Юридична антропологія - це наука про людину як соціальну істоту в його правових виявах, вимірах, характеристиках. Вона вивчає правові форми суспільного життя, які складаються в різних спільнотах (первісних, традиційних, сучасних), у різних етносів (народів, націй), в різні епохи і в різних регіонах світу.
Юридична антропологія сформувалась у другій половині XIX ст. на межі юриспруденції, антропології, етнології, соціології, культурології, історії, філософії. З юридичних дисциплін помітний вплив на її становлення зробили історія права (особливо історія древнього права) і порівняльне правознавство. Спочатку юридичну антропологію цікавило, головним чином, дослідження архаїчного права. Основними поняттями юридичної антропології були: «звичаєве право», «звичаєве право», «звичай», «традиція», «звичаєво-правова ментальність», «звичаєво-правова система». На сьогоднішній день можна констатувати розширення сфери інтересів сучасної юридичної антропології.
Відповідно до антропологічної концепції право трактується як система взаємопов'язаних зобов'язань, що розглядаються як право, на одній стороні, та визнаються як обов'язок, на іншій стороні. Таке праворозуміння вказує на можливість існування права за межами заходів зовнішнього офіційного (в тому числі державного) примусу.
В рамках антропологічної концепції права також можливо здійснити новий підхід до проблеми становлення права і його співвідношення з державою. На основі величезного емпіричного матеріалу було обґрунтоване твердження про те, що право виникло задовго до появи держави.
Впровадження антропологічного підходу в правовому мисленні дозволяє здійснити «антропологічний поворот» до людини як первинної правової реалії, подолати існуюче домінування соціоцентричних, державоцентричних установок, які передбачають більш важливе значення цілого (суспільства, держави), а не його частини (громадянина).
Юридична антропологія дозволяє виділити загальноправові тенденції розвитку, одночасно визнаючи правове різноманіття світу. Юридична антропологія свідчить, що кожна правова культура має право на автономію, і слід було б окреслити межі цієї автономії, визнати плюралізм правопорядку, відмовившись від властивого юриспруденції європоцентризму.
Висновок юридичної антропології зводиться до того, що право виступає як інструмент, який створюється кожним суспільством для вирішення виникаючих в ньому конфліктів. Використовуючи розробки юридичної антропології, правознавство виходить до нових можливостей пояснення існуючої правової реальності, глибше проникає в проблематику зв'язку людини і влади, формування правового менталітету, розгляд правової системи і правової культури як продуктів певної цивілізації.
