Платіжний баланс не може залишатися в стані нерівноваги протягом невизначеного часу. Тому поява досить стійкого платіжного дефіциту змушує уряд країни здійснювати інтервенцію в економіку. Масштаби, час та інструменти такої інтер¬венції залежать від величини дефіциту та його характеру.
У короткотерміновому плані країна може компенсувати дефіцит платіжного балансу за рахунок офіційних резервів. Це найбільш прос¬тий шлях. Якщо ж резервів недостатньо або через певні умови уряд не хоче користуватися ними, тоді досягти рівноваги платіжного балансу можна за рахунок залучення короткотермінового капіталу в Україну.
Ситуація ускладнюється тоді, коли дефіцит платіжного балансу не можна подолати за рахунок використання зовнішніх джерел фі¬нансових коштів. У цьому випадку уряд може вдатися до одного з таких засобів: 1) провести дефляційну політику, спрямовану на зменшення цін та доходів порівняно з іншими країнами; 2) девальвувати національну валюту; 3) запровадити валютний контроль та обмеження на валютні опе¬рації.
Перші два шляхи реалізуються на суто ринкових засадах через зміни в таких економічних параметрах, як доходи, ціни, валютні кур¬си, пропозиція грошей, відсоткові ставки, тощо. Але це зовсім не означає, що держава не вживає певних заходів: навпаки, ефективність відновлення рівноваги платіжного балансу на ринкових засадах зале¬жить від урядової фіскальної та грошово-кредитної політики, спрямо¬ваної на посилення зрівноважуючих сил ринку. У протилежному ви¬падку урядова політика вступатиме в суперечність з дією ринкового механізму, посилюючи тим самим дефіцит платіжного балансу.
Неринкові методи відновлення рівноваги платіжного балан¬су полягають у запровадженні державного регулювання економіч¬них процесів, яке по суті заміщує дію ринкового механізму. Таке відновлення не можна вважати повноцінним, оскільки хоча симп¬томи нерівноваги й усуваються, проте глибинні причини дефіци¬ту не зникають, а нерівновага просто набуває прихованої форми. Така ситуація складається внаслідок широкого використання ім¬портних квот та валютних обмежень, інших заходів реструктивного характеру.
Ринкове відновлення рівноваги може здійснюватися двома шля¬хами залежно від режиму валютного курсу. Якщо запроваджується фіксований валютний курс (тією чи іншою формою), то відновлення рівноваги відбувається безпосередньо за позиціями платіжного ба¬лансу. За плаваючого валютного курсу рівновага відновлюється на валютному ринку, а валютний курс змінюється доти, доки не вирівнюються попит і пропозиція іноземної валюти в межах поточних і довгострокових капітальних трансфертів.
У цьому зв'язку слід зазначити, що в економічній теорії сформульо¬вано п'ять можливих шляхів досягнення рівноваги платіжного балансу.
1. Фінансування загального платіжного дефіциту без зміни ва¬лютного курсу чи стану національної економіки: а) якщо дефіцит має тимчасовий характер, то уряд може скорис¬татися офіційними резервами, утримуючись тим самим від впливу на пропозицію грошей. Коли сальдо платіжного балансу стане позитив¬ним, то величина резервів поновлюється; б) «дефіцит без сліз», якщо валюта країни є ключовою в певній системі. У цьому випадку країна має більше можливостей утримува¬тися від коригуючих дій за наявності дефіциту платіжного балансу.
2. Запровадження валютного контролю в тих чи інших формах. Так, уряд може ввести обмеження на придбання резидентами інозем¬ної валюти та її використання, підтримуючи офіційний фіксований валютний курс, або проводити політику множинного валютного кур¬су тощо.
3. Запровадження (збереження) режиму плаваючого валютного курсу. У цьому випадку національна валюта знецінюється доти, до¬ки на валютному ринку не відновлюється рівновага.
4. Установлення режиму фіксованого курсу. Цей шлях вва¬жається «класичними ліками від платіжного дисбалансу» і полягає в тому, щоб привести національну економіку у відповідність до фіксо¬ваного курсу. Якщо ж нерезиденти і надалі не хочуть накопичувати національну валюту, то уряд за рахунок офіційних резервів скорочує пропозицію грошей, знижує ціни, доходи та заробітну плату доти, доки попит і пропозиція іноземної валюти на ринку не встановиться на певному заздалегідь визначеному рівні.
5. Політика валютного компромісу. У даному випадку комбіну¬ються елементи варіантів 3 та 4, причому валютний курс використо¬вується як інструмент стабілізації тільки частково: а) змінний паритет (система типу Бреттон-Вудськоі) — у цьому випадку країна підтримує фіксований валютний курс (варіант 4) доти, доки це можна робити за рахунок незначних змін у національній еко¬номіці, а коли такі можливості вичерпуються, то національна валюта девальвується, а валютний курс встановлюється на новому рівні. б) кероване плавання валюти: уряд змінює валютний курс доти, доки не досягається нова рівновага.
В основі розрахунку платіжного балансу лежить концепція пото¬ків платежів. Якщо ж розрахувати суми закордонних активів держа¬ви та її міжнародних зобов'язань на певну дату, то ми отримаємо ба¬ланс міжнародної заборгованості даної країни, який ще називають міжнародною інвестиційною позицією. Якщо активи перевищують зобов'язання, то країна є нетто-інвестором (або кредитором). У про¬тилежному випадку країна вважається нетто-боржником.
