1.Загальна характеристика ЗУ «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р.
Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 р. було введено нову загальну пенсійну систему, яка передбачила не тільки трудові, а й соціальні пенсії; встановлено право на отримання трудової пенсії незалежно від інших доходів, що надало право пенсіонерам працювати й отримувати пенсії; скасовано таку умову, як мінімальний розмір трудового стажу для забезпечення трудовими пенсіями та ін.
Види пенсій
Громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, з інвалідності, на випадок втрати годувальника та в інших випадках передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року.
Іноземні громадяни та особи без громадянства, що проживають на Україні, мають право на пенсію врівні з громадянами України на умовах передбачених законодавством або міждержавними угодами. Пенсійне забезпечення громадян України, які проживають за її межами учиняється за угодами з іншими державами.
В випадках, коли угодами між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в Законі "Про пенсійне забезпечення", то застосовується правила встановлені цією угодою.
Пенсії бувають трудові і соціальні. До трудових пенсій належать пенсії за віком, з інвалідності, у разі втрати годувальника та за вислугу років.
Пенсії призначаються за втрати годувальника. Під терміном "утрата годувальника" розуміється смерть, безвісна відсутність чи пропажа громадянина безвісти, посвідчені в установленому порядку загсом, судом чи іншими органами. Законом вперше введений факт беспірного утриманства дітей, та встановлено, що якщо дитина утриманець навчається, то до 23 років сплачується пенсія по втраті годувальника.
Другий вид державної пенсії – це соціальна пенсія. Інститут соціальних пенсій вперше введено в законодавство про соціальне забезпечення з 1 січня 1991 року Законом Союзу РСР "Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР". Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року також застосовує цей інститут, удосконаливши його і зменшивши вік, із досягненням якого призначаються соціальні пенсії, до загального пенсійного віку.
Соціальну пенсію можна визначити як щомісячні виплати з Пенсійного фонду, призначені непрацюючим, непрацездатним громадянам, які не мають права на трудову пенсію.
Правовий режим надання соціальної пенсії вирізняється за суб’єктивною ознакою залежно від категорії одержувачів пенсії, а також за причиною відсутності права на трудову пенсію. До осіб, які мають право на соціальну пенсію, належать інваліди I та II груп, у тому числі інваліди з дитинства, а також інваліди III групи; особи, які не досягли 18-річного віку чи старші за цей вік, якщо вони стали інвалідами до виповнення їм 18 років, у разі втрати годувальника, діти – інваліди у віці до 16 років.
На відміну від трудових пенсій, розмір яких визначається стажем, заробітком, умовами праці, соціальні пенсії враховують лише соціальну незахищеність громадян. Розмір цих пенсій диференційований: від 30 до 200% мінімальної пенсії за віком. Соціальні пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком призначаються чоловікам і жінкам, які досягли відповідно 60- і 55-річного віку, але не мають права на трудову пенсію без поважних причин. Особи, які досягли пенсійного віку, а також інваліди III групи, які не мають права на трудову пенсію з поважних причин, мають право на соціальну пенсію в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.
У 2004 році соціальні пенсії були перетворені в державну соціальну допомогу.
Крім трудових і соціальних пенсій, законодавство встановлює і додаткові пенсії (ст. 9 Закону "Про пенсійне забезпечення"). В даний час у межах реформування пенсійного забезпечення передбачається паралельно з трудовими пенсіями в рамках загальнообов’язкового державного пенсійного страхування і державного пенсійного забезпечення запровадити на новій підставі додаткові пенсії в системі недержавного пенсійного страхування через інститут недержавних пенсійних фондів.
З урахуванням цього додаткова пенсія – це форма соціального захисту громадян, яка полягає у добровільному чи обов’язковому перерахуванні обумовлених договором внесків до недержавних пенсійних фондів з наступною щомісячною виплатою особі поряд з основною окремої пенсії при досягненні нею відповідного віку.
Як засвідчив зарубіжний досвід, найбільш ефективним фінансовим механізмом у солідарній пенсійній системі виявився механізм пенсійного страхування – персоніфікований розподіл через суспільні страхові фонди надходжень від працездатної частини населення на користь пенсіонерів.
Такий підхід фінансування пенсійних виплат і було закладено у Законі СРСР "Про пенсійне забезпечення громадян СРСР", який був ухвалений у травні 1990 року і набрав чинності з 1 січня 1991 року. Прийняття цього Закону практично завершило процес створення єдиної всеохоплюючої системи пенсійного забезпечення, яка діяла за єдиними умовами та нормами. Звичайно, ця система не була побудована цілком на принципах страхування, – фактично це було поєднання принципів соціального страхування і соціальної допомоги, але вона закладала страхові основи, передбачивши відокремлення пенсійної системи від держбюджету.
Джерелом коштів для фінансування пенсій став не державний бюджет, як це було раніше, а Пенсійний фонд як самостійна фінансова система, що формується за рахунок страхових внесків підприємств та громадян.
Уперше було передбачено, що однією з умов одержання права на трудову пенсію є умова сплати страхових внесків до Пенсійного фонду.
Проте Пенсійний фонд на той час був абсолютно новою інституцією, яку ще треба було створити.
Союзний Пенсійний фонд розпочав свою повноцінну діяльність з 1 січня 1991 року, коли до нього почали надходити страхові внески і, в свою чергу, за рахунок коштів Фонду було розпочато фінансування пенсійних виплат.
Фактично Пенсійний фонд СРСР функціонував лише один рік і припинив свою діяльність після розпаду СРСР. Незалежні держави, які утворилися на його теренах, в тому числі Україна, утворили і власні незалежні пенсійні фонди, робота яких має національні правові, економічні та організаційні особливості.
Водночас після розпаду СРСР було утворено Асоціацію пенсійних та соціальних фондів, у рамках якої відбувається інформаційне співробітництво і обмін досвідом між фінансовими пенсійними інституціями колишніх союзних республік. Членом Асоціації є і Пенсійний фонд України.
З 1994 року сталися значні зміни в історії Пенсійного фонду: він був перетворений із самостійної фінансово-банківської системи на центральний орган виконавчої влади, наділений відповідними повноваженнями. Водночас було суттєво удосконалено організаційну структуру Фонду.
Статус Пенсійного фонду як центрального органу виконавчої влади було визначено Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.94 № 345. Відповідно службових та посадових осіб Пенсійного фонду України та його органів визначено державними службовцями.
Згідно з цим Положенням утворено відділи Пенсійного фонду у районах, містах та районах у містах.
Таким чином, було створено вертикальну структуру управління Пенсійним фондом, яка повністю відповідала адміністративно-територіальному устрою держави, а також структурам інших державних органів, які мали аналогічні функції щодо збору обов’язкових платежів (органи податкової та контрольно-ревізійної служби).
Основні напрями та шляхи впровадження пенсійної реформи були окреслені в таких державних документах: Концепція соціального забезпечення населення України, схвалена Верховною Радою України 21 грудня 1993 року, Основи законодавства України Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, прийняті Верховною Радою України 14 січня 1998 року, Указ Президента України від 13.04.98 року "Про Основні напрями пенсійного забезпечення в Україні", Послання Президента України до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України "Про Основні напрями реформування системи пенсійного забезпечення населення України" від 10 жовтня 2001 року.
5 листопада 1991 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про пенсійне забезпечення», який послужив правовою базою на той час впровадженої пенсійної системи. Однак він був зорієнтований лише на державну схему пенсійного забезпечення і вже на протязі короткого періоду став нездатним розв’язати проблему пенсійних виплат. Це вимагало термінової радикальної реформи, спрямованої на стабілізацію фінансового стану Пенсійного фонду України, підвищення рівня життя пенсіонерів і відновлення соціальної справедливості. В грудні 1993 року схвалено представлену «Концепцію соціального забезпечення населення України», якою передбачалося удосконалення чинної солідарної пенсійної системи і паралельно розвиток інших форм пенсійного забезпечення.
Поклавши в основу положення концепції українських фахівців із залученням спеціалістів інших держав розроблено законопроект «Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне пенсійне соціальне страхування», який прийнятий Верховною Радою 14 лютого 1998 року. 13 квітня 1998 року Президентом України підписано указ «Про основні напрямки реформування пенсійного забезпечення в Україні». Цей правовий документ визначив, що в Україні буде частково збережено солідарну систему (Перший рівень) – для забезпечення базових пенсій, а також буде запроваджено загальнообов’язкову накопичувальну систему (другий рівень), за якої працівники зобов’язані робити внески на свої індивідуальні рахунки, і добровільну приватну систему (третій рівень) – для громадян, що мають можливість і бажання робити додаткові заощадження.
9 червня 2003 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Через ряд вагомих обставин в суспільстві (зміни виконавчої та законодавчої влади, виборів Президента України і ін.) пенсійна реформа не обговорювалася на державному Таврійський державний агротехнологічний університет 125 рівні і лише у 2010 році продовжено роботу над цією дуже важливою і необхідною проблемою.
2.Органи управління пенсійною системою в Україні.
У системі органів, що здійснюють пенсійне забезпечення, вирізняються насамперед органи законодавчої та виконавчої влади. Вони посідають першорядне місце у структурі органів державної влади і відігрують провідну роль у керівництві всією системою соціального захисту населення.
Єдиним органом законодавчої влади в державі є Верховна Рада України Вона приймає законони про основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, затверджує основні показники бюджету Пенсійного фонду, які включаються до Державного бюджету, визначає розмір (тариф) обов"язкових страхових внесків підприємств, організацій і громадян. Верховна Рада України є органом загальної компетенції.
Систему органів державної виконавчої влади представляють центральні органи та місцеві державні адміністрації. Вищим органом у системі виконавчої влади представляють центральні органи та місцеві державні адміністрації. Вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. До його відання належать питання, пов"язані з реалізацією та виконанням гарантій, передбачених законодавством про пенсійне забезпечення. Кабінет Міністрів видає підзаконні нормативні акти з питань здійснення пенсійного забезпечення, щороку представляє на затвердження Верховної Ради Державний бюджет, складовою якого є бюджет Пенсійного фонду,і вживає заходів до виконання останнього. Кабінет Міністрів входить із поданням до Президента України про створення,реорганізацію і ліквідацію Міністерства, призначення міністра соціального захисту населення України, затверджує склад колегії Міністерства, Заслуховує звіти Міністерства і дає оцінку цого роботі.
Одним із центральних органів державної виконавчої влади, що здійснює функції управління пенсійним забезпеченняму країні, є Мімістерство соціального захисту населення України, підвідомче Кабінетові Міністрів.Завдання і функції Міністерства визначені положенням про Міністерство, затвердженим Президентом України в новій редакції від 23 жовтня 1996 р. На Мінісерство покладено втілення в життя єдиної державної політики у сфері соціального забезпечення і соціального захисту пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян, які потребують підтртимки з боку держави. У межах своїх повноважень Міністерство організовує виконання законодавства України, здійснює контроль над його виконанням, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що входять до його компетенції, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення і виносить їх на розгляд Кабінету Міністрів України.
Під час виконання своїх функцій, у тому числі щодо здійснення пенсійного забезпечення, Міністерство соціального захисту населення взаємодіє з Міністерством праці, Пенсійним фондом та іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями.
Управління Пенсійним забезпеченням здійснюєть-ся у вигляді виконавчо-розпорядчої діяльності органів соціального захисту населення. Міністерство в межах своїх повноважень видає на основі й на виконання чинного законодавства накази, організує і контролює їх виконання, дає роз"яснення з питань пенсійного забезпечення громадян.
2. Повноваження управлінь соціального захисту населення обласних державних адміністрацій.
У системі державних органів, які здійснюють пенсійне забезпечення, важлива роль належить управлінням соціального захисту населення обласних державних адміністрацій. Їхні функції безпосередньо не стосуються призначення пенсій. Однак у межах своїх повноважень, визначених Типовим положенням про управління соціального захисту населення обласної, Київської, Севастопольської міської державних адміністрацій, затвердженим Кабінетом Міністрів України 12 січня 1996 р. і Положенням про управління соціального захисту населення обласної державної адміністрації, це управління здійснює керівництво у сфері соціального забезпечення населення і соціального захисту пенсіонерів на певній територіх, області.
Характер діяльності обласних управлінь залежить від тих завдань, що стоять перед ними. Основними завданнями обласного управління соціального захисту є:
розвиток соціального забезпечення з метою задоволення потреб соціально незахищених громадян; керівництво роботою районних і міських органів соціального захисту щодо призначення і виплати державних пенсій і допомог відповідно до законодавства;
створення системи адресної соціальної допомоги і підримки малозабезпечених громадян і сімей з дітьми;
3.Якою має бути пенсія?
Згідно із Законом про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, пенсія - щомісячнапенсійнавиплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнанняї її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.Пенсія не може бути нижче прожиткового мінімуму. Прожитковий мінімум встановлюється щорічно Законом України Про Державний бюджет. Установити у 2014 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1176 гривень та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 1032 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 1286 гривень; працездатних осіб - 1218 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 949 гривень.
Також мінімальна пенсія – це державна соціальна гарантія. Порядок виплати і розмір мінімальної пенсії в Україні регулюється Законом № 1058-IV від 09.08.2003 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Цей закон поширюється на тих громадян, хто платять внески до Пенсійного фонду, або за кого внески платять працедавці.
Максимальний розмір пенсії (з урахуванням всіх надбавок та підвищень) - не може перевищувати 10 прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність (виключення – особи, що одержують пенсії за особливі заслуги перед Батьківщиною). Ця норма не розповсюджується на пенсії, призначені до набрання чинності Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи”.
Нарахування пенсій, обчислення розміру пенсії та перерахунок відбувається згідно Закону України від 09.08.2003 р. № 1058-IV "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування". Вказаний Закон розповсюджується тільки на застрахованих осіб, які сплачують внески в Пенсійний фонд України самостійно, або за яких внески сплачують їх роботодавці та організації.
Розмір пенсії обчислюється згідно встановленим нормам у відсотках до середньомісячного заробітку. Для обчислення розміру пенсії береться середньомісячний фактичний заробіток, маючи на увазі зарплату (або дохід) людини за будь-які 60 місяців поспіль до 1 липня 2000 року та за весь період страхового стажу після 1 липня 2000 року. При нарахуванні розміру пенсії береться до уваги не номінальна зарплата майбутнього пенсіонера, а зкоригований заробіток. Коефіцієнт заробітку людини розраховується шляхом ділення середньої зарплати за певний місяць на середню зарплату по країні за цей самий місяць.
До заробітку для нарахування пенсій включаються усі види оплати праці, на які, згідно діючим правилам, нараховуються страхові внески, крім виплат одноразового характеру, не обумовлених діючою системою оплати праці (компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога та інші), перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.98 р. № 697.
