Функції права - основні напрями впливу права на суспільні відносини та поведінку особи з метою їх упорядкування, охорони і захисту.
Ознаки функцій права:
1) виражають універсальні ознаки права, його соціальне призначення в різних сферах суспільного життя;
2) відображають напрями активного впливу права на суспільні відносини;
3) характеризуються безперервністю і тривалістю дії та водночас гнучкістю змісту відповідно до мінливості суспільних відносин;
4) мають на меті упорядкування суспільних відносин у повній відповідності з задумом нормотворця (законодавця) і очікуваннями адресатів правових норм;
5) діють у єдиній цілісній системі на кожному етапі розвитку суспільства і вважаються реалізованими лише тоді, коли повністю вирішені усі завдання і досягнуті результати правового регулювання;
6) кожна з них використовує відповідний їй арсенал правових способів (дозволів, зобов'язань, заборон, заохочень, покарань тощо). Функції права можна класифікувати так: загально-соціальні і юридичні (спеціально-соціальні).
Загально-соціальні функції права: інформаційно-пізнавальна - інформування громадян, тобто доведення до відома адресатів про напрямки регулювання суспільних відносин, про їхні права, обов'язки та відповідальність, пізнання сутності права (правова інформація); ціннісно-орієнтувальна - визначення критеріїв для правомірної поведінки; орієнтація громадян на правомірні настанови, які пропонують оцінку права і готовність діяти відповідно до його норм (правомірна поведінка); ідеологічно-виховна - здійснення загально-правового впливу на духовну сферу, виховання поваги до права, формування правового світогляду (правове навчання); культурно-історична - відображення культурних традицій, духовних цінностей народу, дотримання спадкоємності в праві (правова культура); комунікативно-компромісна - встановлення зв'язків між учасниками суспільних відносин; забезпечення злагоди в суспільстві, взаєморозуміння між соціальними групами, підтримка стабільності соціальної системи (правопорядок).
Основні юридичні функції права: регулятивна, охоронна і захисна. Регулятивна (впорядковувальна) - функція упорядкування суспільних відносин, визначення лінії поведінки людей, наділення їх певними правами та обов'язками.
Розрізняють статичну і динамічну регулятивні функції.
Регулятивна статична (закріплювальна) - упорядковує суспільні відносини фіксуванням основних прав і свобод особи, компетенції державних органів і посадових осіб (наприклад, норми конституційного права про право людини на відпочинок, освіту). Здійснюється за допомогою дозвільних і заборонних норм, які спричиняють правовідносини пасивного типу.
Регулятивна динамічна (стимулююча) - забезпечує розвиток бажаних відносин, стимулює активну поведінку суб'єктів права (наприклад, покладання обов'язку платити податки, відбувати військову повинність). Здійснюється за допомогою зобов'язувальних норм, які спричиняють правовідносини активного типу.
Охоронна (попереджально-обмежувальна) - це функція установлення і гарантування державою профілактичних і запобіжних заходів, порядку їх покладання і виконання, що мають на меті усунення (витіснення) шкідливих, небажаних для суспільства відносин, їх обмеження, та охорону позитивних. Охоронно-обмежувальний (попереджальний) вплив права здійснюється за наявності конфліктів, спорів про право, не доведених до правопорушення, і пов'язаний з установленням заборон, що спрямовані на охорону суб'єктивних прав та забезпечення соціальної справедливості. Охоронна функція виражається у фізичному і психічному примусі, іноді винятково у психічному (переконанні), нерідко потребує обвинувальної діяльності (привід, арешт майна, затримання як підозрюваного).
Захисна (відбудовна) - це функція установлення і гарантування державою засобів юридичного впливу, пов'язаного із спричиненням шкоди суб'єктам права, посяганням на їх правовий стан і "захисною" реалізацією права - спрямованістю на захист суб'єктивних прав. Захисний вплив права виявляється за наявності правопорушення, вчиненні шкоди суб'єктам права; іноді виражається у застосуванні примусових заходів (фізичного примусу - позбавлення волі особи, котра вчинила злочин) і, як правило, потребує оборонної діяльності, діяльності з побудови, відновлення, порушених прав та інтересів, правового стану (поновлення на роботі чи посаді незаконно звільненого працівника; сплата аліментів; захист особи від необґрунтованого обвинувачення, осуду, обмеження її прав і свобод; самозахист прав тощо).
На рівні суб'єктів права слід розмежовувати поняття "охорона" і "захист". Іноді один і той самий орган наділений правом охорони і захисту. Так, суд чи інший юрисдикційний орган, а також його уповноважена посадова особа мають право (правомірність) не тільки захищати суб'єктів права, але й охороняти їх за допомогою установлених законом заходів правового впливу. Адвокати, а також фізичні, посадові і юридичні особи, котрі не наділені законом юрисдикційними повноваженнями, не мають права займатися "охороною". Вони можуть здійснювати тільки правовий "захист". Правоохоронні органи, їх посадові особи наділені правами (правомірностями) охорони і захисту прав та свобод суб'єктів права. Отже, охоронна і захисна функції права не дублюють одна одну, але вони взаємопов'язані і витікають одна з одної, бо немає об'єктів, які б тільки охоронялися чи тільки захищалися.
