ТДП є загальнотеоретичною, гуманітарною, соціальною, юридико-практичною наукою та виступає як системо утворююча частина юридичних наук. Це пояснюється тим, що саме в ТДП формується загально-юридичний категоріальний апарат, аксіомо-теоретична система юриспруденції тощо. ТДП створює методологічну основу дослідницької та практичної діяльності в юридичній сфері.
ТДП виступає об'єднуючою ланкою між юридичними науками, дає можливість перетікати знанню з однієї юридичної науки в іншу таким чином, щоб не змінювався юридичний характер цього знання. При цьому слід зазначити, що "фундаментальні науки, що конструюють теоретико-пізнавальні моделі дійсних процесів, насправді є абстрактними, але не формально-схоластичними, узагальнюючими, а й не підірваними віл життя. Загальновідомо, що немає нічого практичнішого за добру теорію".
Особливо слід підкреслити, що саме ТДП дає можливість цілісно подивитися на державно-правову дійсність, співвіднести останню з політичною дійсністю, суспільством тощо, що дозволяє в деталях, в юридичних нюансах не загубити те основне, для чого існує юриспруденція.
Мабуть, саме недостатньо адекватне (можна сказати, негативне) ставлення до ТДП з боку деяких представників юридичної науки та практикуючих юристів призвело до вихолощування в юридичній практиці багатьох позитивних аспектів існуючого законодавства, до того, що іноді потенційно справедлива життєво необхідна норма перетворюється або на свій антипод, або на мертву норму. Доволі часто юристи-практики (і не лише юристи), які формулюють юридично значимі загальнообов'язкові норми та приписи, в процесі своєї діяльності, через ігнорування загальнотеоретичного (у тому числі і загально-юридичного теоретичного) знання, сприяють появі недосконалого та суперечливого (далеко не з об'єктивних причин, а з безграмотності) законодавства, що веде до того, що ті ж юристи використовують цю недосконалість для перетворення права на безправ'я.
Багато помилок у нормотворчості та юридичній практиці пов'язані з відсутністю загального всебічного уявлення про державно-правову дійсність, що призводить в науці та на практиці до домінування деталей над загально значимим. Замість дискретної єдності загального та часткового відбувається ігнорування загального з посиланням на його абстрактний характер. Домінанта часткового над загальним завжди веде до втрати змісту та підміни реальних цінностей ілюзорними. Тому, з одного боку, можна погодитись з думкою Уенделла Холмса-молодшого: "Ваша справа як юристів - бачити зв'язок між вашим конкретним фактом та будівлею усього Всесвіту", а з другого - з Є. Темповим, який пише, що "світоглядний характер науки "виштовхує" юриста-теоретика з уз того простору абстрактних категорій в реальне життя, змушує зайняти ту чи інші соціальну позицію у вирішенні практичних питань, відстоювати індивідуальні, групові або загальнодержавні інтереси".
З огляду на це бачиться правильною позиція, згідно з якою "без загального наукового розуміння сутності, змісту та форми права, галузі та інституту права, системи та систематики права, норми права та правовідносини тощо жодна галузь юридичної науки не зможе ефективно розвиватися, розраховуючи на соціально значимі результати. Без знання загальних питань правомірної поведінки, правопорушень, юридичної відповідальності та законності не можна сподіватися на успіх у боротьбі зі злочинністю, особливо з її найбільш складними та організованими формами. Без фундаментальних понять про сутність та її прояви, зміст та форми держави, її структуру, соціальну роль та призначення неможливо з'ясувати особливості держав різних історичних типів, різних етапів свого розвитку, сформулювати завдання та напрями формування основ демократичної соціальної правової держави тощо".
На наш погляд, саме ТДП визначає рівень розвитку юридичної практики.
Оскільки ТДП виконує ідеологічну функцію, очевидно, що вона (ТДП) виступає підставою для формування юридичного світогляду.
Ще одним фактором, що визначає місце ТДП у системі юридичного знання та практики, є те, що саме ТДП у своєму найбільш спрощеному вигляді виступає немов вступною дисципліною у процесі підготовки професійних юристів. Тому що саме ТДП формулює і містить юридичну догму, визнану як базову (офіційну) в рамках тієї чи іншої державно-правової системи. Отже, можна стверджувати, як це відзначалося вище, що не зовсім коректно називати "Теорією держави і права" той навчальний курс, який викладають студентам-юристам на першому курсі. Це швидше загальна юридична догматика (юридична догма), ніж ТДП. За своєю природою ТДП є проблемною, передбачає наявність багатьох точок зору, а студент-юрист, доки не отримає уявлення про всю державно-правову систему через вивчення її окремих складових (галузей права, механізмів реалізації владних повноважень тощо), навряд чи здатний зрозуміти проблемні аспекти ТДП.
У той же час загальна юридична догматика може бути сформульована виключно в рамках ТДП. Очевидно, ТДП, у сенсі загальної юридичної догматики, завжди буде основою всього юридичного знання (як, скажімо, алфавіт в основі письменності, якщо остання, звичайно, не заснована на ієрогліфічному письмі).
Нині загальновизнаною є точка зору, що рівень розвитку теоретичного знання багато в чому наперед визначає рівень розвитку не лише науки, а й суспільства в цілому. Звичайно, в такому випадку логічним буде твердження, що рівень розвитку ТДП визначає рівень розвитку юридичного знання та практики його застосування. Стосовно цього, до речі, цікавою є думка В. Котюка, який пише, що "якщо теорія правильна, то її дуже складно оцінити в матеріальному вимірі, а тим більше в культурному, моральному чи духовному. Ми більшою мірою можемо оцінити, які збитки приносить неправильна "теорія", відступлення від наукових принципів, ідей, норм, від принципів загальнолюдської моралі та загальнолюдських цінностей".
З огляду на це можна стверджувати: "Теорія держави і права посідає особливе місце в системі юридичних наук, що визначається своєрідністю предмета дослідження та методологічною значимістю для інших юридичних наук". А саме:
- ТДП є загальнотеоретичною та евристичною основою для усіх юридичних наук;
- ТДП дає можливість об'єднати розпорошене юридичне знання - знання, сформоване в різних сферах юридичної науки та практики, в єдину систему, що в свою чергу дозволяє поглянути на державно-правову дійсність комплексно, всебічно, скласти цілісне уявлення про неї. А лише за наявності цілісного сприйняття таких специфічних феноменів, як держава і право реально знайти найбільш адекватні та ефективні рішення в області державно-правових відносин;
- ТДП визначає рівень розвитку юриспруденції загалом, тобто і як науки, і як практики;
- ТДП формує загальні для усієї юридичної науки цілі та завдання, задає вектори розвитку галузевих та спеціально-юридичних наук;
- ТДП виступає певним трансформатором між юридичним та неюридичним гуманітарним знанням, забезпечує органічне сплетіння юридичного знання в загальну систему знання про суспільство та людину.
Функції теорії держави і права — це основні напрями її впливу на розвиток юридичної науки та юридичної практики.
Функції теорії держави та права (за Крестовською):
- (пізнавальна) функція теорії держави і права полягає в пізнанні правових явищ, як уже відомих, так і нових, у проникненні в глибинні проблеми їхньої сутності. Держава і право безперервно розвиваються; тому юридична теорія повинна «задовольняти» потреби суспільства в пізнанні характеру і спрямованості цих змін. У цьому сенсі роль юридичної теорії не обмежується тільки правознавством, але має й загальносоціальне значення. Вказана функція умовно може бути розділена на «підфункції»: онтологічну (констатуючу), інтерпретаційну (пояснювальну) та евристичну (пошукову). Інакше кажучи, теорія держави і права науково формулює державно-правові явища, пояснює їх сутні і виявляє нові закономірності їхнього розвитку.
- функція виражається у формуванні понятійного апарату та методологічного інструментарію системи юридичних наук, створенні універсальної юридичної мови, що забезпечує одноманітність у класифікації та оцінці правових явищ фахівцями різних галузей права.
- функція теорії держави і права полягає у виробленні науково обґрунтованих прогнозів щодо перспектив і тенденцій розвитку права, правової системи, правознавства, «передбачення» того, яким якісним і кількісним змінам піддадуться існуючі політико-правові явища.
- (практико-орієнтуюча) функція теорії держави і права та юридичної науки в цілому полягає в тому, що результатом пізнавальної активності повинні бути вироблені та апробовані наукою рекомендації по вдосконаленню нормотворчої, правозастосовчої, право інтерпретаційної, правоохоронної діяльності.
Окремо також виділяють:
Онтологічна функція ТДП – полягає в "пізнанні сутності державно-правових явищ". На думку В. Рогожі на, ця функція "зводиться не лише до пізнання зовнішнього світу незалежно від людини, а й до пояснення його таким, яким він є без усіляких сторонніх додатків" Як правило, онтологічну функцію виділяють ті автори, які не виокремлюють гносеологічну функцію ТДП, тобто в таких випадках ми фактично стикаємось з тим, що поняття "онтологічна функція ТДП" використовується як синонім поняття "гносеологічна функція ТДП", і навпаки. Деякі автори, зокрема, В. Котюк вважають, що неправильно змішувати гносеологічну та онтологічну функції ТДП. їхня точка зору заснована на тому, що "вони [гносеологічна та онтологічна функції ТДП) значною мірою співпадають за своїми цілями та завданнями, а й відрізняються як процес від результату тощо". Очевидно, межа між гносеологічною та онтологічною функціями ТДП, хоч і тонка, та все ж існує. Гносеологічна функція більше пов'язана з пізнанням зовнішніх форм державно-правової дійсності, тоді як онтологічна - стосується формування уявлень про субстанціональні аспекти цієї дійсності в контексті їхніх відносин з іншими соціальними явищами.
Евристична функція ТДП тісно з гносеологічною та онтологічною функціями. Полягає в розширенні та уточненні наших знань про державно-правову дійсність за рахунок відкриття нового, небаченого про цю дійсність. Однак слід визнати, що евристичну функцію ТДП чи навряд доцільно жорстко відмежовувати від гносеологічної та онтологічної функцій ТДП. Хоча різниця безперечно існує: наприклад, стосовно гносеологічної та евристичної функції ТДП можна зауважити, що з того, що відкриття не може бути здійснене поза процедурою пізнання, а відкриття є однією з основних цілей пізнання, не випливає, що пізнання саме по собі є відкриття90. Щось схоже можна сказати стосовно співвідношення евристичного та онтологічного.
Політична функція — теорія держави і права впливає на формування наукових засад внутрішньої і зовнішньої державноправової політики, забезпечує науковість державотворення і правотворення;
ідеологічна (від лат. idea - поняття, ідея, logos - вчення) - означає вироблення фундаментальних ідей про шляхи прогресивного розвитку держави та права, що впливають на правову свідомість громадян і суспільства. Ідеологічна функція безпосередньо пов'язана зі світоглядним значенням теорії держави та права, що полягає в розробці основоположних ідей і концепцій державно-правової політики. Спираючись на певні засади, теоретичне мислення в системі юридичної науки породжує нові духовні цінності, ідеї, що відображають державно-правову дійсність і покликані обслуговувати правотворчу та правоохоронну практику. Ідеї - продукт теоретичного мислення - реалізують себе як необхідний матеріал для творчо-перетворювальної діяльності у сфері державно-правового життя. Вони відображають цілі державно-правової активності, тому стають засобом їх досягнення;
виховна - сприяє підвищенню рівня правової культури населення, оскільки надає знання про закономірності, сутність і соціальне призначення держави та права в сучасному суспільстві, обґрунтовує необхідність і доцільність неухильного дотримання та виконання норм права, активної участі у справах держави. Виховна функція, впливаючи на волю, свідомість і поведінку суб'єктів права, поряд з формуванням правової свідомості та правової культури виробляє почуття необхідності правомірної поведінки, що є важливою гарантією забезпечення законності та правопорядку. У цілому теорія держави та права спрямована на виховання законослухняних громадян, а відтак, і на побудову громадянського суспільства і соціальної правової держави2;
Навчальна функція — спрямована на здобуття і розширення наукових знань про державу і право, пізнання державноправових явищ, процес їх виникнення, розвитку та функціонування. Як навчальна дисципліна теорія держави і права є ключем до оволодіння юридичними знаннями;
Аксіологічна (від лат. ахіа - цінність, logos - вчення) - оцінювання фактів (явищ і процесів) державного та правового життя суспільства, співвідношення права і моралі, міри гуманності. Ця функція теорії держави та права зводиться до виявлення цінності права як міри свободи, рівності та справедливості, правової оцінки чинного законодавства, діяльності держави;
комунікативна (лат. communico - роблю спільним; повідомляю; з'єдную) - забезпечує передачу нових знань із сфери загальнотеоретичних наук юридичним і, навпаки, дотримання оптимальних темпів приросту та вдосконалення юридичних знань, запобігання дублюванню наукових досліджень та утворенню прогалин в юридичних знаннях. Ця функція теорії держави та права, по-перше, сприяє запозиченню юридичною наукою новітніх досягнень інших галузей знання та їх адаптації до її потреб; по-друге, створює умови для найкращої циркуляції інформативних потоків між різними галузями юридичної науки з метою їх взаємодії та взаємозбагачення;
інтеграційна (системоутворююча) - виявляється в тому, що теорія держави та права об'єднує всі юридичні науки у злагоджену, гармонійну пізнавальну систему і визначає її єдність. У процесі реалізації цієї функції відбувається інтеграція юридичних явищ і положень інших юридичних наук у загальнотеоретичні поняття, що мають абстрактний характер, а також формуються їх дефініції, основні риси і загальні закономірності розвитку та функціонування. Ці юридичні поняття та їх доктринальні дефініції становлять каркас усієї юридичної науки, оскільки в концентрованій формі генерують спільні, найістотніші ознаки головних державно-правових явищ.
