Трудові спори-це неврегульовані шляхом безпосередніх переговорів розбіжності між працівником (колективом працівників) і власником підприємства (уповноваженим ним органом) з приводу застосування норм трудового законодавства, а також встановлення нових або зміни існуючих умов праці.. Момент виникнення індивідуального трудового спору –звернення із заявою до відповідного органу,який розглядає трудові спори. Колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих працівників, категорії найманих працівників, колективу працівників або профспілки одержав від власника або уповноваженого ним органу повідомлення про повну або часткову відмову в задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням власника або уповноваженого ним органу (представника), або коли строки розгляду вимог, передбачених Законом закінчилися, а відповіді від власника не надійшло Розрізняють:За змістом - індивідуальні і колективні. За характером-позовні та непозовні. Індивідуальні трудові спори розглядаються:комісіями по трудових спорах (КТС);
І місцевими судами. Умови виникнення:організаційно-виробничого та правового характеру.До першого належать- недоліки в організації виробництва і праці,у нормуванні праці,оплаті, залучення до надурочних робіт,роботи у вихідні. До другого-недосконалість чинного законодавства про працю.
Первинним обов'язковим органом щодо розгляду трудових спорів на підприємствах, в установах, організаціях є комісія з трудових спорів (КТС).
Організація КТС включає: 1) обрання цього необхідного громадського органу на загальних зборах (конференції) трудового колективу; 2) визначення його чисельності, складу, строку дії загальними зборами трудового колективу (конференцією); 3) обов'язкове обрання робітників у кількості, не меншій ніж половина складу КТС; 4) наявність печатки встановленого зразка. За рішенням загальних зборів трудового колективу (конференції) підприємства, установи, організації КТС створюються як у цілому на підприємстві, так і в окремих цехах та інших аналогічних підрозділах. При цьому КТС обирається на тих підприємствах, в установах, організаціях, де працює не менше ніж 15 чоловік. На першому засіданні обрані члени КТС голосуванням вибирають зі свого складу: а) голову КТС; б) його заступника чи заступників, які за рішенням загальних зборів трудового колективу (конференції) можуть бути звільнені від основної роботи; в) секретаря КТС, котрий обов'язково звільняється від основної роботи й працює в КТС на постійній основі. Отже, КТС є постійно діючим органом з розгляду трудових спорів.
Компетенція комісії з трудових спорів визначається законом, де наголошено на двох обов'язкових вимогах: а) КТС є обов'язковим первинним органом з розгляду трудових спорів на підприємстві, в установі, організації, тобто така вимога зумовлює обов'язковість створення КТС на всіх підприємствах незалежно від форми власності; б) КТС розглядає трудовий спір у випадку, коли працівник самостійно або за участю профспілкової організації, що представляє його інтереси, не врегулював розбіжності під час переговорів з власником або уповноваженим ним органом (ст. 224 КЗпП України).
Способів ви¬рішення трудових конфліктів тільки два:
1.розгляд спору в судових чи адміністративних органах; 2.примирно-третей¬ський розгляд.
Причому в кожній країні є свої особливості. Разом з тим існує єдине загальне правило: колективні еко¬номічні спори звичайно розглядаються в рамках примирно-третейської процедури, оскільки такі спори пов'язані, як правило, зі створенням нових правових норм.. Примирно-третейська процедура включає три методи:
пе¬реговори сторін, примирення (посередництво), трудовий арбіт¬раж.
Відповідно до ст. 221 Кодексу законів про працю України трудові спори розглядаються:
1) комісіями по трудових спорах;
2) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами.
Відповідно до ст. 2 Закону України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” колективний трудовий спір (конфлікт) — це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо:а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;б) укладення чи зміни колективного договору, угоди;в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень;г) невиконання вимог законодавства про працю.
