Жодне суспільство не може існувати без упорядкування поведінки людей, введення її в певні рамки, надання їй певної спрямованості.
Соціальне регулювання — це здійснюваний за допомогою системи спеціальних засобів вплив суспільства на поведінку суб'єктів з метою упорядкування відносин та забезпечення соціального компромісу. У юридичній літературі існують різні підходи до проблеми соціального регулювання. Соціальне регулювання характеризується наступними ознаками:
— Воно здійснюється в межах суспільства.
— Регулює поведінку соціальних суб'єктів.
— Має загальний характер.
— Поширюється на всіх суб'єктів.
— Здійснюється за допомогою спеціальних засобів.
— Гарантується суспільством.
— Забезпечує функціонування суспільства як певним чином організованої системи.
Соціальне регулювання використовує нормативні та ненормативні регулятори. При цьому нормативне регулювання виступає як регулювання за допомогою різноманітних норм, тобто правил, масштабів поведінки. Цими нормами можуть бути: релігійні, моральні, політичні, організаційні, естетичні, правові і т. д. Правове регулювання відрізняє високий рівень формалізації, ієрархічності, цілісності, процесуальності і гарантованості. За рахунок проголошення формальної рівності і наділення учасників суб'єктивними правами і юридичними обов'язками правове регулювання здатне протистояти свавіллю, а право виявляється символом свободи і справедливості.
Ненормативне регулювання поділяється на ціннісне (здійснюване на основі сформованих цінностей), директивне (тут використовується пряма вказівка, наказ, директива, пов'язані з досягненням цілі або рішенням завдання) та інформаційний (інформованість, забезпечувана ЗМІ, використовується при вирішенні конкретних соціальних і особистих проблем). Ненормативні регулятори часто доповнюють (посилюють або знижують) дію нормативного регулювання. В системі соціального регулювання помітно прагнення забезпечувати поєднання нормативного і ненормативного регулювання. Зокрема, у правовому регулюванні сьогодні проглядається поєднання нормативного і ціннісного регулювання, не кажучи вже про використання директивного регулювання в управлінні, при вирішенні екстремальних ситуацій та ін.
Соціальне регулювання пов'язано не тільки з використанням нормативного і ненормативного регулювання. Найчастіше необхідно ці різновиди регулювання доповнювати індивідуальним регулюванням, тобто пов'язаним з прийняттям індивідуальних рішень. В правовому регулюванні існує налаштованість на встановлення жорсткого зв'язку нормативного та індивідуального регулювання. Іншими словами, тут індивідуальне регулювання може виступати тільки як піднормативне регулювання.
Індивідуальному регулюванню властиві ознаки, протилежні нормативному регулюванню, а саме: реагування на конкретні соціальні факти та обставини, що виникають у сфері правового регулювання, спрямованість на юридичне опосередкування відносин між чітко визначеними (персоніфікованими) особами. Індивідуальні правові рішення завжди формуються лише «для даного випадку» і не є обов'язковими для інших аналогічних ситуацій. Як правило, індивідуальне правове регулювання засновується на нормативному, полягає в уточненні, пристосуванні правових норм до особливих умов їхньої дії. Найпоширенішими актами індивідуального правового регулювання є рішення та вироки судів за результатами розгляду окремих юридичних справ і т. ін.
Ці види юридичного регулювання взаємно доповнюють один одного. Завдяки їхньому комбінуванню компенсуються недоліки як нормативного регулювання (абстрактність, віддаленість від фактичних відносин), так і індивідуального (мінливість, значний простір для проявів свавілля, суб'єктивізму).
Розрізняють також централізоване правове регулювання та децентралізоване правове регулювання поділяється на координаційне і автономне.
