Під час правління Романа Галицько-Волинське князівство досягло великої могутності. Автор Галицько-Волинського літопису назвав його великим князем, «царем на Русі», «самодержцем усія Русі». Першим завданням, що постало перед Романом, стало придушення галицького боярства, з чим він блискуче впорався завдяки підтримці середнього та дрібного боярства. Розв'язавши внутрішні суперечки в князівстві, Роман почав проводити активну зовнішню політику: успішно воював проти половців на сході та Литви на заході, приєднав до свого князівства землі балтського племені ятвягів.
Щоб припинити спроби втручання в справи Галичини київського князя — Романового тестя — Рюрика Ростиславича, стосунки з яким зіпсувалися ще раніше (Роман одружився з візантійською принцесою Анною, а колишню свою дружину відправив до батька в Київ), 1202 року Роман розпочав з ним запеклу боротьбу. Цього ж року галицько-волинські війська підійшли до Києва, мешканці якого відчинили перед ними міські брами. Рюрик був змушений зректися київського престолу. Так, на початку XIII ст. Київ також опинився під впливом Галицько-Волинського князівства та його союзника — Володимиро-Суздальського князівства, де престол належав князеві Всеволодові Юрійовичу.
Роман Мстиславич увійшов в історію як видатний політик та державо-творець. Як зазначає історик М. Котляр, Романові належить честь складання проекту додержання «доброго порядку» на Русі, тобто припинення князівських чвар та організації виборної центральної влади у федеративній Давньоруській державі. Проте руські князі відмовилися обговорювати цей проект, і завершити свою справу Романові не вдалося. У 1205 році він загинув поблизу польського міста Завихоста над Віслою, потрапивши у ворожу засідку. Після його раптової смерті Галицько-Волинське князівство починає швидко розпадатися на окремі землі, проіснувавши всього шість років.
