За формою міжнародна міграція поділяється на трудову, сімейну, рекреаційну, туристичну та інші.
Трудова міграція — це пересування працездатного населення з метою отримання тимчасового або постійного місця роботи.
Сімейна міграція — має в основному моральний і етичний характер та пов'язана зі з'єднанням сімей.
Рекреаційна (ще називають заможна) пов'язана з відпочинком або з приводу стажування, науково-дослідної роботи, роботи, пов'язаної з переданням досвіду тощо.
Туристична міграція перш за все характеризується задоволенням певних інтересів людей, подекуди з можливим відпочинком, обміном туристичними групами тощо. Це, зазвичай, короткострокове переміщення окремих верств населення.
Що ж стосується форм міграційних процесів, то вони змінюються залежно від ба¬гатьох обставин. Найзагальнішими є постійна й тимчасова форми міграції.
Постійна, або безповоротна, міграція була абсолютно переваж¬ною формою аж до Першої світової війни. Значні маси європейців назавжди покидали свої країни й переселялися на постійне про¬живання у СІЛА, Канаду, Австралію, поступово інтегрувалися в структуру населення цих країн, стаючи його постійною частиною. Переселення у зворотному напрямку було мізерним.
Теперішня міграція набула тимчасового характеру: мігранти здебільшого мають намір по закінченні певного строку повер¬нутися на батьківщину. Таким чином, відмітною рисою сучасної міжнародної трудової міграції є ротаційний характер. Така форма міграції не є новою, вона виникла ще на початку століття, але масових масштабів набрала в 60-ті роки.
Ротація буває прискореною та уповільненою. У прискорену (до трьох років) потрапляє вся завербована та ретельно відібрана іноземна робоча сила, уповільнена триває довше й охоплює пра¬цівників, відібраних уже в процесі виробництва. На їхню частку, як правило, припадає не більш ніж ЗО % усієї чисельності пра¬цівників-іноземців. Спостерігається тенденція до збільшення часу перебування мігрантів у країнах-реципієнтах. Посилюється їх прагнення до натуралізації. Певній частині іммігрантів справді вдається домогтися натуралізації, і вони стають, таким чином, постійним елементом населення країн-реципієнтів.
Країни, що приймають робочу силу, отримують такі пе¬реваги:
а) в країні, що ввозить робочу силу, особливо кваліфікова¬ну, прискорюються темпи зростання економіки: додатко¬вий попит на товари та послуги іммігрантів стимулює зростання виробництва і створює додаткову зайнятість у країні їх перебування;
б) підвищується конкурентоспроможність вироблюваних країною товарів внаслідок зменшення витрат вироб¬ництва, пов'язаного з більш низькою ціною іноземної ро¬бочої сили і можливістю стримувати зростання за¬робітної плати місцевим робітникам через підвищену конкуренцію на ринку праці;
в) приймаюча країна виграє за рахунок податків, розмір яких залежить від кваліфікаційної та вікової структури іммігрантів. Висококваліфіковані фахівці, що вже во¬лодіють мовою приймаючої країни, відразу стають вели¬кими платниками податків;
г)значний доход приносить трансферт знань з країни еміграції. При імпорті кваліфікованих працівників і на¬укових кадрів приймаюча країна економить на витратах на освіту та професійну підготовку. Так, у США 230 членів Національної академії наук, 33% лауреатів Но¬белівської премії — іммігранти;
д) іноземні робітники часто розглядаються як певний амор¬тизатор на випадок зростання безробіття: вони можуть бути звільнені у першу чергу.
е) іммігранти поліпшують демографічну картину розвину¬тих країн, які потерпають від старіння населення. У Німеччині, Франції, Швеції 10% усіх новонароджених з'являються в сім'ях переселенців, у Швейцарії — 24%, у Люксембургу — 38%.
До негативних наслідків, породжених імміграцією, відно¬сяться: соціальні чвари, конфлікти, загострення міжнаціональних проблем, злочинність тощо.
Напрямки міграції відповідають як бажанням населення, так і економічному статусу країни.
Можна виділити 6 основних напрямків міжнародної міграції робочої сили:
1) міграція з країн, що розвиваються, до промислово розвинутих країн;
2) міграція в межах промислово розвинутих країн;
3) міграція робочої сили між країнами, що розвиваються;
4) міграція робочої сили з колишніх соціалістичних країн у промислово розвинуті країни;
5) міграція кваліфікованих фахівців з розвинутих країн в країни, що розвиваються;
6) міграція в межах СНД.
