення порядку і нормативів розподілу прибутку державних суб'єктів;

3.4. метод встановлення лімітів використання грошей;

3.5. метод планування;

3.6. метод фінансового контролю тощо.

1.8. Форми фінансової діяльності.

Фінансова діяльність держави й місцевого самоврядування проявляється у відповідних формах як зовнішньому вираженні такої діяльності, що зумовлено змістом останньої. Такі форми можна розмежувати на правові та не правові.

Правові форми фінансової діяльності здійснюються шляхом прийняття і реалізації фінансово-правових актів, які є рішеннями органів державної влади й місцевого самоврядування, прийняті в межах їхньої компетенції згідно з чинним законодавством у процесі формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів коштів держави й місцевого самоврядування.

Фінансово-правові акти можна класифікувати за різними критеріями:

1) за юридичною природою:

нормативні—правові акти, які містять загальні правила регулювання однотипних фінансових відносин, розраховані на тривале застосування й відповідно не вичерпують свою регулятивну силу їх одноразовим застосуванням;
індивідуальні— акти застосування норм права, які стосуються конкретного життєвого випадку, звернені до конкретно визначених учасників фінансових відносин і призводять до виникнення, зміни або припинення конкретних фінансових правовідносин;
змішані — акти, які містять разом з нормами права також Індивідуальні приписи стосовно конкретних життєвих випадків щодо сфери фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування;

2) за юридичної силою;

законодавчі, до яких відносяться закони, що приймаються Верховною Радою України з питань фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування;
підзаконні — акти всіх інших органів влади (як органів державної влади, так і органів місцевого самоврядування), які не повинні суперечити законам і мають прийматися для їх виконання;

3) за суб'єктами, які їх приймають:

фінансове-правові акти Верховної Ради України;

фінансово-правові акти Президента України; фінансово-правові акти Кабінету Міністрів України;

- фінансово-правові акти центральних органів виконавчої влади;

- фінансово-правові акти Верховної Ради і Ради Міністрів

- фінансово-правові акти місцевих органів виконавчої влади;

- фінансово-правові акти органів місцевого самоврядування;

- фінансово-правові акти адміністрацій підприємств, установ, організацій.

4) за сферою дії:

фінансово-правові акти, що діють на всій території держави;
фінансово-правові акти, що діють у межах окремого регіону,
фінансово-правові акти, що діють у межах, окремого підприємства, установи, організації;

5) за порядком прийняття:

фінансово-правові акти, які приймаються єдиноначально;
фінансово-правові акти, які приймаються колегіальна;
фінансово-правові акти, які приймаються за узгодженням.

Не правові форми фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування слугують інструментом втілення не правових форм і забезпечують насамперед відповідні передумови для їх реалізації. До таких форм фінансової діяльності належить проведення різноманітних дій організаційного характеру (засідань і нарад органів влади, конференцій, круглих столів тощо), роз'яснення фінансового законодавства, підготовка матеріалів для фінансового планування, прогнозування, звітності і т.п.

1.8. Органи публічної влади, які здійснюють фінансову діяльності держави й місцевого самоврядування

Фінансова діяльність здійснюється через компетентні органи публічної влади (державні органи й органи місцевого самоврядування..

В залежності від обсягу та змісту повноважень розрізняють:

Органи, що здійснюють загальне керівництво фін діяльністю(ВРУ, КМУ, ПУ, місцеві державні адміністрації) – органи загальної компетенції
Органи, які створені спеціально для керівництва фінансовою діяльністю(міністерство фінансів, Національний банк України, державна казначейська служба, державна фінансова інспекція) -– органи спеціальної компетенції

До органів фінансової діяльності загальної компетенції належать законодавчий орган, представницькі органи влади на місцях, органи виконавчої влади всіх рівнів (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховної Рада і Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації).

Повноваження Верховної Ради України в галузі фінансової діяльності закріплені Конституцією України. До таких повноважень Верховної Ради України належать: прийняття законів, які регулюють сферу фінансової діяльності; затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання; призначення або звільнення з посад, надання згоди на призначення й звільнення з посад посадових осіб органів державної влади, які здійснюють фінансову діяльність; затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням; визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, в тому числі у сфері фінансової діяльності; надання законом згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України, включаючи й ті, які стосуються сфери фінансової діяльності.

Президент України відповідно до Конституції України вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України подання про призначення Верховною Радою України Прем'єр-міністра України, призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України; зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності; скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим; підписує закони, прийняті Верховною Радою України та має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради, здійснює інші повноваження в галузі фінансової діяльності, визначені Конституцією України.

Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України, у тому числі у сфері фінансової діяльності; забезпечує проведення фінансової політики; розробляє проект закону про Державний бюджет України й забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; спрямовує й координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади; призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України; здійснює інші повноваження у сфері фінансових відносин, визначені Конституцією та законами України. Органи місцевого самоврядування правомочні розглядати й вирішувати питання у галузі фінансової діяльності, віднесені Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 року та іншими законами до їх відання. Сільські, селищні, міські ради володіють такими повноваженнями: складання проекту місцевого бюджету, подання його на затвердження відповідної ради, забезпечення виконання бюджету; щоквартальне подання раді письмових звітів про хід і результати виконання бюджету; підготовка і подання відповідно до районних, обласних рад необхідних фінансових показників і пропозицій щодо складання проектів районних і обласних бюджетів; здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету; об'єднання на договірних засадах коштів відповідного місцевого бюджету та інших місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування комунальних підприємств, установ та організацій, вирішення інших питань, що стосуються спільних інтересів територіальних громад; здійснення відповідно до закону контролю за дотриманням зобов'язань щодо платежів до місцевого бюджету на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності та інші закріплені за ними повноваження у цій сфері. Повноваження районної, обласної ради в галузі фінансової діяльності охоплюють: затвердження відповідно районних, обласних бюджетів, внесення змін до них, затвердження звітів про їх виконання; розподіл переданих з державного бюджету коштів у вигляді дотацій, субвенцій відповідно між районними бюджетами, місцевими бюджетами міст обласного значення, сіл, селищ, міст районного значення; прийняття рішень щодо делегування місцевим державним адміністраціям окремих повноважень районних, обласних рад; заслуховування звітів голів місцевих державних адміністрацій, їх заступників, керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій про виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку, бюджету, рішень ради із зазначених питань, а також про здійснення місцевими державними адміністраціями делегованих їм радою повноважень та здійснення інших повноважень відповідно до законів України.

Органи фінансової діяльності спеціальної компетенції, то можливо поділити на дві групи:

органи, які здійснюють діяльність у зв'язку з виконанням своїх основних функцій (наприклад, Міністерство економіки, Міністерство транспорту та зв'язку тощо);
органи влади, для яких фінансова діяльність є основною та які утворені насамперед для здійснення фінансової діяльності.

До другої групи органів спеціальної компетенції належать наступні органи.

Міністерство фінансів Україна, що забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснює координацію діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади.

Очолює систему фінансових органів в Україні Міністерство фінансів (Мінфін) України. Міністе́рство фіна́нсів Украї́ни (Мінфін України) — головний орган у системі центральних органів виконавчої влади Діє на підставі Положення про Міністерство фінансів України затверджене Указом Президента України №446/2011 від 8 квітня 2011 року та Указу Президента України № 1085 від 9 грудня 2010 року «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади».Міністерство через нормативно-правове регулювання формує та забезпечує реалізацію державної політики у сферах:

фінансів,
бюджету,
державного фінансового контролю,
казначейського обслуговування бюджетних коштів,
бухгалтерського обліку,
випуску і проведення лотерей,
організації та контролю за виготовленням цінних паперів, документів суворої звітності,
видобутку, виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, їх обігу та обліку,
запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму в Україні.

Основними завданнями Мінфіну України є:

формування та забезпечення реалізації державної фінансової, бюджетної, а також податкової і митної політики, крім адміністрування податків, зборів, митних платежів та реалізації податкової і митної політики;
формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку, випуску та проведення лотерей, організації та контролю за виготовленням цінних паперів, документів суворої звітності, видобутку, виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, їх обігу та обліку, у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;
формування і забезпечення у межах повноважень реалізації державної політики у сфері державного фінансового контролю, координації та спрямовування діяльності органів виконавчої влади, уповноважених на проведення контролю за дотриманням бюджетного законодавства;
забезпечення концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку України;
здійснення заходів із підвищення ефективності управління державними фінансами;
проведення разом з іншими органами виконавчої влади аналізу фінансово-економічного стану держави, перспектив її дальшого розвитку;
розроблення разом з іншими центральними органами виконавчої влади проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період;
розроблення в установленому порядку проекту закону про Державний бюджет України;
організація роботи, пов'язаної зі складанням та управлінням виконання Державного бюджету України, координація діяльності учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету;
розроблення в установленому порядку прогнозу Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди;
удосконалення міжбюджетних відносин;
забезпечення управління державним та гарантованим державним боргом;
удосконалення методів фінансового і бюджетного планування;
здійснення державного регулювання бухгалтерського обліку та фінансової і бюджетної звітності в Україні, розроблення стратегії розвитку національної системи бухгалтерського обліку, визначення єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку та складання фінансової і бюджетної звітності, обов'язкових для всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування (крім банків), адаптація законодавства з питань бухгалтерського обліку в Україні до законодавства Європейського Союзу та запровадження міжнародних стандартів фінансової звітності;
забезпечення здійснення повноважень головного розпорядника бюджетних коштів в установах і організаціях, що належать до сфери управління Мінфіну України, центральних органах виконавчої влади;
інформування громадськості про економічні та фіскальні цілі держави.

Мінфін у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, а також із відповідними органами інших держав.

Мінфін України як центральний орган виконавчої влади в межах своїх повноважень і на виконання актів законодавства видає накази, організує і контролює їх виконання.

Мінфін у випадках необхідності видає разом з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування спільні акти.

Рішення Мінфіну України у випадках, передбачених законодавством, є обов'язковими для виконання всіма юридичними особами, суб'єктами фінансових правовідносин.

Мінфін України очолює міністр, якого призначає на посаду і звільняє з посади Президент України. Заступників міністра на посади також призначає Президент, а обов'язки між ними розподіляє міністр. Міністр фінансів визначає ступінь відповідальності своїх заступників і керівників структурних підрозділів Мінфіну.

Міністр фінансів України:

здійснює керівництво міністерством і несе персональну відповідальність перед Президентом України і Кабінетом Міністрів за виконання покладених на Міністерство завдань;
визначає право підпису документів від імені Мінфіну;

узгоджує призначення на посаду і звільнення з посади керівників Головного управління державного казначейства України; Головного Контрольно-ревізійного управління України та інших керівників управлінь, що належать до Міністерства фінансів.

Для вирішення найважливіших питань, обговорення напрямів діяльності в Мінфіні створюється колегія. До колегії входять: міністр, його заступники та інші співробітники міністерства. До неї також можуть входити (з правом дорадчого голосу) керівники інших центральних органів виконавчої влади і представники громадських організацій.

Членів колегії на подання Міністра затверджує і звільняє Кабінет Міністрів України. Голова колегії — Міністр фінансів.

Рішення колегії вводяться наказами Міністра.

У Мінфіні України може створюватися наукова і методологічна ради.

Кабінет Міністрів України затверджує граничну чисельність працівників Мінфіну, а структуру центрального апарату Мінфіну затверджує Прем'єр-міністр України. Штатний розклад центрального апарату Мінфіну і положення про його структурні підрозділі затверджує міністр.

У період становлення ринкових відносин фінансова діяльність набуває все більшого значення. Процеси перерозподілу і накопичення здійснюються через фінансові ресурси, тому контроль за формуванням, розподілом і використанням фондів коштів стає все необхіднішим і складнішим. У цей період з'явилися нові органи контролю за бюджетною та податковою діяльністю. Зокрема, до системи органів, які керують фінансовою діяльністю (що має грошовий характер), входить і головний кредитний орган держави — Національний банк України - НБУ. Цей центральний орган здійснює керівництво в галузі банківської діяльності. На нього Конституцією України покладено функцію емісії грошової одиниці. Разом із Кабінетом Міністрів України Національний банк визначає грошову, кредитну політику держави. Комерційні банки, які уповноважуються на це спільними рішеннями Уряду і Національного банку, беруть участь у касовому виконанні всіх видів бюджетів.

Державна казначейська служба України (Казначейство України) - Колишнє Державне казначейство України (Держказначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України (далі – Міністр). Казначейство України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України є учасником системи електронних платежів Національного банку України.

Державна фіска́льна служба (ДФС) — центральний орган виконавчої влади України, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України. ДФС утворена Постановою Кабінету Міністрів від 21 травня 2014 р шляхом реорганізації Міністерства доходів і зборів.

Державна фіскальна служба України визначена центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує:

державну податкову політику,
державну політику у сфері державної митної справи,
державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування,
державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

ДФС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

У складі ДФС та її територіальних органах діють підрозділи податкової міліції.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції ДФС, обговорення найважливіших напрямів її діяльності у ДФС може утворюватися колегія.

ДФС є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства

Таким чином, Державна фіскальна служба об'єднала повноваження податкової служби, митниці та фінансової міліції.

Рахункова палата — постійно діючий орган контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави. Рахункова палата здійснює контроль за надходженням коштів до Державного бюджету України; організує і здійснює контроль за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів, за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням; здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів; здійснює контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля; здійснює контроль за дотриманням законності щодо надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України; контроль за законністю та своєчасністю руху коштів Державного бюджету України та коштів позабюджетних фондів в установах Національного банку України та уповноважених банках; здійснює контролю за грошовою емісією, використанням золотого запасу, дорогоцінних металів, каміння, наданням кредитів та здійсненням операцій по розміщенню золотого і валютного резервів та інше передбачене законодавством.

Державна пробірна служба

Діє на підставі Указу Президента України від 13.04.2011 № 461/2011 «Про Положення про Державну пробірну службу України»

Основними завданнями Пробірної служби України є реалізація державної політики у сфері державного пробірного контролю та внесення пропозицій щодо її формування.

Пробірна служба України відповідно до покладених на неї завдань:

узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення, готує проекти законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та в установленому порядку вносить їх на розгляд Міністра;
здійснює державний пробірний контроль за якістю дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння (далі - дорогоцінне каміння), виробів з них та матеріалів, що їх містять, проводить у межах своїх повноважень перевірки додержання вимог законодавства при виконанні операцій, здійсненні обігу та обліку зазначених цінностей;
проводить у межах своїх повноважень перевірки додержання суб'єктами господарювання, іншими установами та організаціями ліцензійних умов провадження господарської діяльності зі збирання, первинної обробки відходів і брухту дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;
проводить в установленому законодавством порядку перевірки суб'єктів господарювання, які здійснюють операції з дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням, виробами з них та матеріалами, що містять дорогоцінні метали, а також скуповують, приймають у заставу і на комісію ювелірні та побутові вироби з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, здійснюють торгівлю ними або надають посередницькі послуги в торгівлі, зберігають та експонують різноманітні предмети, що містять зазначені цінності, збирають і переробляють відходи та брухт дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;
здійснює контроль за виконанням вимог щодо одержання, використання, обліку та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння у військових частинах, підрозділах, установах та організаціях Міністерства оборони України,

Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, а також в установах і організаціях, що належать до сфери інших центральних органів виконавчої влади, у разі якщо вони здійснюють операції з дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням;

здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на неї Президентом України.

Державний комітет фінансового моніторингу України - центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України.

Діє на підставі Указу Президента України від 13.04.2011 № 466/2011 «Про Положення про Державну службу фінансового моніторингу України» .

Основними завданнями Держфінмоніторингу України є:

1) реалізація державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а також внесення пропозицій щодо її формування;

2) збирання, оброблення та аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу, інші фінансові операції або інформації, що може бути пов'язана з підозрою у легалізації (відмиванні) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванні тероризму;

3) створення та забезпечення функціонування єдиної державної інформаційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку - державний колегіальний орган, який забезпечує реалізацію єдиної державної політики щодо цінних паперів і функціонування фондового ринку в Україні, а також здійснює правове регулювання відносин, що виникають на ринку цінних паперів, сприяє захисту інтересів громадян України та держави, запобігає зловживанням та порушенням на фондовому ринку, координує діяльності міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади у цій сфері.

Діє на підставі Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.1996 № 448/96-ВР та «Положення про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку». Діяльність Комісії спрямована на всебічне сприяння розвитку українського ринку цінних паперів як одного з найважливіших сегментів вітчизняної економіки.

Основними завданнями Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку є:

Формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні,
сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів.
координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних.
Здійснення національного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, а також у сфері спільного інвестування.
Захист прав інвесторів шляхом застосування заходів з запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень.
Сприяння розвитку ринку цінних паперів.
Узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розробка пропозицій щодо їх вдосконалення.

Цільові централізовані фонди (Пенсійний фонд, фонди спеціального страхування. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб)