пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

94. Контрольна влада в сучасній державі та її інститути. Інститут омбудсмена (народного правозахисника) і його особливості.

Контрольна функція та контроль як один із методів управ­ління так або інакше властиві всім органам держави. Але лише в другій половині XX ст. контрольна функція одержа­ла оформлення як самостійна гілка державної влади.

Контрольна влада — гілка державної влади, що посідає самостійне місце в системі розподілу влади. На відміну від адміністративного і судового контролю, які є функцією інших гілок влади, вона має самостійне місце й організа­ційно відособлена від інших гілок влади. Контрольна влада займається розслідуванням, перевіркою, вивченням стану справ і не має права втручатися в оперативну діяльність установ і підприємств. Звичайно органи контрольної влади доповідають про результати перевірок іншим органам дер­жави, які й уживають відповідних заходів до порушників. Самі ж органи контрольної влади, як правило, жодних санкцій застосовувати не можуть.

Специфіка побудови контрольної влади полягає в тому, що органи контролю розосереджені, не мають єдиної ієрар­хічної системи, і кожний з них здійснює частину повнова­жень із загальнодержавного контролю. Сфера застосування контрольної влади не обмежена: вона має право контролю­вати навіть законодавчу владу.

За предметом контролю розрізняють такі види органів контрольної влади:

  1. органи конституційного контролю (загальні суди в англо-саксонських країнах, конституційні суди, конститу­ційні ради, органи релігійно-конституційного контролю вкраїнах ісламу). Здійснюють контроль за конституційністю (відповідністю конституції) законів та інших нормативно-правових актів, а подекуди й дій — наприклад, виборів президента;
  2. органи загального нагляду (прокуратура, публічні міністерства). Здійснюють нагляд за дотриманням режиму законності, тобто визначає точність і одноманітність ви­конання і застосування законів державними органами (іно­ді і фізичними, і юридичними особами);
  3. органи фінансового контролю та антимонопольніоргани (рахункова палата, антимонопольний комітет). На них покладається завдання контролю над витрачанням
    коштів державного бюджету, над дотриманням режиму економічної конкуренції;

4) органи контролю за дотриманням прав людин (парламентський комісар, омбудсман).

            5.13. Омбудсман у сучасній державі 

Міжнародна асоціація юристів прийняла таке визна­чення терміну омбудсман: «Служба, передбачена Консти­туцією або актом законодавчої влади й очолювана неза­лежним публічним посадовцем високого рангу, який є відповідальним перед законодавчою владою, одержує скар­ги на державні органи від постраждалих осіб, службовців, працедавців або діє за власним розсудом і уповноважений проводити розслідування, рекомендувати коректуючі дії та представляти доповіді».

У більшості держав омбудсман призначається парламен­том, підзвітний парламенту та/або спеціальному парла­ментському комітету. Крім того, відомі виконавчі (призна­чаються урядом або главою держави), муніципальні і гро­мадські омбудсмани.

За характером повноважень розрізняють загальних і спеціалізованих омбудсманів. Загальний омбудсман здій­снює захист прав всіх категорій населення, а спеціалізова­ні — захист окремих соціальних груп (дітей, військово­службовців, жінок тощо.). Наприклад, у більшості країн Європи діють дитячі омбудсмани.

Коло повноважень і загальних, і спеціалізованих омбуд­сманів має національно-державні відмінності. Так, в Іспанії він, окрім захисту прав і свобод людини, здійснює нагляд за діяльністю адміністративних органів. У Франції — оці­нює застосування законів із погляду справедливості, в На­мібії ще й розслідує скарги про надмірне використання природних ресурсів. У цілому інститут омбудсмана — це позаюрисдікційний контроль над тим, чи не порушує адмі­ністративна (або будь-яка інша) практика прав людини.

У більшості країн будь-який громадянин може безпо­середньо звернутися до омбудсмана. У Франції та Великій Британії таке звернення є можливим тільки через парла­ментарія. Інакше кажучи, громадяни не мають з омбудсма-ном прямого контакту. Скарга передається спочатку депу­тату палати громад, який сам вирішує, чи направити її омбудсману («парламентський фільтр»). Омбудсман діє не тільки за скаргами громадян, а й за власною ініціативою.

Все частіше разом із загальним омбудсманом призначаєть­ся кілька спеціалізованих: з охорони приватного життя, із захисту прав споживачів, з національних питань, у військо­вих справах тощо. Головний із них визначає напрями ді­яльності інших.

В Україні відповідно до Конституції парламентський контроль над дотриманням конституційних прав і свобод людини здійснює Уповноважений Верховної Ради з прав людини, який може призначати своїх представників.

Інститут омбудсмана не претендує на монополію у захи­сті прав громадян, проте покликаний гарантувати їм допо­могу як неупереджений і кваліфікований орган, який діє неформально, невідкладно і безкоштовно. Цей інститут поєднує владні початки та демократичність, високий сту­пінь відвертості та публічності.

Межі діяльності омбудсмана визначаються: по-перше, розглядом скарг, що поступають парламентаріям; по-друге, встановленням компетенції, що не поширюється на судову діяльність; по-третє, тим, що повинна бути скарга грома­дянина на дії посадовців.

Право контролю не представляє омбудсману можливість скасовувати або змінювати рішення відповідного держав­ного органу. Омбудсман лише дає цим органам рекоменда­ції, а якщо вони не виконуються, то звертається до парла­менту. Регулярний звіт перед парламентом входить до обов'язку омбудсмана. Для виконання своїх функцій ом­будсман наділений правом вимагати від державних органів і посадовців надання необхідних матеріалів і документів.

 


31.03.2015; 23:35
хиты: 116
рейтинг:0
Профессии и Прикладные науки
право
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь