Міжнародна міграція робочої сили(ММРС)- це переміщення робочої сили між країнами світового співтовариства. Це процес організованого чи стихійного переміщення працездатного населення з країни в країну
На світовому ринку трудових ресурсів склалися чітко визначені центри, куди в основному стікаються трудові ресурси.
•США, Канада – постійно працює 5% іммігрантів (5-12млн.чол.) від загальної кількості всього працюючого населення.
•Західна Європа – кількість працюючих іммігрантів 4-7млн.чол. Найбільше їх у Люксембурзі, Швейцарії, ФРН, Франції.
•Близький Схід – в середньому тут працює 3-5млн. іммігрантів. Найбільше іноземців працює в Об’єднаних Арабських Еміратах, Катарі, Кувейті, Саудівській Аравії.
•Латинська Америка – число іммігрантів 3-8млн. Найпривабливішими країнами є Аргентина та Венесуела.
•Австралія – це традиційний центр міграції, котрий стягує на роботу 2-3% іммігрантів від кількості всього числа працівників.
•Азіатсько-Тихоокеанський регіон – основними імпортерами робочої сили тут є Японія, Південна Корея, Гонконг, Малайзія, Таїланд, Сінгапур.
Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції мають як позитивні, так і негативні сторони. Кожна держава сама оцінює наслідки для своєї країни, але можна виділити основні, які притаманні практично для всіх.
Так, країни-імпортера трудових ресурсів отримують наступні позитивні наслідки:
- країни отримали дешеву, молоду робочу силу. Особи, які прямують на заробітки та прибувають у чужу країну виконують ту роботу, яку їм пропонують і за ту зарплатню, яку надають. Роботодавці зацікавлені у такій робочій силі, тому що економлять на оплаті праці, зсилаючись на те, що особа є іммігрантом. Особа погоджується на такі умови, так як заробітна плата є більшою, ніж у країні, звідки вона прибула. Мігрують в основному молоді люди, що не взмозі задовільнити свої потреби у власній країні за ті кошти, які отримують.
- отримують готових спеціалістів. Країни-імпортери завжди з радістю приймали на високооплачувану роботу молодих спеціалістів з усіх країн світу. Це сприяло їх як економічному, так і науковому розвитку, та виведенню держави на новий рівень розвитку.
- у таких країнах прискорюється економічне зростання, зростає державний бюджет. Молоде покоління спеціалістів спрямоване на розвиток наукового та економічного показників. Робоча сила спрямована на збільшення виробництва, що в свою чергу приводить до збільшення видатків у бюджет, тим самим і наповнення бюджету.
Виграш країни- експортера трудових ресурсів полягає у наступному:
- отримують валютні перекази іммігрантів своїм сім’ям (осідає в банках валюта). Заробітчани отримані кошти, як правило, переказують своїм рідним, тим самим збільшуючи валютну масу ринку, що в свою чергу призводить до позитивних зрушень у даній державі.
- експорт трудових ресурсів ослаблює проблему безробіття. Даний показник являється одночасно як позитивним, так і негативним. З однієї сторони, в основі експорту трудових ресурсів є контингент, який не має місця проживання, а з іншої сторони, країну покидає активне населення - в основному молодого віку, тим самим створюючи ефект старіння нації.
- підвищується кваліфікація іммігрантів, які повернулись назад. Окрема частка іммігрантів повертається на батьківщину. Це може бути пов’язано з тим, що склалася позитивна тенденція в розвитку країни, покращилась екологія, сімейні обставини, економічна стабільність, фінансова стабільність та багато іншого. Іммігранти, які працювали по спеціальності за кордоном, повернувшись на батьківщину, приносять позитивний результат, пов'язаний з тим, що отримали досвід роботи за кордоном. Держава повинна максимально використовувати дану перевагу.
Негативні наслідки міграції для країн-імпортерів:
- виникнення додаткових проблем, пов’язаних з соціальним захистом іммігрантів. Кожна держава намагається захистити свого громадянина за кордоном, тим самим вимагає від держав відповідного соціального захисту іммігрантів. Кожен іммігрант є як позитивним, так і негативним. Позитивний – робоча сила, негативний – соціальне забезпечення захисту.
- відтік національної валюти у формі вивозу чи переказу. Проблема відтоку національної валюти буде проходити до тих пір, поки в країні будуть знаходитись іммігранти, але дана проблема не є актуальною для тих країн, де національна валюта нічим не пов’язана з валютою держави, звітки прибула особа. Основною валютою, якою проводиться оплата є Американський долар та Євро.
- втрата виучених дешевих спеціалістів-іммігрантів, при їх поверненні на батьківщину. Робоча сила, яка прибуває, потребує навичок роботи, тим самим роботодавці проводять курс навчання, так як вони в цьому зацікавлені. Їм дешевше навчити імігранта та платити їм занижену платню, ніж узяти громадянина своєї держави. В основному це робота, яка потребує вкладання значних зусиль.
Негативні наслідки міграції для країн-експортерів:
- втрата висококваліфікованих підготовлених спеціалістів, так званий “відтік розумів”. Глобальна проблема мало розвинутих країн. Своїм громадянам країна не взмозі надати відповідних умов, тим самим висококваліфіковані спеціалісти покидають країну в пошуках високих заробітків. Країни, до яких прибуває мігрант, завжди зацікавлені в таких особах, так як легше оплатити працю спеціаліста, а ніж підготувати такого фахівця.
- додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціалістів. З «відтоком розумів» країна опиняється в ситуації, коли відсутні відповідні кадри і постає питання про їх підготовку. Для цього виділяються кошти з бюджету для зацікавлення та оплати стипендій людям, які навчаються на відповідних необхідних спеціальностях.
- виникнення тенденції до спаду темпів економічного зростання. З відтоком розумних людей значних проблем отримує економіка держави. Це пов’язано з тим, що відсутні основні кадри, які рухають економікою в виробництві та торгівлі. Тому при такій ситуації проглядається тенденція до спаду темпів економічного зростання, а інколи і до гірших показників.
В таких ситуаціях виникає проблема державного регулювання міграційними процесами.
Багатостороннє регулювання міжнародними міграційними процесами – базується на підписанні міжнародних угод, конвенцій на загальносвітовому рівні, а також в межах окремих інтеграційних угрупувань.
Основні правові норми регулювання міжнародних трудових відносин визначаються і контролюються Міжнародною організацією праці – це міжнародна урядова організація створена в 1919 році,яка з 1946 року є спеціалізованим закладом ООН. Україна є членом цієї організації, але ще не всі її положення підписала
