Міжнародний Суд ООН є головним судовим органом ООН і найважливішим міжнародним судом. Організацію і функціонування Суду визначає його статут, який є інтегральною частиною Статуту ООН. Усі держави-члени ООН ipso facto є сторонами Статуту Міжнародного Суду.
Міжнародний Суд складається з 15 суддів, «обраних незалежно від їх громадянства, з числа осіб високих моральних якостей, які відповідають вимогам, що пред'являються в їх країнах для призначення на вищі судові посади, або які є юристами з визнаним авторитетом у галузі міжнародного права» (ст. 2 Статуту Суду). Судді обираються строком на 9 років та можуть бути переобрані. Кожні три роки відбувається переобрання 1/3 складу Суду (ст. 13 Статуту Суду). Судді обираються Генеральною Асамблеєю та Радою Безпеки абсолютною кількістю голосів серед кандидатів, які пропонуються національними групами арбітрів Постійної Палати Третейського Суду (ст. 4 Статуту). При обранні суддів Генеральна Асамблея та Рада Безпеки мають виходити з положення, що склад суддів в цілому повинен забезпечувати представництво «основних правових систем світу» (ст. 9 Статуту). У складі Суду не може бути двох громадян однієї й тієї ж держави.
Міжнародний Суд діє у повному складі. Для кворуму достатньо-дев'яти суддів (ст. 25 Статуту). Статут Суду передбачає також можливість створення камер у складі трьох або більше суддів для розгляду певної категорії справ (ст. 26 Статуту). Справи заслуховуються і вирішуються камерами на прохання сторін. Всі питання вирішуються більшістю голосів присутніх суддів. У випадку поділу голосів порівну, голос Голоти або судді, що його заміщує, є переважним.
Міжнародний Суд виконує дві функції: судову і консультативну.
Судова функція Міжнародного Суду полягає у розв'язанні спорів між державами. Тільки держави мають процесуальну дієздатність перед Міжнародним Судом. Суд є відкритим для держав-сторін Статуту Суду. Крім того, на умовах, визначених Радою Безпеки, Суд є відкритим для інших держав.
Юрисдикція Суду є факультативною, але держави можуть визнати її обов'язковою для себе. Таке визнання може бути виражено різними способами, а саме:
1) держави вносять на розгляд Суду вже існуючий спір шляхом спеціальної угоди (компромісу);
2) держави-сторони міжнародного договору включають до нього застереження про визнання юрисдикції Міжнародного Суду щодо виконання або тлумачення цього договору;
3) держави можуть у будь-який час заявити, що вони визнають на підставі взаємності ipso facto юрисдикцію Міжнародного Суду з усіх правових спорів, що стосуються: а) тлумачення договору; Ь) будь-якого питання міжнародного права; с) наявності факту, який, якщо він буде встановлений, являє собою порушення міжнародного зобов'язання; d) характеру та розмірів відшкодування, яке належить за порушення міжнародного зобов'язання (п. 2 ст. 36 Статуту Міжнародного Суду ООН).
Спори, що стосуються юрисдикції Суду, вирішує сам Суд. Рішення Міжнародного Суду є остаточним і оскарженню не підлягає. Рішення є обов'язковим лише для сторін, які беруть участь у справі, і лише у цій справі. Відповідно до ст. 94 Статуту ООН «Кожен член Організації зобов'язується виконати рішення Міжнародного Суду по тій справі», якій він є стороною. У випадку, якщо яка-небудь сторона у справі не виконає зобов'язання, покладене на неї рішенням Суду, інша сторона може звернутися до Ради Безпеки,яка може,якщо визнає це необхідним, зробити рекомендації або прийняти рішення про застосування заходів приведення рішення до виконання».
Консультативна функція Міжнародного Суду полягає у наданні консультативного висновку з питань міжнародного права. Статут ООН уповноважує Генеральну Асамблею та Раду Безпеки на звернення до Міжнародного Суду за консультативним висновком з будь-якого юридичного питання (ч. 1 ст. 96 Статуту ООН). Крім того,Генеральна Асамблея може уповноважити інші органи та спеціалізовані установи ООН на запит консультативного висновку Суду з юридичних питань, які виникають в межах сфери їх діяльності. Таке повноваження отримала, наприклад, Економічна та Соціальна Рада ООН. Держави не можуть звертатися до Суду за консультативним рішенням.
Консультативні висновки Міжнародного Суду не мають обов'язкового характеру, проте вони є значним фактором у розвитку міжнародного права і можуть також тлумачитись як доказ існування звичаєвої норми міжнародного права (opinio juris).
