пользователей: 21251
предметов: 10459
вопросов: 177801
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Демократичний і бюрократичний принципи организації держави. Бюрократі я и бюрократизм в здійсненні державної влади.

Поняття " бюрократія " французького походження і означає - " панування канцелярії Ототожнення бюрократії з державою вірно лише частково Макс Вебер показав неминучість конфлікту між бюрократією і демократією Утворюється як би замкнене коло :.. Чим далі йде розвиток демократії, тим більші інститути необхідні, які викликають збільшення бюрократичних рішень, що, в кінцевому рахунку, призводить до звуження демократії Серцевина конфлікту пов'язана з принципами прийняття рішень у політичній ( демократія ) і бюрократичних сферах М Вебером належить виділення визначальних рис бюрократії -... це експертна підготовка і функціональна спеціалізація роботи бюрократа, що робить його важко замінимим, та й контроль за ним фактично неможливий Причому це відноситься як до діяльності державної адміністрації, так ° чі до менеджменту функціонуючому в приватній сфері тому однією з проблем нерівноправного відносини між політикою та бюрократією повинен бути принцип :.. бюрократія - інструмент в руках політики. Разом з тим, це не вирішує головної проблеми - бюрократична раціоналізація багатьох сфер життя різко обмежує самореалізацію і самовиявлення особистості.

Розростання бюрократії поставило під загрозу головне достоїнство бюрократичної діяльності, тобто її ефективність. Все більш позначилася тенденція до централізації призвела до посилення ієрархічної структури держави, зросла роль центральних органів, виявляється скутою ініціатива на місцях. Держава зіткнулося з дилемою : відсутність ієрархії веде до втрати координації, занадто жорстка ієрархія означає втрату ефективності. Практика функціонірованійв умовах держави великий бюрократії (наприклад, держави загального благоденства ), виявила відчуження мас від політичного процесу, падіння легітимності влади. Парадокс полягає в тому що великі соціальні програми, виконувані державою, породжують велику бюрократію, а значить виникають розгалужені державні інститути та олігархічні способи прийняття рішень. При цьому з'ясовується, що основним завданням бюрократії стає проблема збереження своєї влади, навіть якщо вона шкідлива державі в цілому.

Слід розрізняти поняття бюрократія і бюрократизм. Якщо бюрократія це шар людей, професійно діючих у державній та приватній сферах, то бюрократизм є колективний егоїзм, що виявляється у частини працівників управлінського апарату. Основні риси бюрократизму виражені в таких характеристиках як нехтування інтересами народу, прагнення вийти з-під громадського контролю, діяти під покровом таємниці, створити умови кастової обмеженості і деякі інші. Зазвичай спроби покінчити з бюрократизмом призводять до ще більшого зростання бюрократії і часто свідчать про нездатність можновладців вирішувати проблеми управління. Серед магістральних шляхів боротьби з бюрократизмом : 1 ) значне скорочення управлінського апарату, чистка апарату від сановників і некомпетентних управлінців ; 2 ) забезпечення справжньої виборності, змінюваності, гласності, контролю знизу ; 3 ) підйом рівня політичної культури населення для його реального впливу на існуючу державну владу.

Враховуючи процес розширення адміністративної діяльності і все більше накопичення бюрократією владних повноважень, визначальним питанням стає контроль над діяльністю установ. При цьому використовується як зовнішній, так і внутрішній контроль. Внутрішній контроль вбудовується в структуру самих установ. Вищі чиновники стежать за діяльністю нижчих, а інспектора і ревізори контролюють бюрократичний апарат. Поряд з цим проводяться внутрішні ревізії, вибіркові перевірки, звіти і т. п. заходи. В системі зовнішнього контролю першим є законодавець, який в законодавчих актах визначає заходи контролю та обмежень, межі зовнішнього контролю за кожним окремим установою. У багатьох державах в системі зовнішнього контролю використовується концепція "ом - омбудсмен ". Омбудсмен не тільки парламентський представник з захисту прав людини, але і спеціальний чиновник, який є незалежним і неупередженим, вислуховує скарги від службовців і представляє свої рекомендації вирішення спірних питань.

Бюрократія і бюрократизм

Існує змішання понять, часто є джерелом плутанини і взаємного нерозуміння людей. На відміну від бюрократичного способу організації управління бюрократизм - хвороба загальносвітова, в тій чи іншій мірі поширена майже у всіх країнах. За масштабами та кількістю принесеного людству зла вона, мабуть, порівнянна із забрудненням навколишнього середовища.

В точному сенсі слова бюрократизм означає влада «бюро», тобто письмового столу, - не народу, навіть не конкретної особи, а посадовий позиції. Іншими словами, допоміжна функція, покликана служити людям, бути знаряддям у їхніх руках, набуває над ними владу. Система раціонального відправлення справ з інструменту перетворюється на самодостатню машину.

Чиновник в принципі не може бути абсолютно безпристрасним виконавцем, як вважав Вебер. Він схильний використовувати своє становище для власної вигоди. На рівні соціально-групових взаємодій це виглядає так: апарат часом прагне нав'язати суспільству власний інтерес як нібито загальний. Інший об'єктивною основою для переродження раціональної бюрократії є її органічний антидемократизм. Він виникає з уявної монополії чиновника на компетентність, що залишає за звичайними людьми лише роль прохачів, прохачів.

Оскільки перша задача чиновника - забезпечити дотримання єдиних, спільних для всіх формальних правил, то поступово вона перетворюється на самоціль. Раціональна у своїй основі форма набуває рис безглуздого ритуалу, а зміст підміняється формою. Знижується рівень розуміння проблем, що постають перед апаратом, окремими його ланками і службовцями.

Для розуміння логіки бюрократичної машини важливий відомий закон Паркінсона: бюрократична організація прагне до необмеженого розширення свого впливу. При цьому не спостерігається прагнення до підвищення власної відповідальності за стан справ - скоріше навпаки. Максимізація масштабів і сфери свого контролю при мінімізації відповідальності - ось бюрократичний ідеал.

Часто бюрократизм ототожнюють з тяганиною, відписками, канцелярщиною і т.п. Однак ці зовнішні симптоми хвороби неправомірно змішують з її внутрішнім змістом, який ще В.І. Ленін вдало визначив як підпорядкування інтересів справи інтересам кар'єри.

Бюрократизм включає наступні компоненти:

  • в політичному аспекті - надмірне розростання і безвідповідальність виконавчої влади;
  • соціальному - відчуження цієї влади від народу;
  • організаційному - канцелярістская підміна змісту формою;
  • морально-психологічному - бюрократична деформація свідомості.

Питання бюрократії в системі державного управління в даний час є особливо важливим як в теоретичному, так і в практично-політичному розумінні. Україна переживає глибокі соціальні перетворення. Політика демократизації поглибила розуміння необхідності корінних змін, розширила соціальну базу і набуває суперечливого характеру.  Задача боротьби з бюрократизмом передбачає принаймні розуміння самого феномену: бюрократії. А це, в свою чергу, підкреслює надзвичайну актуальність ленінської ідеї про те, що ця боротьба має особливу значимість у переломні моменти, під час переходу від однієї системи управління до іншої, коли потрібно максимум діловитості, швидкості, енергії. Питання боротьби з бюрократизмом стало предметом особливої уваги і в наш час.

Підвищений інтерес до бюрократії, обумовлений тим, що довгий час у вітчизняній науці її розглядали виключно лише з класових позицій. Вважали, що при побудові нового суспільства це явище само по собі зникне. Отже, не враховували те, що феномен бюрократії властивий будь-якому суспільному ладу, охоплює не якийсь один сегмент суспільства, а пронизує всі сфери людського життя. Саме вона породжує парадокси, які виникають в системі соціального управління, сама являючись перетвореною формою влади, індукує утворення перетворених форм систем управління та організації.

Бюрократизм – складна і комплексна наукова проблема, що включає безліч самостійних аспектів. Її успішна розробка вимагає спільних міждисциплінарних, скоординованих зусиль представників різних суспільних наук: істориків і економістів, філософів і соціологів, юристів і психологів.

 Практика перших десяти років незалежності переконливо свідчить, що для досягнення будь-якого серйозного обмеження бюрократизму можна, лише спираючись на глибокі наукові дослідження. Тим часом ці питання довгий час знаходилися в числі тих численних животрепетних проблем, які всіляко оминалися, залишалися без належної теоретичної уваги.

У той же час наростання бюрократичних тенденцій у всіх сферах громадського життя обумовлювало інтерес широкої громадськості до цієї проблематики. Дефіцит наукових досліджень прагнуть хоча б частково заповнити засоби масової інформації, в яких тільки побіжно фіксуються факти бюрократизму в діяльності різних управлінських структур. Для наукового дослідження бюрократичних тенденцій перш за все необхідно розглянути етимологію слова "бюрократія". Римським легіонерам за рахунок скарбниці шилися плащі з щільного, грубого сукна, пофарбованого в мужній червоний колір. Поступово латинським словом burrus (червоний) стали взагалі іменувати цей тип тканини. У новий час аплікації з подібного ж матеріалу широко використовувалися для прикраси меблів різних видів – більярдних і письмових столів, стільців, ліжок, книжкових шаф тощо. Французькі меблярі винайшли невеликий письмовий столик з модними тканевими вставками, призначений для дам вищого світу, і придумали для нього більш витончене слівце – bureau, у якому солдатська міцність старого терміна burrus явно згладжувалася. Згодом становлення абсолютизму, як точно помітив ще А. де Токвіль, повсюдно супроводжувалося бурхливим ростом числа державних канцелярій і їхніх служ бовців. При Людовику XIV їхня загальна кількість значно перевищувала число офіцерів, і питома вага канцелярій в управлінні всіма су-спільними справами стрімко росла, часом викликаючи глухе невдоволення в суспільстві. Наслідуючи вищим класам, світ канцелярій став повсюдно використовувати матерчаті покриття столів. У вищого керівництва вони були червоного кольору, у середнього – зеленого, у чорноробів канцелярії – сірого, так що по цій колірній символіці відразу можна було визначити статус службовців. Наприкінці XVIII ст. у середовищі фізіократів до слова "бюро" додали досить уживане грецьке слово "кратия"; так з'явилося слівце "бюрократія", тобто правлін-ня, панування канцелярій.

Російські війська, ввійшовши в 1814 р. у Францію, подарували Парижеві термін "бістро", але захопили із собою місцевий термін "бюрократія", що відразу ж вступив у конфронтацію з вітчизняним терміном "чиновництво", яке виникло на початку XIX ст. Слово "чиновник" на староцерковній мові означало не людину, а звід правил, по якому священнослужителі відправляли церковну службу. Світське використання цього терміну, а також похідного від нього терміну "чиновництво", застосовуваного для "позначення всієї цивільно-службової корпорації".

Цивільна служба в класовому імперському суспільстві вважалася менш гідною і престижною, чим військова. Цивільні чиновники, прагнули наслідувати військовим, їх мундирам, дисципліні і навіть званням – у підсумку з'явилися цивільні капітани, майори і генерали. Окрім того, військові, що одержали каліцтво в боях або виведені у відставку (навіть через негідну офіцера поведінку), часто вступали на цивільну службу, вносячи в неї дух відповідної корпоративності і принципи військового підпорядкування та управління. Микола I з його культом військової дисципліни і мундирів багато цивільних відомств і міністерств штучно "поставив на військову ногу", вважаючи чиновництво "цивільною урядовою армією" [8]. Покрій мундирів цивільних чиновників аж до 1913 р. зберігав військовий стиль.

 Чиновницька служба давала великі переваги порівняно з іншими суспільними професіями і заняттями — стабільні оклади, премії та пенсії, чини й ордени, після досягнення визначеного рангу — дворянство. Стало ясно, що кар'єра чиновника надавала можливість вертикальної соціальної мобільності і входження в привілейовані групи і навіть у правлячий клас у виді почесного громадянства, особистого і потомственого дворянства тощо. "Неминучим наслідком усього цього був надмірний наплив службовців по цивільному відомству, причому цілі покоління, переважно не з дворян, присвячували себе цілком цивільній службі, вбачаючи в ній ідеал своїх бажань і прагнень, дійсно, утворили із себе особливий клас...

Цей "клас" володів власною статусною ієрархією, корпоративною соціальною психологією, засобами групового захисту й ідентифікації (чого коштували одні мундири і чини). Соціальна вага цього "класу" постійно росла, і з другої половини XIX ст. Росія, на думку Ключевского, уже точно управлялася не аристократією, а "бюрократією, тобто позбавленою всякого соціального вигляду купкою фізичних осіб різноманітного походження, об'єднаних тільки чиновиробництвом" [9]. Але історично процес виникнення сучасної бюрократії як самостійного суспільного явища і "класу" збігся з створенням нових великих історичних одиниць — національних держав у Європі, тобто з XVI ст. абсолютизм мав потребу в масі адміністраторів, що займаються особливим видом управлінської діяльності, регульованої правом. Апарат ріс дуже швидко, його робота постійно і складно диференціювалася, виключна монополія дворянства на його наповнення та поповнення поступово зникла, крім того, дворяни часто не хотіли займатися, як їм здавалося, другорядною роботою. І тоді в апарат пішло міське населення, державна служба стала вважатися особливою і престижною професією, з тієї пори її носії об'єктивно об’єднуються в самостійний "клас" [9]. М. Александров, В. Мачинский та інші автори виступили проти трактування бюрократії як "самостійного класу", резонно вказуючи на принципову слабість прихильників цієї позиції – невміння скільки-небудь задовільно обгрунтувати та аргументувати питання про границі цієї "самостійності". При всій "самостійності" головне в їх діяльності – обслуговування економічно, а відтак – і політично пануючих суспільних класів [1].

Продовжуючи осмислення сутності і природи поняття бюрократії неможливо обійти увагою наукові уявлення про неї, які стали формуватися лише з виникненням марксизму [14]. К. Маркс вже в ранніх своїх роботах критикував зарозумілість і корисливі наміри бю-рократичного чиновництва, показав протилежність, ворожість інтересів бюрократії як особливого соціального шару, їх ворожість суспі-льним інтересам. Він відкриває діючий у бюрократичному світі закон ієрархії, відповідно до якого вищі адміністративні шари влади «усе краще знають», а нижчі шари влади довіряють бюрократичному розумінню вищестоящих. Бюрократія керується поглядами, згідно яких громадяни держави поділяються на дві категорії: активних, свідомих громадян, що управляють і категорію пасивних, несвідомих громадян, якими управляють. Чиновник, за словами К. Маркса, державний інтерес зводить до рівня своєї особистої справи, так що всі інші смертні виявляються усунутими від участі в державному житті [15, 119-203]. Як видно, уже тут Марксом намічені загальні контури розуміння сутності бюрократії як розриву і взаємного протиріччя суб'єкта й об'єкта управління.

Для розуміння сутності бюрократії винятково важливе значення має Марксів аналіз взаємозв'язку бюрократії і держави, що міститься в роботі «До критики гегелівської філософії права». Бюрократія, пише він, створює особливу корпорацію, замкнуте суспільство в державі. Саме тому бюрократія по своїй сут-ності є «державний формалізм», «держава як формалізм», мнима держава поряд з реальною державою. «Бюрократія повинна... захищати мниму загальність особливого інтересу, корпоративний дух, щоб врятувати мниму особливість загального інтересу, свій власний дух».

В основі бюрократії лежить зумовлюване корпоративними бюрократичними інтересами прагнення верхів підкорити функціонування держави зміцненню і збереженню свого пануючого привілейованого положення. У бюрократії тотожність державного інтересу й особистих приватних інтересів виражено в такій формі, що державний інтерес зводиться до особистих приватних інтересів, що протистоїть іншим приватним інтересам. Бюрократія не тільки володіє державою, перетворюючи її у свою приватну власність, але і вважає себе кінцевою метою держави. При цьому фактично держава існує вже лише у виді різних бюрократичних сил, зв'язаних між собою за допомогою субординації і сліпого підпорядкування [15, 272-273]. Виходячи з того, що бюрократія є по своїй сутності «держава як формалізм», К. Маркс відзначає, що вона є такою і по своїй меті, оскільки робить формальні цілі своїм змістом і усюди вступає в конфлікт із реальними цілями. «Вона змушена тому видавати формальне за зміст, а зміст — за щось формальне. Державні задачі перетворюються в канцелярські задачі, а канцелярські в державні» [15, 271]. У силу того, що держава і її основні структури обюрокрачуються, чиновники неминуче перетворюються в бюрократів, для яких державна мета перетворюється в їхню особисту мету, у погоню за чинами, до кар'єризму. Система бюрократичних відносин но-сить тотальний характер. «Бюрократія є коло, з якого ніхто не може вискочити» [15, 271]. В.І. Ленін як і К. Маркс розглядав бюрократію як систему управління (установа, апарат, орган), для якої характерні повновладдя чиновників, їхня монополія на творення і проведення політики, часткова чи повна відсутність виборності і назначуваність чиновників зверху, фактична непідзвітність їхнім громадянам. Під бюрократією В.І. Ленін розумів також особливий шар людей, що спеціалізуються на управлінні, відірвані від мас і знаходяться в привілейованому положенні [11; 12].

Марксистсько-ленінські сутнісні характеристики бюрократії знайшли відображення в її загальному визначенні, що стало хрестоматійним і увійшло в усі енциклопедичні видання. У ньому бюрократія розглядається як специфічна форма соціальних організацій у суспільстві (політичних, економічних, ідеологічних і ін.), суть якої полягає у відриві центрів виконавчої влади від волі і рішень більшості членів організації, у верховенстві форми над змістом діяльності організації, у підпорядкуванні правил і задач функціонування організації цілям її збереження і зміцнення [4]. Зі змісту даного визначення, здавалося б, цілком виразно випливає, що в ньому відзначені загальні, універсальні, сутнісні характеристики бюрократії і тому воно відноситься до бюрократії взагалі, незалежно від її конкретно-історичних форм. Однак традиційно вважалося, що воно відноситься лише до класово-антагоністичного суспільства і не може бути застосовне до «реального соціалізму». Утверджувалася думка, що бюрократія може існувати тільки в умовах приватної власності й експлуатації одного класу іншим, тільки при наявності класових антагонізмів. Відповідно до подібної логіки, якщо в суспільстві немає експлуататорських класів і класових антагонізмів, то повинна бути відсутня і бюрократія. Іншими словами, думали, що якщо знищуються класові основи існування бюрократії в буржуазному суспільстві, то тим самим ліквідуються не тільки всі умови, але і сама можливість існування якої-небудь бюрократії взагалі.

Такий підхід насті льки глибоко укоренився в радянській науковій літературі, що перетворився в незаперечну догму. Так, у словнику «Науковий комунізм» прямо стверджувалося, що бюрократія як специфічна форма організації управління різними сферами громадського життя «з'явилася в класовому суспільстві і зникне з усуненням класово-антагоністичних розходжень» [19]. Якщо погодитися з даною тезою і визнати, що з ліквідацією в нашій країні класових антагонізмів не стало бюрократії, як специфічної форми управління і як особливого соціального шару, то логічно припустити відсутність бюрократів і проявів їх діяльності. Однак факти говорять про інше, що навіть при зникненні класових антагонізмів, бюрократи і бюрократизм продовжують існувати. Можна сказати більше: соціалізм в нашому суспільстві був переможений... соціалістичною держа-вою. Соціалістичною бюрократією. (Але про це іншим разом).

 Як відомо, теза про відсутність бюрократії при соціалізмі по праву належить до числа важливих і принципових положень марксистко-ленінської теорії. Вона була всебічно і глибоко обґрунтована К. Марксом у роботі «Громадянська війна у Франції» і В.І. Леніним у роботі «Держава і революція». Отже, якщо визнати наявність бюрократії в реальному радянському суспільстві, то доведеться поставити під сумнів цю марксистську тезу. Але, аналізуючи роботи Маркса і Леніна видно, наскільки чужим було для них примітивносхематичне розуміння тези про відсутність бюрократії при соціалізмі, які далекі вони були від того, щоб вважати ліквідацію експлуататорських класів і класових антагонізмів достатніми умовами відмирання бюрократії. Як Маркс, так і Ленін пов'язували відсутність бюрократії при соціалізмі з реалізацією цілого комплексу принципових умов. Однак знищення експлуататорських класів і класових антагонізмів вони розглядали лише як перші кроки на шляху до суспільства без бюрократії. К. Маркс прямо вказував, що, коли зникне класове панування, не буде держави в нинішньому політичному сенсі даного слова [17]. Як прообраз соціалістичної держави, тобто, не-держави у власному розумінні слова, а напів-держави, К. Маркс розглядав Паризьку Комуну, характеризуючи її як народ, що діє сам і для самого себе [16, 525]. «Саме вже існування Комуни, – писав він, – вело за собою, як щось саме собою розуміється, місцеве самоврядування, але вже не як противагу державної влади, що тепер робиться зайвою» [16, 345]. У Комуні суспільні посади перестають бути власністю ставлеників центрального уряду. Усі посадові особи повинні обиратися відкрито, бути відповідальними, точно виконувати волю народу і можуть бути звільнені в будь-який час. Службові обов'язки всіма посадовими особами знизу доверху повинні виконуватися за заробітну плату робітника. Усякі привілеї і видача грошей на представництво вищим державним чинам зникають разом з цими чинами. Так К. Маркс характеризує суспільний устрій Комуни [16, 342-344]. Звичайно, Пари-зька Комуна проіснувала недовго. У силу цьо-го її досвід носить у відомій мірі обмежений характер, а окремі її починання могли позначити тільки напрямок, у якому розвивається управління народом за допомогою самого народу. Окреслити вектор трансформації влади державної, влади бюрократичної у спільне самоуправління. Однак її власне існування, її функціонування було, за словами К. Маркса, «великою соціальною подією» [16, 350]. В.І. Ленін, ґрунтуючись на марксистському аналізі досвіду Комуни, також вказував, що при соціалізмі посадові особи перестають бути бюрократами і чиновниками. Він підкреслю-вав, що це відбувається не саме собою, а лише «у міру введення, крім виборності, ще змінюваності в будь-який час, а також зведення плати до середнього робочого рівня, та заміни парламентарних установ «працюючими, тобто які видають закони і впроваджують їх у життя» [13, 115]. В.І. Ленін писав, що при соціалізмі «вперше в історії цивілізованих суспільств маса населення підніметься до самостійної участі не тільки в голосуваннях і виборах, але й у повсякденному управлінні. При соціалізмі усі будуть управляти по черзі і швидко звикнуть до того, щоб ніхто не управляв» [13, 116].

Так уявляли собі Маркс і Ленін найважли-віші соціально-політичні умови, що повинні скластися в суспільстві, для того щоб у ньому була відсутня бюрократія, щоб воно могло називатися справді соціалістичним.  Сьогодні добре відомо, що джерела такого, м'яко кажучи, «виборчого» відношення до наукової спадщини Маркса, Енгельса і Леніна ідуть коренями в 20–30-і роки, коли їхні най-важливіші ідеї були частково віддані забуттю, частково перекручені. Так, теза про відсутність бюрократії при соціалізмі без усяких наукових основ було трансформована у тезу про відсутність бюрократії в радянському суспільстві. Аргументація при цьому була гранично проста. Якщо загальновідомо і не підлягає сумніву, що в країні знищена буржуазна бюрократія і переміг соціалізм, то, вважалося, що тут не-має й у принципі не може бути ніякої бюрократії. З тих пір ці абсолютно помилкові погляди ствердилися і протягом багатьох десятиліть безроздільно панували в нашій суспільно-політичній літературі. Так, В.М. Косяків і О.А. Митрошенков визначають бюрократизм як «антигромадський спосіб управління за до-помогою формально-консервативного відношення до службових обов'язків, у результаті чого потураються конституційні права громадян, наноситься економічний і політичний збиток суспільним інтересам і цінностям» [10].

«Сутність бюрократизму, — пише Ф.М. Рудинський,— у приношенні змісту в жертву формі, у забутті інтересів держави, суспільства, гро-мадян заради особистих інтересів що служать вузьковідомчим інтересам, у бездушному відношенні до людей» [20]. Суть бюрократизму, відзначає І.В. Бестужев-Лада, «виражається в ігноруванні деякими органами виконавчої влади волі членів суспільства, у зневазі суспільними інтересами, у переслідуванні такими посадовими особами цілей, що не збігаються з цілями, інтересами, потребами, цінностями працюючих мас, широких шарів населення, суспільства в цілому» [2]. Такого роду визначення цілком типові. Бюрократизм у них характеризується винятково як стиль, спосіб управління, як негативна форма прояву службової, посадової діяльності, причому саме окремих бюрократів чи окремих органів виконавчої влади. Правильно відображають основні ознаки бюрократичної діяльності і її негативні наслідки, подібні визначення, однак, не містять головного. У них немає відповіді на питання про те, чому в умовах радянського суспільства існував антигромадський спосіб управління, формально-консервативне відношення до службових обов'язків, чому інтереси суспільства, широких мас трудящих зневажаються і приносяться в жертву вузьковідомчому й особистому своєкорисливому інтересу посадової особи. І вже зовсім не ясно, як поєднати твердження про те, що бюрократизмом страждають лише деякі (окремі) органи і посадові особи.

Деякі вчені готові навіть визнати, що бюрократизм в умовах нашого суспільства характеризується відривом апарату управління, тих чи інших його ланок від інтересів і волі народу, але в той же час рішуче заперечують як те, що бюрократи утворять особливий соціальний шар, що володіє відомою незалежністю і переслідує своєкорисливі корпоративні інтереси, так і те, що існує бюрократія як специфічна форма організацій, де влада не залежить від більшості її членів [18].

Проаналізувавши вище викладене, можна зробити висновок, що бюрократія діє скритно, оскільки її діяльність є незаконною. Це ворог у підпіллі, його боротьба з державою і народом ведеться непомітно, і тому є ефективною. Її ―тіньове‖ положення дозволяє, з одного боку, бути фактичним володарем загальнонародної власності, публічної влади, ставити себе над законом, з іншого — шельмувати ті революційні сили, що протистоять їй, визначати їх як ворожі народу екстремістські, подавляти їх, використовуючи армію, каральні органи. Бюрократи не оголошували війну соціалізму, вони підточили його з середини. Але бюрократизм не є ворогом лише соціалізму, він є ворогом держави, її народу і суспільства загалом, оскільки тотально паразитує на ньому. Коли суспільний вампіризм стає неконтрольованим, бюрократи доводять державу до загибелі. То-му ще раз можна констатувати, що саме бюрократизм став причиною загибелі соціалізму. Сьогоднішня державна система управління – спадкоємець радянської командноадміністративної системи, і несе у собі всі її вади. Бюрократизована держава не може служити народу, справі розбудови суспільства, оскільки бюрократ переслідує власні цілі, вирішує свої проблеми за рахунок держави. Бюрократизм – це суспільний паразитизм. В результаті бюрократія і сьогодні, залишаючись невидимою і безкарною, є тою силою, що визначає стан справ у державі.


14.05.2015; 00:38
хиты: 184
рейтинг:0
Профессии и Прикладные науки
право
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь