У відповідності зі статтями 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року і Віденської конвенції про право договорів між державами і міжнародними організаціями 1986 року: міжнародний договір означає міжнародну угоду, укладену державами й іншими суб'єктами міжнародного права в писемній формі, незалежно від того, чи міститься така угода в одному, двох або декількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування.
Хоча у визначенні говориться про договори в писемній формі і не говориться про договори в усній формі,держави й інші суб'єкти міжнародного права можуть за взаємною згодою поширити на усні договори дії положень Віденських конвенцій 1969 і 1986 років. Іншими словами, міжнародний договір — це явно виражена угода між державами або іншими суб'єктами міжнародного права, укладена з питань, що мають для них загальний інтерес, і покликана регулювати їх взаємовідносини шляхом створення їх взаємних прав і обов'язків.
Слова «договір означає міжнародну угоду» відбивають юридичну сутність міжнародного договору, його погоджувальну природу. На відміну від інших державних актів, міжнародний договір допускає наявність у ньому волевиявлень принаймні двох суб'єктів міжнародного права, причому ці волевиявлення в договорах не існують ізольовано одне від одного, а є взаємно узгодженими, тобто однаково й одночасно спрямованими на досягнення певної єдиної мети. Такі взаємно узгоджені волевиявлення й утворюють у договорі договірну угоду, суть договору. Тому угода складає юридичну сутність будь-якого міжнародного договору. У противному разі може бути поставлена під питання справжність волевиявлення держави при укладанні міжнародного договору і самого міжнародного договору в цілому.
Одним з елементів міжнародного договору є його найменування. Міжнародній практиці відомі такі найменування договорів, як конвенція, пакт, угода, договір, протокол, утомившись, статут, хартія й ін. Міжнародний договір може бути взагалі безіменним. Наприклад, обмін дипломатичними нотами може являти собою різновид міжнародного договору. Відповідно до норм звичайного й договірного права найменування міжнародного договору не має якого-небудь юридичного значення. Важливо, щоб цей документ містив правила поведінки сторін, визнані ними як юридичні норми. Тому широко використовуваний у доктрині міжнародного права термін «договір» повинен розглядатися як родове поняття
Договір складається з певних частин, які утворюють єдину впорядковану структуру. Такими частинами є:найменування, преамбула (вказує мотиви укладання договору, його цілі, принципи), основна частина (статті договору, які визначають предмет договору, права та обов’язки сторін), заключні положення (порядок набрання чинності, термін дії і умови припинення), додатки. Наявність всіх цих компонентів не є обов’язковою, і відсутність одного з них не впливає на юридичну силу договору.
