На рубежі 13-14 ст. відновилася єдність Галицько-Волинської держави
під владою наступника Лева – князя Юрія I (1301- 1315 рр.). За період
правління Юрій I стабілізувався суспільний розвиток, розквітли міста,
піднеслася торгівля, зріс економічний добробут. За словами польського
середньовічного історика Яна Длугоша, Юрій I був «людиною спритною і
шляхетною, щедрою до духовних осіб. Під час його правління Русь
користувалася благами миру і величезного добробуту.»(6)
Наступниками Юрія I стали його сини – Андрій та Лев II (1315 – 1323
рр.). Вони поділили територію князівства на сфери впливу, але правили
спільно, дуумвіратом, і тому розпаду єдиної держави не відбулося.
Романовичі проводили активну зовнішню політику: налагодили союзницькі
відносини з Польською державою та Тевтонським орденом. Ці союзи мали
антилитовську та антиординську спрямованість.
Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяло:
1. Вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала
вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними
для степових кочівників, крім того, князівство розташовувалося на
перехресті стратегічно важливих торгових шляхів).
2. Необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з
боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга.
3. Енергійна об’єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199 –
1205 рр.) та Данила Романовича Галицького (1238 – 1264 рр.).
4. Існування на території князівства багатих родовищ солі, що
сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.
