Міграційні процеси регулюються на двох рівнях - національному і міжнародному. Специфічним варіантом регулювання на міжнародному рівні є інтеграційні угруповання. Враховуючи те, що держави суверенні в своєму виборі здійснення міграційної політики, міжнародним співтовариством визнано за необхідне дотримання певних правових норм і стандартів, які й були закріплені у відповідних міжнародних договорах на дво- і багатосторонній основах, а також у документах міжнародних організацій.
Ратифікуючи міжнародні конвенції, країни, що регламентують процес трудової міграції, визнають пріоритети міжнародного права над національним законодавством, що має важливе значення як для самої країни, з точки зору її інтеграції у світове співтовариство, так і для мігрантів, чиї права за кордоном потребують захисту.
У багатьох аспектах інтереси країн-експортерів та імпортерів робочої сили тісно переплетаються. У зв'язку з цим, узгоджуючи взаємні інтереси країн-експортерів та імпортерів робочої сили, згідно з Програмою дій, що була прийнята в 1976 році на Всесвітній конференції із зайнятості в межах МОП, організація набору робочої сили повинна здійснюватися на основі дво- або багатосторонніх угод, які б враховували реальний стан справ кожної із зацікавлених сторін.
Сьогоднізначнакількістьорганізацій, утомучислііміжнародних, упершучергутих, якіпрацюютьвмежахООНаборегіональнихоб'єднань, займаютьсяпроблемамиміграційнихпроцесів. До таких слід віднести:
а) Комісію ООН з народонаселення;
б) Міжнародну організацію праці (МОП);
в) Всесвітню організацію охорони здоров'я (ВООЗ);
г) Міжнародну організацію з міграції (MOM);
д) Міжнародний комітет з питань міграції (Західна Європа). Документи вказаних організацій мають важливе значення для національного законодавства стосовно міграційної політики. Особливе місце тут займають конвенції і рекомендації щодо праці, які розробляються MOT. Назвемо деякі з них:
- Про ставлення до трудящих іноземців (1919);
- Про захист жінок-емігранток на борту корабля (1926);
- Про вербування, працевлаштування і умови праці трудящих-мігрантів (1939);
- Про захист трудящих-мігрантів у слаборозвинених країнах і територіях (1955).Особливої уваги заслуговує регіональна міграції в рамках робочої сили ЄС. Головним документом, який регулює міжнародні процеси інтеграційному об'єднанні, є "Хартія основних соціальних прав робітників ЄЕС", яка була підписана 9 грудня 1989 року. В першому розділі цього документа акцентується на наступному:
1. "Кожен працівник ЄЕС повинен мати право вільного переміщення по території Співтовариства, дотримуючись правил і обмежень, обумовлених безпекою і здоров'ям";
2. "Свобода переміщення повинна давати право кожному працівникові вибрати будь-яке заняття або професію в ЄЕС на основі принципів рівноправності стосовно працевлаштування, умов праці і соціального захисту в приймаючій країні". В "Хартії", зокрема, наголошується, що формування єдиного економічного простору підкріплюється його соціальним забезпеченням.
Водночас, на думку багатьох фахівців, реалізація принципів вільного переміщення робочої сили в повному обсязі може призвести до концентрації висококваліфікованої робочої сили, наукових кадрів у найбільш розвинених регіонах. Особливо це актуально при розширенні ЄЕС за рахунок постсоціалістичних країн.
МОП створена 29.06.1919. Членами МОП стали 44 країни Україна – з 1954 року. Відповідно до статуту МОП її членом може стати кожна держава – учасниця ООН Кожна країна МОП представлена 4ма делегатами – два делегати від уряду, один – від підприємств, один – від трудящих, кожний з яких має право голосу.
МОП складається з 3х основних органів. Вищим органом є Генеральна конференція або Міжнародна конференція праці. Виконавчим органом є Адміністративна Рада. До її складу входять 56 членів: 28- уряди, 14 підприємства, 14 трудящі. Постійним секретаріатом МОП є Міжнародне бюро праці на чолі з Генеральним директором, який призначається Адміністративною радою. Крім цих органів до МОП входять ряд постійних і тимчасових комітетів і комісій.
Одним з основних положень конвенцій МОП стосовно трудових мігрантів є визнання державами, які їх ратифікували, рівності по відношенню до мігрантів незалежно від їх національності, расової належності, релігії, статі і т. ін.
Нормами МОП передбачені не тільки права мігрантів, але і обов'язки відповідних соціальних служб країни перебування мігрантів. Зокрема, соціальні служби крім загальних послуг, які надаються всім громадянам в країні, зобов'язані надавати специфічні послуги іноземним громадянам. До них відносяться:
- надання допомоги на предмет адаптації мігранта до умов країни перебування;
- надання мігрантам безкоштовної необхідної інформації;
- вживання заходів проти недостовірної інформації і пропаганди стосовно еміграції і імміграції;
- сприяння на всіх стадіях еміграції: виїзд, переміщення і прийом мігрантів;
- забезпечення прав перевозити на батьківщину заробіток і заощадження трудящими-мігрантами;
- допомога в повному використанні можливостей, які надаються мігранту в галузі освіти, професійної підготовки, житлових умов, організації відповідного медичного обслуговування.
Конвенції включають, у тому числі, положення про розміщення і умови праці мігрантів, питання ввезення мігрантами особистого майна, робочих інструментів.
У документах МОП проголошується рівність мігрантів з громадянами країни перебування у мінімальній заробітній платі. При цьому підкреслюється, що заробітна плата працівникам-мігрантам повинна виплачуватися регулярно і "cash". У Конвенціях МОП передбачається збереження прав трудящих-мігрантів у галузі соціального забезпечення з врахуванням рівня розвитку окремих країн.
Ратифікація зацікавленими країнами міжнародних конвенцій, які регламентують процес трудової міграції, є необхідною умовою для їх здійснення.
