Зона назви і відомостей про відповідальністьмістить такі бібліографічні елементи: основна назва; загальне позначення матеріалу; паралельна назва; підназва (відомості, що пояснюють назву); відомості про відповідальність. Основна назва — це головна назва документа. Її вказують в описі у тому вигляді, в якому її подано у виданні. Надто довгі назви, які часто зустрічаються у старовинних книгах, дозволяється скорочувати. Наприклад, твір Ш. де Костера “Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гуд- зага у Фландрії та інших країнах” у бібліографічному описі звичайно має основну назву “Легенда про Уленшпігеля”. В окремих випадках назви на титульному аркуші та на обкладинці документа формулюються по-різному. У такому разі як основну в описі подають назву з титульного аркуша, а назву з обкладинки наводять у зоні приміток. Основна назва може складатися як з одного, так і з кількох речень (’’Бібліотечно- бібліографічна класифікація. Систематизація документів. Систематичний каталог”). Дати, що належать до основної назви, але граматично не пов’язані з нею, подають в описі через кому, якщо їх не вказано в документі у круглих дужках. Наприклад, Чернігівщина напередодні визвольної війни українського народу, 1648—1654. Але: Нарис історії Волинської землі (до 1914 року).
Загальне позначення матеріалу визначає клас матеріалу, до якого належить об’єкт опису. Це може бути відеозапис, звукозапис, електронний ресурс, карти, комплект, кінофільм, мікроформа, мультимедіа, ноти, образотворчий матеріал, предмет, рукопис, текст, шрифт Брайля. Загальне позначення матеріалу вказують з великої літери мовою бібліографуючої установи. Слова в цьому елементі не скорочуються. Наприклад:Мисливські господарства України [Електронний ресурс].Загальне позначення матеріалу в описах документів, які переважають в конкретному пошуковому масиві (наприклад, у бібліотечному каталозі книг), можна не наводити.
Паралельна назва — це назва, що надрукована іншою мовою або іншою графікою. Наприклад:Африканські казки та оповідання = Tales and stories of Africa.Підназва (відомості, що пояснюють назву) — це слово чи словосполучення, що пояснює, уточнює основну назву. Вона містить дані про призначення документа, його форму тощо. Дані в цьому елементі подають у такій послідовності, як у головному джерелі, проте за необхідності їх можна взяти і з інших джерел: передмови, вступу, післямови тощо, навіть сформулювати самостійно. В описах підручників і навчальних посібників наводять відомості лише про читацьку адресу, інші дані (про затвердження, ухвалення та ін.) випускають.
У відомостях про відповідальність наводять інформацію про окремих осіб, установи та організації, які брали участь у створенні та виданні документа. Відомості подають у тій формі та послідовності, у якій вони представлені у джерелі інформації. Слід зазначити, що у відомостях про відповідальність часто повторюють ім’я особи, що було використане як заголовок бібліографічного запису. Інформацію про вчені ступені, вчені, почесні або військові звання, фах і посаду осіб в описі не наводять.
Зона видання вміщує відомості про видання; відомості про відповідальність, що стосуються видання; додаткові відомості про видання. Відомості про видання містять дані про перевидання, передруки, про характер перевидання, спеціальне призначення документа, особливості форми його відтворення, їх наводять у формі й послідовності, представлених у документі. Наприклад:
Факс. вид.
Передрук з вид. 1885 р.
Порядковий номер видання записують арабськими цифрами з додаванням закінчень:3-тє вид.Вид. 8-е
Відомості про відповідальність, що стосуються видання, подають за умови, що вони мають відношення тільки до конкретного зміненого видання твору. Наприклад:
Вид. 4-е / перероб. з 3-го вид. С. Самійленка.
Додаткові відомості про видання характеризують особливості перевидання. Наприклад:
7-е вид., випр. і доп.
2-е вид. / доопр. О.П. Руденко, передрук із змін, і доп.
Зона специфічних відомостей наявна в бібліографічних описах особливих типів публікацій (карт, нот, нормативних і технічних документів тощо) або документів, розміщених на специфічних носіях (мікроформи, електронні ресурси). Тут вказують відомості, характерні саме для цих документів.
Зона вихідних даних має такі елементи: місце видання, ім’я видавця, дата видання. Як місце виданнязазначають місто, де документ вийшов у світ. Ім’я (назву) видавця (зазвичай, це назва видавництва) подають скорочено. Якщо воно має характерну назву, то її записують без лапок (Наук, думка, Здоров’я). Видавничу організацію наводять із скороченням окремих слів і сполучень, використовуючи загальноприйняті абревіації (Вид. центр “Київ. ун-т”). Відомості про форму власності видавця (АТ, ВАТ й т. ін.), як правило, опускають.Датою видання виступає рік виходу документа у світ. Наприклад:
К.: Наук, думка, 2003.
У зоні фізичної характеристики вміщують відомості про фізичну форму документа та його кількісну характеристику. Специфічна позначка матеріалу і обсяг включає дані про кількість фізичних одиниць і специфічну позначку матеріалу. Для друкованих видань — це найчастіше кількість сторінок, аркушів.
64 с.
Бібліографічні елементи поділяються на обов’язкові й факультативні. Обов’язкові бібліографічні елементи дають змогу ідентифікувати документ — вони мають бути наведені у кожному бібліографічному описі. Факультативні елементи надають додаткову інформацію про зміст, призначення, форму документа, їх набір в описах визначає установа, яка здійснює бібліографування.
