пользователей: 21209
предметов: 10450
вопросов: 177346
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Мононорми та походження права. Конфліктне призначення права.

Мононорми — правила поведінки, що об'єднують зародки права, моралі, релігії. Прикладом мононорми є табу — заборона певної дії (наприклад, полювання на конкретний вид тварин). Дія табу забезпечувалася не тільки страхом перед покаранням, а й страхом перед гнівом богів, засудженням або висміюванням з боку громади.

Найбільш поширеним видом мононорм були звичаї — історично сформовані правила поведінки людей, які стали нормами унаслідок багаторазового застосування впродовж тривалого часу.

Ознаки мононорм:

  1. вони складалися стихійно, існували виключно у свідомості людей і передавалися з покоління в покоління усно;
  2. основним засобом регулювання була заборона;
  3. характерною була відсутність суб'єктивних прав, виникнення лише зародків позитивних обов'язків. Права та обов'язки члена родової громади складали одне ціле;
  4. виконання мононорм забезпечувалися всім колективом громади, а не спеціальним апаратом примусу, який був відсутній в первісному суспільстві.

Тривалий час мононорми розглядалися виключно як ознака первісного суспільства, але останнім часом учені визнають існування мононорм і в сучасному суспільстві. Наприклад, заборона вбивства або крадіжки забезпечується і моральним, і правовим, і релігійним виливом, існує у свідомості людей незалежно від формально-юридичного її формулювання, що й ріднить її з мононормами.

Походження права (За Крестовською):

Існує кілька найбільш загальних підходів до постановки і вирішення проблеми походження права. Найвиразніше є видимими два загальнофілософські підходи: ідеалістичний та матеріалістичний. Перший з них, ґрунтуючись на уявленні про надприродний, незалежний від людини і суспільства характер права, пов'язує право з волею Бога (богів). Другий підхід передбачає земні, такі, що кореняться в природі людини та/або суспільства, причини формування права. В межах ідеалістичного та матеріалістичного підходів склалося кілька теорій (концепцій) походження права.

У глибокій давнині склалися теологічні (міфологічні) уявлення про походження права. Відповідно до них право було створено Богом (богами) і дароване людині через посланника, пророка або правителя. Воно виражає волю Бога, утілює вищий розум, добро і справедливість. Так, за уявленнями стародавніх греків право і правосвідомість людей були породжені Зевсом-Вседержителем і Фемідою — боги-нею порядку. їхні дочки — Діке (справедливість) та Евно-мія (благозаконність) стояли на варті правопорядку, Немезида карала неслухів, а Гермес уміло передавав волю Зевса людям. Богоодкровенний характер права однозначно визнають найбільші монотеїстичні релігії. Так, іудеї вважають Мой-сея провідником волі Божої, втіленої в Декалозі — Десяти заповідях-законах. Християни, шануючи Декалог, виводять право з проповідей Ісуса Христа. На таких же теологічних позиціях в правових питаннях стоїть іслам, убачаючи в Мухаммеді єдиного пророка розпоряджень Аллаха. На основі цих широко поширених уявлень були створені розгорнуті теорії божественного походження права, найбільш відомим з яких є учення католицького богослова Томи Аквінського (XIII ст.). Розквіт теологічної теорії походження права прийшовся на період середньовіччя, але й тепер існує немало її прихильників (наприклад, Жак Ма-рітен).

Природно-правова теорія, що теж має давню історію (Арістотель, Цицерон, Томас Гоббс, Джон Локк, Жан Жак Руссо), пов'язує походження права з ідеалами добра, справедливості, розуму, властивими людині за природою. Во-левстановлене право, з позицій цієї теорії, лише закріплює та створює гарантії для дії природного права. Однією з таких гарантій є діяльність держави, створеної в результаті договору між людьми. Природно-правові уявлення про походження і суть права домінували на зорі Нового часу і зіграли величезну роль у вдосконаленні права, затвердженні принципів законності та юридичної рівності. Не відкидаючи раціонального зерна в ідеалістичних теоріях походження права, не можна не бачити істотної вади, що нівелює весь їхній позитивний ефект. Річ у тому, що питання про першопричини виникнення права ними, по суті, знімається. Творцем права виступають Бог або Людина-ідеал, але питання про те, чому саме праву, а не якомусь іншому регулятору надається перевага цим джерелом, залишається відкритим. Ось чому сучасна юриспруденція вельми невисоко оцінює інформативний та науковий потенціал цих теорій.

Матеріалістичний підхід до проблеми походження права поширений набагато ширше. У загальному вигляді цей підхід передбачає, що право — штучне творіння людини та/або суспільства.

Шарль Луї Монтеск'є та історична школа (Густав Гуго, Карл Фрідріх Савіньї, Георг Фрідріх Пухта), що виникла у XIX ст. у Німеччині, стояли на позиціях природного спонтанного (мимовільного) зародження права в надрах народної свідомості. З погляду цих учених право завжди, подібно до мови, має національний характер. Законодавча діяльність — завершальна стадія утворення права, законодавці тільки виражають у юридичній формі те, що створене народом. Будь-які правові реформи, не підготовлені народною свідомістю, з погляду історичної школи, приречені на провал. Не можна не погодитися з тезою про те, що право — об'єктивне історичне явище, зумовлене етнокультурними чинниками. Разом із тим очевидні й прорахунки цієї школи права: перебільшення значення суспільної свідомості і недооцінка законодавця.

Психологічна теорія (російсько-польський юрист Лев Петражицький, французький соціолог і психолог Габріель Тард) пов'язувала витоки права з різними проявами людської психіки (індивідуальної або колективної). Серед , них — потреба в підпорядкуванні, відчутті спадкоємності, бажаннях і віруваннях, вольові імпульси, засоби як спосіб вирішення соціальних розбіжностей тощо. Петражицький, зокрема, зводив право до правових емоцій імперативно-атрибутивного характеру. Правові переживання він розділяв на два види: переживання позитивного права (уявлення про те, що норма — результат зовнішнього рішення) і переживання інтуїтивного, автономного права, не пов'язаного з позитивним. Інтуїтивне право — абсолютне, а пози-тивне — відносне. Законодавство є тільки «проекцією» правових переживань, «фантазмом» психіки. Віддаючи перевагу в процесі виникнення права психологічним чинникам, ця теорія не враховувала впливу на нього інших об'єктивних чинників. Проте слід визнати позитивний внесок психологічної теорії у вчення про формування правосвідомості.

Марксистська теорія (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс) пов'язувала виникнення права з класовою боротьбою. З погляду цієї теорії панівний клас за допомогою державного апарату створює і модифікує правові норми відповідно до своїх, у першу чергу, економічних інтересів. Оцінюючи цю теорію, слід зазначити, що, дійсно, економічні чинники відіграли значну роль у походженні права, але вони не є єдиною причиною, яка породила правові явища в історії людства. Крім того, в праві часто виражена не тільки воля панівного класу, а й загальна воля людей, які живуть у суспільстві.

Теорія примирення (англійський юрист Гарольд Берман, шведський історик права Ерік Аннерс) пояснює походження права необхідністю впорядкування міжгромадських відносин. Вона виходить із того, що у розв'язанні конфліктів між родами було зацікавлене все первісне суспільство. Договори про примирення спочатку в усній, символічній формі укладали за допомогою народного зібрання, ради старійшин. З часом такі договори через повторення ситуацій однотипного характеру поступово переросли в правила, юридичні норми (право примирення). Ця теорія, хоч і заснована на історичних фактах, але є односторонньою, оскільки право виникло не тільки для примирення родів, а й для регулювання різних сторін життєдіяльності суспільства, захисту особистих і загальних інтересів його членів.

Американські історики економіки, прихильники теорії неолітичної революції Дуглас Норт і Роберт Томас дотримуються іншої точки зору. Вони пов'язують появу права з виникненням відносин власності. Щоб перейти від полювання До землеробства, необхідні корінні зміни відносин власності. Землеробство — принципово осілий вид діяльності: протягом багатьох років або постійно землероби експлуатують одну і ту ж ділянку землі, урожай з якої залежить не тільки від погоди, а й від дій людей. Родюча земля стає рідкісним ресурсом, що вимагає захисту. Виникає необхідність захищати оброблювані землі від спроб їх захоплення чужинцями і розв'язувати поземельні конфлікти між одноплемінниками. Ці моменти є визначальними у виникненні права, а потім і держави.

Інші вчені також виділяють:

Теорія юридичного позитивізму (П. Лабанд, К. Бергбом -у Німеччині; Д. Остін - в Англії; Г. Шершеневич - у Росії та ін., друга половина XIX ст.) відкинула поділ права на природне і позитивне, визнавала і вихваляла позитивне право, а виникнення права вбачала в системі юридичних норм, створених державою. Отже, право - похідне від держави, вторинне, не існує без держави; нормативні судження законодавця не підлягають обговоренню. До негативних ознак цієї теорії слід віднести ототожнення права і закону, виключення участі суспільства у формуванні права, невизнання природних прав людини. Проте не можна відкидати внеску цієї теорії у розвиток юриспруденції систематизацією правових знань, розробкою юридичних понять і категорій завдяки використанню формально-догматичного методу. Щоправда, значення цього методу прихильниками теорії перебільшувалося, абсолютизувалося. Не ставилося завдання виявити глибинні зв'язки і взаємодію соціальної і правової систем, яке неможливо було здійснити за допомогою лише формально-догматичного аналізу.

Нормативна, або "чиста", теорія права (Ганс Кельзен, X. Л. А. Хартр - друга половина XX ст.) близька до теорії юридичного позитивізму, виводить право від норм, що не залежать від об'єктивної реальності ("чиста" теорія) і мають певну ієрархію (так звана піраміда норм: гіпотетична грунднорма, основний закон, норми поточного закону, потім - норми підзаконних актів), де нижчі норми підкорені вищим. В основі піраміди норм містяться індивідуальні норми, судові й адміністративні рішення, а також конкретні угоди (договори). Ця теорія є виключно емпіричною теорією закону, тобто закону, що має обґрунтування в самому собі і існує поза впливом суспільного життя. Навіть процес нормотворчості (у тому числі законодавчий процес) виключається зі сфери "чистої" науки про право. Позитивним у цій теорії є те, що акцентована увага на таких властивостях права, як формальна визначеність, точність, однозначність правового регулювання, додержання принципу законності. Слабка сторона вбачається в тому, що нормативна теорія усунула можливість пошуків основи права поза самим правом, адже його "основна норма" (грунднорма) не виходить із сфери соціально-економічних, політичних та інших суспільних відносин, а виводиться виключно логічним шляхом, виступаючи вищим критерієм пізнання права. Який її зміст, теорія чітко не пояснює.

Соціологічна теорія права (Р. Ієринг, Є. Ерліх, Г. Канторович, Р. Паунд та ін., кінець XIX- друга половина XX ст.) мала девізом вивчення права в дії, у житті ("функціоналізм"), шукала витоки права у суспільстві, у фактичних суспільних відносинах. Іншими словами, правовідносини вважалися первинними, а правові норми вторинними; законодавець - не творець нової норми, а лише фіксатор її після того, як вона склалася в суспільстві. Найбільшого поширення соціологічна теорія права набула в США (Р. Паунд). Туг витоки права вбачаються в судовій і адміністративній практиці, що пояснюється, крім іншого, американською правовою системою, яка віддає перевагу судовому й адміністративному прецеденту перед законом. Р. Паунд розцінював право як "високоспеціалізовану форму соціального контролю, здійснювану на основі владних приписів у межах судового і адміністративного процесу". Цінними елементами соціологічної теорії є чітке розмежування права і закону; підкреслення залежності ефективності правового регулювання від правозастосовної практики, соціальних відносин; пошук джерел права в суспільстві. Проте соціологічна теорія права не лише переводила розуміння права зі сфери належного у сферу сущого, а й виразно "втікала" від виявлення його природи (сутності).

Примиренська (інтегрована, інтегральна) теорія права (Д. Холл, Е. Аннерс, Г. Берман, В. Кравитц, У Проберт, А. Поляков, Ю. Хабермас) - одна з найбільш популярних правових теорій у наші дні; заснована на положенні, що кожна з трьох класичних конкуруючих теорій -природно-правова, юридично-позитивістська, соціологічна (до неї деякі із зазначених учених відносять також й історичну школу права) - виділяла лише одну з вихідних форм буття права і виключала інші, тоді як, згідно цій теорії, усі вони мають бути примирені шляхом широкого визначення права. Термін "інтегрована юриспруденція" уведений професором Джеромом Холлом (його стаття "Інтегрована юриспруденція" перекладена на російську мову і видана у 1988 р.). Він поєднав ідею про моральну цінність права (теорія природного права), ідею про соціальні умови формування і функціонування права (соціологічна теорія права), ідею про юридичні поняття і терміни (позитивістська теорія права); визначив право як тип соціальної дії, процес, у якому норми права, цінності і факти зростаються й актуалізуються законотворчістю. Цю теорію називають примиренською й тому, що вона ставить на перше місце серед функцій права її соціальну комунікативну, компромісну, функцію, трактує право як примирителя конфліктних ситуацій. Виникнення права прихильники цієї теорії вбачають у договорах примирення, що укладалися ще в первісному суспільстві за допомогою жерців, старійшин, народного віче (зборів); такими договорами долалися правила кровної помсти ("око за око, зуб за зуб"). Після нагромадження історичного досвіду у вирішенні конфліктних різноманітних ситуацій право одержує узагальнення у правових нормативах - спочатку усних (міфічні норми, норми-звичаї, норми-традиції), потім письмових (закони, нормативні договори та ін.). У цієї теорії є розмаїття варіантів щодо обґрунтування таких якостей права, як його соціальна природа, договірний і компромісний характер; вона апелює до комунікативної, компромісної, природи людини як суб'єкта права. Але так чи інакше одна з теорій, що об'єднані в інтегрованій теорії, першенствує. Адже право багатозначне, при його вивченні відображається не якась сторона цього єдиного феномену, а різний його прояв (значення). Тому інтегральна (інтегрована) теорія намагається об'єднати не частини цілого, а різні цілісні одиниці. Щоб уникнути описового характеру, механічного з'єднання різних елементів в єдине ціле, ця теорія має дотримуватися високого рівня абстрактності в розумінні права.

Конфліктне призначення права (пов’язане із теоріею примирення):

Конфлікт, як і будь-які відносини між людьми регулюється соціальними нормами. Причини конфлікту піддаються нормативному регулюванню як зі сторони мотивування конфлікту, так і з точки зору впливу на об'єктивні обставини, що сприяють його появі. Право впливає на причини конфлікту, його виникнення (конфліктну ситуацію), розвиток і дозвіл, а також на наслідки конфлікту, їх вплив на учасників конфліктного зіткнення. Законний шлях вирішення конфлікту майже завжди існує, однак у багатьох випадках конфліктуючі сторони прагнуть вирішувати конфлікт неправовим шляхом, розраховуючи вирішити його на свою користь. Результати конфлікту підлягають правовій оцінці в тих випадках, коли при фактичному вирішенні конфлікту постраждала одна із сторін або були порушені суспільні або державні інтереси. Фахівці з конфліктології відзначають негнучкість юридичного шляху попередження конфліктів при всій його значимості. Мабуть, сучасні правові системи розгубили ті свої якості конфліктного призначення, які характеризували право у момент його виникнення.

 


05.05.2015; 12:56
хиты: 472
рейтинг:0
Профессии и Прикладные науки
право
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь